Як ми і зазначали у нашій аналітиці на минулому тижні, попри велику кількість та яскравість усіх причетних до російсько-української війни (чи це її учасники, чи інші країни, зокрема країни Європи, які підтримують нашу державу, чи країни, які підтримують росію) свої кроки врешті зробили “важковаговики” – США та Китай.
США розіграли бездоганну комбінацію із приїздом до столиці України Джо Байдена, яка моментально отримала свої результати у вигляді відкриття “рогу достатку” у потужній військовій, фінансовій та політичній підтримці України від провідних країн світу.
Китай озвучив свої “мирні пропозиції” (щоправда, зробив це не особисто Сі, а МЗС Китаю) щодо ситуації в Україні, які попри свою розмитість є потужним прихованим підривником, який має на меті перетягнути вектор із підтримки значною частиною світу мирних пунктів України на підтримку позиції щодо війни в Україні від Китаю.
Саме тому “китайський план” отримав нищівну критику від лідерів та представників ключових держав, які підтримують Україну, та НАТО, оскільки наші партнери зрозуміли яку небезпеку несуть ці нечіткі 12 пунктів китайської позиції щодо врегулювання “української кризи”. Більше того, лідери ЄС уже на найближчі тижні запланували свої візити до Китаю, зокрема для того, щоб уточнити термінологію, яка застосована у китайських пропозиціях, у необхідному для української перемоги векторі. А також пояснити, чому санкції країн світу проти росії вносять вклад у деескалацію ситуації в Україні, а не навпаки. Так що основний батл “російсько-української війни” триватиме на політичних та інформаційних майданчиках світу між представниками Китаю (та його союзників) та лідерами цивілізованого світу, і він стосуватиметься як права на участь Китаю у мирному врегулюванні ситуації в Україні, так і конкретних сценаріїв цього врегулювання.
Як ми і писали минулого тижня, таким чином Китай заступається за росію, і, на нашу думку, робить це тому, що росія провалила свою частину задуму, який стосувався не стільки в захопленні України, як в закошмаренні (різними формами, у тому числі, військовими) світу, послаблення блоку НАТО та США, з метою посилення свого домінування, а також менш обтяжливого захоплення Китаєм Тайваню. Тепер, коли росія терпить поразку в Україні і балансує на межі власної руйнації, Китай змушений включитися у ситуацію з метою порятунку свого партнера, при цьому не проявляючи яскраво своєї позиції. Що і було зроблено у вигляді вкрай розмитих “мирних пропозицій”.
Тим часом в очі потрапив один факт, який може свідчити про масштаби кризи у кремлівському середовищі. Якщо ви пригадуєте, то 26 березня 2022 року під час візиту Джо Байдена до Польщі росія масовано обстріляла ракетами найближче велике українське місто Львів, чим наче передала “привіт” американському президентові; більше того, у перші місяці повномасштабного вторгнення російські масовані ракетні удари практично хвилина в хвилину співпадали із оголошеннями допомоги чи санкцій від наших партнерів. Тим часом у 2023 році під час візиту Байдена в Україну росія не влаштувала жодних показових воєнних акцій, лиш підняли в білорусі МІГ, і то зробили це в момент, коли Байден виходив з Михайлівського Собору, а, отже, сирена повітряної тривоги лише підсилила ефект присутності президента США в столиці воюючої України. Ми поки не знаємо, чи можна вважати такі кроки росії виконанням певних зобов’язань перед США, лиш констатуємо цей факт, однак тут повністю зрозуміло, що того зухвальства, яке демонстрував Кремль ще рік тому немає і близько. Тому, спостерігаємо…
На минулому тижні своє звернення до росії зробив і путін, однак воно було більш схоже не передвиборчу програму чи то кандидата у президенти, чи то лідера політичної партії, то ж аналізувати це звернення немає сенсу.
На фронті тим часом суттєвих змін не відбулося, ЗСУ твердо утримують фортецю “Бахмут”, дають відсіч ворогу на інших напрямках, як от біля Вугледару та Кремінної, та очікують підсилення на “Леопардах” та “Бредлі”, і, можливо, на літаках, щоб у найближчий час бути готовим до контрнаступу.
В Україні на минулому тижні відбулася одна знакова подія, на окремих моментах якої ми б хотіли зупинитися, а саме – пресконференція Президента Володимира Зеленського. Перший висновок, який варто зробити це те, що Зеленському не варто балотуватися на другий термін, оскільки після нашої Перемоги його просто знищуватимуть політичні опоненти, а він сам настільки виснажений, що може бути просто не в силах після зовнішньої війни вести війну внутрішню. Тому абсолютно логічною є його повоєнна роль як амбасадора України при іншому президентові.
Ми писали про потенційний варіант із наступником – Будановим, і відновлення на минулому тижні публічної інформаційної активності керівника ГУР є свідченням, що цей варіант наразі не відкинуто. Більше того, американське видання WSJ повідомило, що Зеленський обмежив для Залужного (на нашу думку, наразі головного конкурента команди Зеленського на майбутнє президенство) можливості для інтерв’ю у ЗМІ. Окрім того, на минулому тижні в інформаційному просторі стало більше “переможного” Єрмака, а отже, не можна відкидати варіант, що Офіс Президента почав тестувати кілька майбутніх кандидатів, з яких і можуть обирати найбільш перспективного наступного Президента України.
