Кілька днів тому під час випадкового відеочату української блогерки й росіянина (чеченця) на російському боці у кадр потрапив хлопчик слов’янської зовнішності. Під час розмови з’ясувалося що дитина – з України, а згодом цього хлопчика впізнали його рідні.
Ця історія мала б стати мейстрімом для міжнародної дипломатичної та інформаційної спільноти, а повернення дитини в Україну матиме усі шанси стати драматичним серіалом, у який буде включено не лише Україну, а й чимало країн світу. Оскільки, якщо всі дані будуть підтверджені й дитина дійсно була викрадена, це буде знаковим і резонансним доказом до одного з ключових етапів притягнення до відповідальності керівника російської агресії проти України – ордеру на арешт путіна за підозрою в незаконній депортації дітей, виданого Міжнародним кримінальним судом в Гаазі.
Ми виокремили саме цю новину, як одну з основних на цьому тижні, оскільки за своїм змістом і потенціалом вона має значну перспективу у продовженні формування світоглядних орієнтирів щодо російсько-української війни у цілому світі, і, сподіваємося, Українська Держава зможе повернути додому викрадену дитину. Ба більше, супротив росії у цьому і залучення Україною у процес більшої кількості світових інституцій робитиме для злочинців і країни, яку вони очолюють, ситуацію гіршою; у їхньому випадку кращий варіант – знайти та віддати хлопчика додому без створення зайвого галасу.
У схожу пастку потрапили в Україні й представники російської окупаційної влади у релігійному українському середовищі – клір та частина вірян РПЦ в Україні, які (як вовки в овечих шкурах) називають себе УПЦ. Їх спротив законним вимогам Уряду України не лише показав їх невігластво та злочинні проступки (зокрема, побиття журналістів), а й вчергове вивернув на публічний огляд те, чим вони є у своїй суті, зокрема, через демонстрацію способу життя одного з лідерів РПЦвУ – т.з. митрополита Павла. Окрім того, досить резонансною стала ситуація з побиттям чоловіка у військовій формі в одному з храмів Хмельницького, що призвела до швидкого переходу парафії до ПЦУ.
Минулого року ми торкалися існування РПЦвУ, звернувши увагу на неформальній зустрічі між духовенством РПЦвУ та УПЦ, яка була організована під егідою Міністерства культури. Тоді це була спроба налагодити міжцерковне порозуміння між двома православними деномінаціями в Україні, яке було заблоковане підконтрольними ФСБ єпархами. І ми бачимо результат – точкові, акуратні, навіть, вишукані дії української влади “виносять” “благочестивих” диверсантів на маргінес суспільного життя в Україні. Зазначимо, що зараз найважливіше зберігати ситуацію у правовому полі, убезпечитися від конфліктів та конфронтації, аби уникнути потрібної для РПЦ і РПЦвУ “картинки” та створення підстав для формування з РПЦвУ – церкви-мучениці.
Щодо подій в Хмельницькому, то вони можуть бути як наслідком природної реакції громадянина, так і організованої ним і скоординованої з місцевим кліром РПЦвУ та політичною силою “ЄС” (яка стала промотором теми в інформаційному полі) провокації з метою розпалення протистояння; однак, якою б не була причина ситуації, її наслідок – перехід храму в ПЦУ – запустив процеси очищення від агентури знизу, з парафій, а отже, вже невдовзі ми можемо отримати цунамі переходів в ПЦУ, оскільки перед рядовими вірянами чітко поставлений вибір – підтримувати Україну і її захисників, чи бути з лукавцем “пашею-мерседесом”, який радіє російським прапорам у Херсоні; і пропетляти, не роблячи вибору, та прикриваючись українською абревіатурою в назві деномінації уже не вдасться.
Нині, на нашу думку, пропетляти між збереженням своїх “цивілізаційних” амбіцій та підтримкою України у війні з росією намагається Китай. На цьому тижні українська влада зробила декілька сильних (переконані, скоординованих з партнерами ходів) щодо Китаю. Найперше, це запрошення Володимиром Зеленським Сі Цзіньпіна до України, однак вагомішим, на нашу думку, є заява Українського Президента, яку він дав в американському ЗМІ, що Китай не надасть рф зброї та боєприпасів.
На нашу думку – це сильний хід Зеленського щодо Китаю, який не лише підштовхує Сі до пошуку порозуміння з Україною, а й те, що Зеленський готовий бути адвокатом Китаю у США, де у нього значний авторитет та підтримка. А “закріпив” новий порядок прем’єр Іспанії Педро Санчес, який під час візиту в Китай закликав Сі поспілкуватися з Зеленським і підтримати українську “формулу миру”. Як ми бачимо, Китай заштовхують у проукраїнський табір, і відсутність оперативного спротиву з його боку може свідчити, що влада Китаю перебуває у роздумах, оскільки їм доведеться приймати переломне і доленосне для країни рішення.
