Донедавна вважалося, що відьом і упирів спалювали у різних місцях Галичини, окрім… Львова. Тепер з’явилися нові матеріали на цю тему.
.
Те, що це не так і живих людей спалювали також і в середньовічному Львові (зрештою, як і у всій тогочасній цивілізованій Європі) довідуємося із давніх львівських манускриптів, в яких під 1634 роком є запис, що тієї осені трьох львів’янок – Єву Гринбарку, Доротею Смиличку та Єву Питлиху було звинувачено у тому, що вони своїми магічними діями призвели до смерті інших осіб. І, цих жінок заарештували та посадили до міської в’язниці.
.
А далі взагалі почали діятися якісь макабричні речі. Оскільки жодна із трьох вищеназваних жінок на допитах не визнавала себе винною у заняттях чорною магією, то уповноважені особи із львівського магістрату вирішили, що для кращого і швидшого просування цієї судової справи до цих жінок слід застосувати більш жорсткі дії – вивернути їм за спини руки і в такому стані підвісити на дибі.
.
Гадаю, ви не здивуєтеся, що після того як з ними так вчинили (по кілька раз підвішували на дибі кожну, а у перервах катували), то усі три заарештованих жінки – Єва Гринбарка, Доротея Смиличка і Єва Питлиха, почали давати потрібні суду покази. Оскільки у той час допити також протоколювалися, то маємо запис львівського судового писаря, який того дня докладно записав, що названі три жінки призналися, що вони вчиняли магічні дії з метою завдання шкоди іншим львів’янами, а також викликали із Потойбіччя злих духів.
.
Однак, через кілька днів, коли жінки перебуваючи й надалі у в’язниці, трохи прийшли до тями то звернулися до міського суду із заявами, що відмовляються від своїх попередніх показів, оскільки наговорили на себе бо їм помутнілося у голові від страшного болю (причому, Єва Гринбарка під присягою ствердила, що її піддавали катуванню дев’ять разів). Проте, незважаючи на те все, львівський міський суд визнав цих трьох жінок винними за всіма статтями обвинувачення і у своєму вироку наказав їх стратити.
Сьогодні можемо лише у своїй уяві відтворити, як зі стін львівської ратуші на Ринку того 1634 року вирушила невелика процесія судовиконавців, ката і деяких міських урядників, які попрямували до в’язниці звідки вивели Єву Гринбарку, Доротею Смиличку і Єву Питлиху. До цієї сумної процесійної ходи (поки вони йшли вулицями до міської брами) приставало чимало львів’ян, які на власні очі хотіли бачити “…як будуть палити отих відьом”.
.
Збереглася опублікована виписка із праці середньовічного вірменина Симеона Лехаці під назвою “Подорожні нотатки”, в якій він пише наступне:
“…І знову у 1083 році вірменського літочислення (тобто 1634 року – М.Б.), 12 жовтня у Львові спіймали трьох відьом та розклавши за містом велике багаття, спалили їх. Три дні у Львові не розсіювався зловонний дим від їхнього спалення…”
.
Тут перед нами постає питання: чи так вже конче потрібно було тих жінок спалювати..?
.
Відповідь на це дає тогочасний краківський міщанин, судовий службовець, знавець та укладач збірників міського (магдебурзького) права Бартош Ґроїцький у розділі «Докази проти відьом», де він пише, що якщо вину обвинуваченого було доведено, то «…відступник від християнської віри має бути спалений. Такою самою смертю має померти і чарівник, і той, хто комусь отруту дав… Їх мають питати про причини та обставини використання чарів, а також про те, які використовувалися знаряддя, у який спосіб і в який час, а ще які слова вживалися і що робилося. Якщо згадано про якісь речі – слід провести обшук. Також треба питати від кого вони цього навчилися, у який спосіб отримали ці здібності, скільки разів і проти кого шкодили…”
.
Інший тогочасний (приблизно 400 років тому) правник міського суду із сусіднього міста Холма, Павло Кушевич додає, що:
.
«…Будь-кого обох статей, хто вдається до чаклування та знахарства і дотичний наук заборонених, що в них управляється, прикликуючи злих духів та інші погані справи чинячи, нехай буде спалено, і та кара нехай їм буде смертною, бо від Господа Бога відступилися, полишили [Його] і під владу нечистого піддалися. А що є також ті, котрі про такі лиходійства знали і їх утаїли або й так чи так їм сприяли, і була це справа явна і свідченнями доведена, то тих карати на горло».
.
…Давно згасли вогнища на львівських передмістях, відійшли у Небуття кати з їх жертвами, але гнітюча оскома все ж залишається… Як так..? Адже тоді творив Мікеланджело, здійснювалися у світі грандіозні за масштабами географічні відкриття, а тут раптом звинувачення типу: “спілкування із Дияволом”, “заняття магією” і тому подібне…
.
А після формального зачитання вироку – люди спалювали одне одного… Ні, нам цього нині не зрозуміти. Звісно, ми усвідомлюємо, що таке діялося не лише у тогочасній Галичині, але й по всій Європі. Але виправдання отому варварству і дикості мабуть не буде ніколи…
.
P.S.
У Європі живих людей почали масово спалювати з 1275 року, коли на півдні Франції, у Лангедоку, спалили Анжеліку Лабарет, запідозривши її у відьмацтві. Тоді ж, французи, почали «переводити через вогонь» осіб різного віку і статі, яких підозрювали у антикатолицькій єресі катарів. Такий спосіб «очищення людських душ» невдовзі перейняли Німеччина, Польща, Чехія та інші країни.
.
Спалювали жінок і чоловіків за чаклунство і в Галичині, причому останню “відьму” у нас спалили якихось півтораста літ тому. Про це, з усією скрупульозністю справжнього вченого-етнографа, описує секретар комісії НТШ і дійсний член Празької і Віденської академій наук, Володимир Гнатюк у своїй праці “Купанє і паленє відьм у Галичині” (1912).
Микола Бандрівський
Коментарі