Ну, і крайнє на чому ми б хотіли зупинитися – це участь у пресконференції Президента олігарха Віктора Пінчука, який сидів посеред залу навпроти Зеленського, де зазвичай сідають режисери-постановники дійства. Кілька разів Віктор Пінчук потрапляв у кадр трансляції, і, на нашу думку, саме це і було метою його участі в пресконференції. Навіть ризики критики для надзвичайно обережного олігарха виявилися меншими за потенційний бонус – засвітку для світових еліт тієї людини, яка допомагає Зеленському та Україні перемагати росію (а пресконференція транслювалася у прямому ефірі світових ЗМІ), а це і повага світових еліт (особливо, після візиту Байдена у Київ), і перспективи для подальших проєктів.
На Львівщині політичні процеси починають набирати обертів і їхній епіцентр зараз знаходиться на вул. Винниченка, 18. І чим ближче до чергової сесії Львівської обласної ради, тим цікавішими стають ці процеси.
Нагадаємо, що спочатку сесія планувалась на 28 лютого, але її перенесли з кількох причин.
Перша і найголовніша – це надзвичайно хитке становище голови Львівської обласної ради Ірини Гримак, яка на планованій сесії хотіла “проскочити” зі своїм звітом за минулий рік. Але її “план” вчасно розкусили депутати і вирішили, що банального взяття до відома її “звіту” не буде. А буде повноцінна доповідь з питаннями-відповідями та оцінкою її діяльності. Саме тому проект рішення про взяття до відома звіту, який ініціювала сама Гримак в останній день 2022 року, тихенько зник з сайту обласної ради.
Друга – очікування судових рішень по кількох депутатах Львівської обласної ради. Про судове рішення по депутату Дзюдзю, який звинувачується у хабарництві, ми уже писали, але його ще немає. Проте з’явились два рішення судів по депутатах обласної ради від Української галицької партії – Тарасу Чолію та Івану Щурку. Від минулого тижня вони не мають права брати участь у роботі обласної ради, в т.ч. у її сесійних засіданнях.
Тому ситуація із “більшістю”, яка була створена під Гримак, наближається до катастрофічної.
Давайте просто порахуємо: трьох депутатів уже втратила фракція “ЄС” (Козловський, Седіло, Квурт), а нових на їхнє місце їм не дає завести Львівська обласна виборча комісія. Ми про це неодноразово писали, тому повторюватись не будемо.
Найближчим часом до них додасться згадуваний вище Дзюдзь. Тому фракція “ЄС” скоро буде мати -4 депутати.
Фракція Української галицької партії уже втратила 2 депутатів. Про це ми теж писали вище. Ще один депутат – Юрій Фольварочний сам написав заяву про дострокове складення депутатських повноважень. На виході ще 2 рішення судів по депутатах цієї фракції, яких партія відкликала достроково – Марія Кульчицька-Волчко та Віталій Андрейко. Тобто, ще -5 депутатів з цієї “коаліції”.
Є ще заява про дострокове припинення повноважень голови фракції “Голос” Іванни Герус, але вона до “коаліції” не входила.
Загалом “коаліція” Гримак уже втратила 5 депутатів, а навесні ця кількість зросте до щонайменше 9 депутатів.
Це при умові, якщо Гримак до цього часу взагалі залишиться на своїй посаді.
Чергова сесія Львівської обласної ради запланована на 14 березня і на ній буде лише 2 важливих питання. Про перше ми вже писали – звіт Гримак за минулий рік. А друге – політичне доручення Порошенка і Синютки, яке потрібно буде виконати обов’язково. В іншому випадку – Гримак “приберуть” її партійні боси, а не нова більшість обласної ради.
Мова йде про партійне доручення прийняти звернення до Президента та Парламенту щодо змін у виплатах заробітних плат військовослужбовцям. Таке доручення отримали всі осередки партії “ЄС”. Перша спроба “протягнути” таке рішення через обласну раду відбулась в Івано-Франківську, але була “успішно” провалена. Таку ж спробу Гримак планує зробити у Львові 14 березня. І якщо вона теж виявиться невдалою, то це, скоріш за все, буде остання потуга чинної голови облради.
Для Максима Козицького і його неформальної “коаліції” – це питання є питанням іміджевим. Якщо єесівцям таки вдасться його протягнути, то зміна керівництва ОВА не забариться. Але вона буде без кар’єрних наслідків для чинного начальника Львівської ОВА. Тому “слуги народу” разом зі своїми сателітами будуть намагатись зробити все, аби це питання не потрапило до порядку денного. Не виключені навіть зриви проведення президії та сесії, яка запланована на 14 березня.
Якщо “слуги народу” зірвуть проведення цієї сесії, то у Гримак залишиться лише 2 тижні, щоб здійснити вдалу спробу проведення іншої. В іншому випадку – з’являться залізобетонні підстави для розпуску Львівської обласної ради.
“Розтяжка” у Гримак така, що не позаздрить ніхто. Або знайти компроміс з Козицьким і “втратити” партію, або посваритись з партією і остаточно втратити не лише свою посаду, але й ціле восьме скликання Львівської обласної ради.
Спостерігаємо…
Аналітичний центр “POLITI.KO”
Коментарі