Декілька днів тому на Львівщині демонтували останній пам’ятник совєтському солдату (в народі “альоша”). Загалом впродовж року демонтовано більш ніж 300 ідеологічних об’єктів вшанування радянської окупаційної армії, половина з яких це ті самі “альоші” – солдати в формі окупаційної армії. Фактично Львів і загалом Львівщина майже очистились від маркерів радянського окупаційного минулого (залишилось ще декілька об’єктів, які незабаром демонтуються). Для чого це все робилось? Ось мої особисті аргументи, викладені в статті. Як на мене, то всі ці аргументи є абсолютно логічними, очевидними і такими, які не потребують додаткових дискусій.
На перший погляд може видатись дивним, що на Львівщині досі зберігалась така кількість цього окупаційного сміття. З іншого боку може видатись, що прибрати це все було дуже просто і безболісно, однак це зовсім не так. Цю системну роботу зробила команда робочої групи з питань декомунізації при львівській обласній військовій адміністрації. Найактивнішими членами робочої групи і фактично основою команди були (є) Анна Герич (секретар робочої групи), Юра Горун(директор департаменту інформаційної політики ЛОВА), Олег Радик (радник голови ЛОВА), Захар Миляник (депутат ЛОР) та Христина Сороколіт-Верес (спеціаліст департаменту інформаційної політики ЛОВА).
Трошки історії. Багато тексту. але це дуже важливо описати, бо це втілення одного з наймасштабніших ідеологічних проектів на Львівщині. На початку повномасштабного вторгнення мої друзі Аня Герич та Назар Мединський вирішили, що варто продовжити процес демонтажу радянських пам’ятників на Львівщині, який активно почався після 2014 року у Львові, був ініційований ветеранами АТО (в т.ч. і мною) і в результаті якого спільно з заступником міського голови Львова Andriy Moskalenko , за сприяння ЛОДА і обласної ради вдалось очистити Львів від значної кількості окупаційних маркерів (передусім “монумент слави” на вул.Стрийській).
Спочатку з ініціативи Ані було організовано демонтаж “колгоспниці” на території садиби родини Шептицьких у с.Прилбичі. А згодом, нам з Анею практично водночас прийшла думка про створення робочої групи при ЛОВА за участі громадськості для систематизації, масштабування і прискорення демонтажів на всій території області. Надихнувшись досвідом і ефективністю схожої обласної робочої групи щодо недопущення на Львівщині російськомовного культурного продукту (активним членом якої був, зокрема, і славної пам’яті загиблий Юрій Руф), я почав форсувати підготовку цього звернення та його подання в ЛОВА. Назар і Аня його швиденько замутили і в нас навіть була сварка! Бо я вважав, що варто його надсилати рекомендованим листом через укрпошту, а Аня настоювала, що для пришвидшення його розгляду варто подати у відділ звернення громадян. Як справжня жінка, вона зробила по своєму)). Описав я це для того, щоб був зрозумілим рівень мотивації ініціаторів.
Не варто було довго переконувати про важливість такої робочої групи директора департаменту інформаційної політики ЛОВА Юрія Горуна, з яким у мене є тривалий досвід ефективної співпраці в рамках вищезазначеної мовної групи, а також національно-патріотичного виховання молоді. Юра ніколи не бавився в непотрібну поважність і ще перед вторгненням брав участь особисто практично у всіх мовних рейдах по Львові і області. Зустріти такого вмотивованого чиновника не так часто випадає нагода, за що я йому дуже вдячний. Він оперативно доніс ідею заступнику голови ЛОВА Андрій Годик , який плюсанув створення і сам же очолив робочу групу з питань декомунізації, до якої активно долучились також радник голови ЛОВА Олег Радик та депутат обласної ради Захар Миляник. З Олегом ми знайомі давно. Його антиросійськість завжди мала практичне втілення в конкретних діях. А наша спільна з ним робота по недупущенню виступів у Львові російських виконавців, а також українських, які їздили на гастролі в рашку після 2014 року потребує окремої історичної довідки, яка неодмінно колись з’явиться.
Юрій Горун запропонував проводити у кожному районі області наради з головами громад щодо демонтажу радянського окупаційного сміття. Я також з фронту долучався онлайн до більшості цих нарад. Процес поволі зарухався. Однак не всі голови громад поспішали позбуватись окупаційних маркерів і для мене стало несподіваним активне включення в процес переконування (перевиховання) цих голів заступника голови ЛОВА Андрія Годика. Фактично його адміністративний вплив був одним із ключових факторів, які посприяли системному очищенню області. Одним із важливих чинників був також процес демонтажів багатьох об’єктів силами самої робочої групи. І тут слід виокремити Захара Миляника, який вклав чимало власних особистих коштів та залучив окремих підприємців для демонтажу значної частини об’єктів.
За певний період було зроблено інвентаризацію всіх об’єктів області і поступове очищення. Багато виїздів робочої групи на демонтажі не обходились без конфліктних ситуацій з місцевими колаборантами чи людьми, які не одразу розуміли важливість цього процесу. Членам робочої групи приходилось цим всім людям на місцях пояснювати логіку боротьби за українські сенси і очищення від ворожих. Христина Сороколіт часто наводила цим людям приклад власної родини, яка зазнала репресій від радянської тоталітарної системи і для якої ці пам’ятники є нагадуванням про ці репресії. А окремі токсичні звинувачення Олега Радика в сторону прихильників комуністичного спадку щодо їхньої антиукраїнської поведінки можна записати в підручники контрпропаганди)).
Окремо слід відзначити роботу ветеранів війни Ігор Фльорко , Станіслав Лісовий , Ігоря Шолтиса та інших, які спільно з Назаром Мединським демонтували власними силами чимало об’єктів де був особливий опір голів громад. А власне Станіслав був координатором процесу демонтажу останніх чотирьох “альошок” області декілька днів тому (посилання я скидав вище).
Ну і також не можна не згадати про Львівську обласну раду та очільника області, які своїми нормативними актами щодо декомунізації надали цьому процесу ще більшої легітимності.
Тобто весь цей процес очищення області став результатом системної роботи і задіювання всіх можливих механізмів. Для мене цей феномен є прикладом об’єднання представників різних політичних сил, влади, громадськості, істориків (передусім Віталій Ляска , який надавав окремі інформаційні довідки по деяким громадам та Іван Сварник , який давно підтримує декомунізацію на публічному рівні), ветеранів війни (діючих військових і інвалідів), активних представників громадського сектору та безумовно проукраїнських засобів масової інформації навколо спільної мети очищення публічного простору від нав’язаних москвою сенсів. Саме так. Всі ці радянські пам’ятники були поставлені за вказівки москви. І найбільш цінними і важливими вони є для москви. Ми відслідковували часто їхні ЗМІ і після деяких наших демонтажів вони верещали про посягання на їхні скрєпи. А отже ми все робили правильно. Ви скажете, що для багатьох це була можливість піаритись, перебивати якісь негативні сторони, самореалізовуватись тощо. Окей. Я тільки за! Якщо в нас всі будуть так піаритись і набивати бали заради результату на користь української ідеї то я лише аплодуватиму і допомагатиму.
Я не виключаю такої гіпотези, що прильоти по об’єктах, присвячених Шухевичу і Бандері на Львівщині могли бути помстою за очищення області від їхніх скрєпних святилищ. Але в одному я впевнений точно. На Львівщині Роман Шухевич (на фото зліва) переміг гєоргія жукова (на фото з права). І так буде по всій території України.
Антон Петрівський
Коментарі