Минулий політичний тиждень на Львівщині відверто був нудним і нецікавим, попри те, що у стінах Львівської облради вдруге за місяць (вперше з 2021 року) зібрались народні обранці, щоб розглянути порядок денний, який вони затвердили ще 14 березня.
Порядок денний був настільки “беззубим”, що його розгляд завершився ще до обідньої перерви, яка традиційно починається о 13:00 год.
Єдиним цікавим моментом, який трапився під цього сесійного засідання, стало оголошення Іриною Гримак, що уже 6 квітня відбудеться позачергова сесія Львівської обласної ради. І там будуть розглядатись набагато цікавіші питання порядку денного, включно зі звітами вісьмох керівників комунальних медичних закладів, які підпорядковуються Львівській облраді.
Окрім цих восьми звітів, депутати зможуть послухати іще один – самої голови Львівської обласної ради Ірини Гримак. Чим викликаний такий “парад щедрості” від керівництва Львівської облради, нам наразі невідомо. Але звіт Гримак може мати дуже цікаві процеси у найвищому представницькому органі Львівщини.
Нагадаємо, що у 7-му скликанні після таких звітів своїх посад позбулись Андрій Білоус та Володимир Гірняк, які довгий час були заступниками голови облради Олександра Ганущина.
Сам Ганущин такі звіти завжди використовував для зміцнення своєї влади, адже подавав їх як “вотум довіри” до своєї діяльності.
Чим же може завершитись звіт Гримак?
Шлях перший. Звіт відбудеться, але рішення про його взяття до відома не набере необхідної кількості голосів, а це означатиме остаточну деградацію Львівської обласної ради і відведення її на маргінес. Ірина Гримак зберігає за собою посаду голови Львівської обласної ради, але реальне управління радівськими процесами відійде до Львівської ОВА.
Шлях другий. Звіт відбудеться, рішення про взяття його до відома не набере необхідної кількості голосів і тоді за пропозицією одного з депутатів (Ганущина, Фединяка чи Ситника) з’явиться пункт про незадовільну оцінку і висловлення недовіри Ірині Гримак. Тоді такими ж, як при призначенні Гримак, символами її можуть позбавити посади. І тут вже вирішальним стане підготовка Максима Козицького і його сателітів та тимчасових партнерів до такого таємного голосування. Його провал стане кінцем епохи беззастережного правління на Львівщині, яка розпочалась після введення в Україні воєнного стану. Якщо голосування стане успішним, то нового голову, скоріш за все, найближчим часом ніхто не обиратиме і виконувачем обов’язків стане представник ВО “Батьківщина” Євгеній Гірник. В.о. голови ради буде мати час орієнтовно до вересня поточного року, щоб перебрати під себе всі справи й підготуватись до першої своєї сесії як голови.
Шлях третій. Звіт відбудеться і його більшістю (мінімальною) голосів візьмуть до відома. Тоді Ірина Гримак точно збереже свою посаду до кінця каденції й зможе навіть спробувати відвойовувати свої втрачені позиції і повноваження. Таке відвоювання може розпочатись із її ініціативи аналогічного звітування одного або двох своїх заступників. Юрія Холода така участь точно не омине, а от звіт Євгенія Гірника буде залежати від результатів голосування фракції “Батьківщина” за звіт Гримак. І, як наслідок, в Гримак може з’явитись один (або два) новий заступник. Наприклад, із фракцій ВО “Свобода” і “Самопомочі”. Після цього можуть з’явитись в порядку денному і звіти самого Максима Козицького, його заступників і деяких керівників департаментів і управлінь, які найбільше наближені до начальника ОВА.
Шлях четвертий. Аналогічний третьому, але з тією відмінністю, що Гримак не буде мстити Козицькому, “слугам народу” і їхнім сателітам, бо вони уже про все домовились за спиною Синютки, щоб банально зберегти посаду голови облради за Гримак, а бюджетні повноваження – за Максимом Козицьким.
Шлях п’ятий – найбанальніший. Звіт не відбудеться, бо опиниться у хвості порядку денного і його банально не встигнуть розглянути через брак часу.
Яким шляхом піде львівський політикум ми прогнозувати не беремося. Побачимо все в четвер…
Аналітичний центр “POLITI.KO”
Коментарі