Мабуть, ключовою подією на Мюнхенській безпековій конференції стала зустріч держсекретаря США Блінкена з керівником Офісу закордонних справ Китаю Ваном Ї. Озвучена Блінкеном після зустрічі з Ї інформація, що Китай розглядає можливість передачі росії для війни в Україні зброї та боєприпасів свідчить про готовність Китаю до публічної підтримки агресії путіна. Імовірно, це повідомлення слід розглядати в тандемі з заявою Ван Ї на самій конференції, що Китай представить план політичного врегулювання “конфлікту в Україні”, зважаючи на територіальну цілісність усіх країн. Тобто Ї передав від Сі (який 24 лютого, у роковини початку російської агресії виступить з промовою про мир) повідомлення, що або приймаєте “мирні” пропозиції Китаю, або Китай підтримає росію зброєю. А питання “територіальної цілісності” – питання відносне, адже окуповані росією території є за конституціями і України і росії територіями цих країн. Зрештою, дана ситуація може стати ключем до створення “іншої україни” і реалізації корейського сценарію (про який ми писали у наших 27-му та 29-му тижневих оглядах), адже, враховуючи юридичну колізію, Китай може пропонувати умовний “компроміс”, що дана територія має стати ні українською, ні російською.
Як би там не було, важливим у цій ситуації є не стільки “мирний шантаж” України і світу Китаєм, як те, що Китай нарешті заявив про наміри і готовність приєднатися до Ірану в допомозі росії, а, отже, потрапити під санкції і обмеження цивілізованого світу, від торгівлі з яким Китай сильно залежить. Зрештою, Блінкен одразу дав зрозуміти Китаєві, що надання військової допомоги Росії спричинить “серйозні наслідки” у відносинах Вашингтона і Пекіна, та пообіцяв деталі згодом.
А голова українського МЗС Кулеба під час зустрічі з Ван Ї у Мюнхені витягнув з китайця згоду із фундаментальним принципом територіальної цілісності, закріплений у Статуті ООН. Однак, як ми писали вище, все не так просто, і Китай на цьому може спробувати зіграти у створенні на окупованих територіях “іншої україни”.
Наступного тижня ми будемо свідками дуже потужних кроків на світовій арені від президента США Байдена і від генсека Китаю Сі, які визначатимуть майбутній геополітичний розклад і тенденції у конструкції майбутнього планети. Як би там не було, але Сі перебуває у дещо кращій ситуації, оскільки планує виступати після Байдена, а це значить, що Білому Дому слід так продумати позицію і риторику Байдена, щоб Сі не міг запропонувати жодного дієвого рішення.
Участь Китаю у війні в Україні свідчить не лише про жахливу ситуацію для путіна, а й про те, що Китай може бути “замовником” вторгнення росії в Україну і “перемоги за три дні”. Для Китаю росія мала б виступити вістрям проти Заходу (США і блоку НАТО), удар яким мав би руйнувати і єдність цивілізованого світу і НАТО, та витягувати на протистояння з росією ресурси (як економічні так і військові). Що дало б Китаєві фору у запланованій агресії щодо Тайваню.
Однак провал російського наступу проти Українців не лише руйнує цей можливий задум, не лише об’єднав провідні країни у підтримці України, а й змусив Китай у порятунку лузера-путіна вийти на світову арену і публічно заявити про свою участь і власні інтереси. Аналізуючи ситуацію у такому ключі – звитяга українського війська і народу у протистоянні російській агресії стає ще важливішою, оскільки не лише рятує Українську державу, не лише оберігає Європу від удару, а й відкрила дійсного бенефіціара російської агресії, змусивши Китай завчасно, а не несподівано, вступити в гру і тим поставити себе під контрудар.
росія тим часом продовжує військовий тиск на Донбасі, намагаючись протиснути українську оборону. Цей тиск можливий ще якийсь недовгий період, і тоді російська армія стане виснажена і буде вразлива до українського контрнаступу. Це розуміють і в кремлі, це розуміють і в Китаї. Адже сподівалися на роковини початку агресії не тупцювати під Бахмутом, Авдіївкою, Кремінною та Вугледаром, а, як мінімум, штурмувати Краматорськ і Покровськ.
Чи можна очікувати загострення наступного тижня? На фронті, імовірно, ні, швидше росія спробує вигадати чергову авантюру, пов’язану із ракетними обстрілами і спробою організувати техногенну катастрофу (про що ми писали минулого тижня). Зрештою, учора російське міноборони зробило заяву, що Україна готує провокацію, начебто з метою звинуватити росію в ракетному ударі по радіаційному об’єктові, яку можна розуміти так, що росія готує подібний ракетний удар і завчасно називає його українською провокацію, щоб дезорієнтувати світ і заздалегідь породити сумнів, а не виправдовуватися за фактом.
Тим часом Україна героїчно протистоїть російській агресії, прирікаючи росіян і їх партнерів до судорожних пошуків рішень.
В Україні тим часом завершилась епопея із корупційним зашкваром міністра оборони Резнікова, який, хоч і дуже старався врятуватися (витягнути себе, як Мюнхаузен за чуприну з болота), все ж змушений був сховатися у променях слави “мого президента”, а, отже, перекласти на Зеленського політичну відповідальність за зловживання у оборонному відомстві.
Зрозуміло, що на даний час у Зеленського є потужний запас електоральної міцності, однак вибори будуть не нині, а в спину йому дихає його безпосередній підлеглий у керівництві ЗСУ – Залужний.
Зеленському через юридичну некомпетентність його “слуг” не вдалося на противагу Залужному призначити міністром Перемоги Буданова, тож тепер доведеться займатися пониженням рейтингу і суспільної довіри до Главкома ЗСУ. І одним із рішень стала розкрутка інших командирів з війни, що має продемонструвати, що перемоги здобуває не Залужний. Серед перших кроків нової тактики – фільм на “1+1” про генерала Сирського, а також проведення учора Ставки, де вперше були озвучені прізвища командирів усіх напрямків, а Залужний при цьому доповідав про мобілізацію.
Мусимо зазначити, що кроки Офісу щодо Главкома не слід розглядати як гру в одні ворота. Генерал Залужний веде дуже обережну, однак ефективну суспільну комунікацію з власного просування. Генерал (який рідко на фото у військовій формі армії, яку він очолює), підписує ню-календар 5 каналу (чим викликає тривалі хвилі підтримки у середовищі експрезидента Порошенка), а також “заграє” на публіку із жінками, як от Ніна Матвієнко та Камалія, та в час корупційного скандалу в Міноборони виявляє альтруїзм, “передаючи” ЗСУ спадщину, яка призначалася для ЗСУ тощо.
Тож нещодавня поява на декількох абсолютно непрофільних телеграм-каналах опитувань, за кого проголосують читачі на гіпотетичних виборах Президента – це дуже промовистий сигнал Зеленському, що міжнародна підтримка не капіталізується пропорційно на внутрішній арені.
Оживилась минулого тижня і Львівщина політична. А все через появу інформації про нібито майбутнє звільнення начальника Львівської ОВА Максима Козицького, яке готують в Офісі президента.
Ця інформація насправді може бути як фейком, так і правдою. Але про те, чим вона є, ми дізнаємось уже постфактум. Однак минулого тижня відбулась одна подія, яка змушує нас схилятись до думки, що зміна керівництва Львівської ОВА таки планується і може відбутися орієнтовно наприкінці лютого – напочатку березня, коли Кабмін переживе кадрові ротації.
Так от, 17 лютого на Львівщині перебував найголовніший (в політичному плані) віцепрем’єр Кубраков разом із головою правління “Укрзалізниці” Камішиним. Ці двоє прибули на Львівщину (а саме в Нижанковичі) для відкриття відновленного залізничного сполученння між Україною та Польщею (Заґуж (Польща) – Хирів (Україна) – Нижанковичі (Україна) – Перемишль (Польща)).
Подія важлива. Гості – не менш важливі, а якщо бути відвертим, то за своїм політичним впливом Кубраков зараз є потужнішим, ніж прем’єр Шмигаль. Але начальник Львівської ОВА Максим Козицький вирішує поїхати на зовсім інший пункт пропуску – Краківець, де святкували 25 років створення пункту пропуску міжнародного автомобільного сполучення “Краківець – Корчова”. А до Кубракова поїхав найбільш зашкварений заступник Максима Козицького – Юрій Бучко.
Насправді це все може бути як банальне співпадіння, так і ознакою того, що Максим Козицький уже втомився бути очільником Львівщини.
Яка ж доля може чекати Максима Козицького після потенційного звільнення з посади очільника Львівської ОВА? Ми бачимо 3 можливі варіанти розвитку подій.
Перший. Дуже банальний. Максим Козицький повернеться у бізнес-імперію свого батька і буде далі займатись розвитком альтернативної енергетики.
Другий. Багато разів прогнозований. Максим Козицький може перейти на роботу в Уряд – наприклад в міністерство енергетики і займатись розвитком не лише альтернативної, але й усієї енергетики України. Але тоді дивним виглядає ігнорування Кубракова, з якого в Офісі президента вже давно ліплять наступного прем’єр-міністра України.
Третій. Малоймовірний, але політично найкращий. Максим Козицький врешті організовує “переворот” у Львівській обласній раді, усуваючи з посади голови облради остаточно скомпрометовану Ірину Гримак, і сам її очолює. Таким чином Максим Козицький може змінити лише місце розташування своєї роботи, а впливи в обласному політикумі не лише збереже, але й збільшить, оскільки повністю контролюватиме найвищий виконавчий орган області і найвищий представницький орган області. Правда, для цього треба вирішити одну проблему – пролобіювати в Офісі президента максимально лояльну собі людину. Наприклад, свого нинішнього першого заступника – Андрія Годика.
Який з цих варіантів стане реальністю, ми не знаємо. Але, скоріш за все, дуже швидко дізнаємось.
Аналітичний центр “POLITI.KO”
Коментарі