Купляла Європа Китай упродовж останніх років п’яти-десяти, збільшуючи товарообіг між двома країнами, і на сьогодні він становить 850 мільярдів доларів на рік. При цьому експорт з Китаю до ЄС втричі більший, ніж експорт країн ЄС до Китаю; і експортують у Китай з Євросоюзу здебільшого високотехнологічне обладнання, імпортуючи виготовлену у Китаї техніку.
Тож, як ми бачимо, Китай є і залишатиметься надалі виробничою базою, при цьому високотехнологічні засоби праці і обладнання Китай отримує з Євросоюзу. З такою технологічною залежністю і диспропорцією у торговельних стосунках для густонаселеного Китаю участь у намірах формування світової багатополярності є не стільки помилкою, як самогубством, адже крах настане, навіть, не в момент початку торговельних обмежень, а й навіть від аргументованих обговорень про можливість таких обмежень.
До слова, Франція серед країн ЄС входить у чільну трійку лідерів торгівлі з Китаєм, і хоча об’єми торгівлі між двома країнами значно поступаються об’ємам торгівлі між Китаєм з Німеччиною, саме Франція є партнером Китаю у авіабудуванні (в рамках візиту Макрона до Китаю була підписана угода про розширення заводу Airbus у Тяньцзіні за рахунок будівництва другої складальної лінії, де з 2008 року було випущено 600 літаків Airbus A320, а з врахуванням угоди буде нарощене виробництво до 75 літаків на місяць), а також у ядерній енергетиці.
При такому стані справ результати переговорів Макрона і Ляєн із Сі були підбиті ще до їх початку, коли посол Китаю у ЄС Фу Цун заявив, що “безмежні” стосунки з росією – це риторика, і Китай не визнає анексії росією території України, включаючи Крим і Донбас.
Тож позиція Китаю на світовій арені, зокрема, щодо російсько-української війни – чітко визначена, залишається її фіналізувати, і розмови про дзвінок Сі Зеленському – це кроки на цьому шляху. Просто для такої країни як Китай зміна вектора їхньої стратегії, який передбачає розворот на 180 градусів – це питання не днів, а тижнів і місяців, і мусимо зазначити що Китай рухається на цьому шляху досить швидко та системно.
І у вигляді ремарки слід зазначити, що Китай, на нашу думку, все ж від початку підтримував путіна у його агресії, оскільки сподівався, що при досягненні результату Євросоюз та країни демократії та НАТО будуть розсварені, і це сприятиме зростанню можливостей для Китаю як нового центру впливу на планеті, який вибудовуватиме з послабленими країнами Європи відносини з позиції сили; а в подальшому така ситуація сприятиме початку воєнної операції щодо Тайваню. Однак поразки росії в Україні змобілізували та об’єднали цивілізований світ, тож для Китаю його стосунки з росією, яка почала рятуватися від поразки у війні, стали “зашморгом”, від котрого Сі почав наполегливо рятуватися. Яка причина таких безрозсудних “китайських кроків”? Не можна відкидати версії, що все походить від амбіцій, які рухали діючого високопоставленого військовослужбовця Китайської армії Цзиньпіна, адже люди в погонах часто керуються не цінностями та інтересами, а саме амбіціями.
Що ж до самого агресора, то основна подія, яка стосується росії – це, на нашу думку, є “злив” “секретних документів” Пентагону. Ми всі слова взяли у лапки, оскільки вважаємо це все грою і дезінформаційною кампанією, метою якої є дезорієнтація нашого ворога щодо напрямків і цілей українського контрнаступу.
Пригадуємо, що звільненню Харківщини передувала певна інформаційна кампанія з України; то ж нині перед значнішими операціями проводиться і більш вишукана та масштабна інформаційна кампанія, при цьому для більшої достовірності у її зміст включено глобальні та резонансні меседжі. Як би там не було, російська армія у плануванні оборони захоплених українських територій змушена орієнтуватися на ці “зливи”, а, отже, вже перебуває на нашому гачку.
Ну, і наостанок, мусимо відзначити успіх українських безпекових структур у ліквідації агентурної мережі, яка діяла під прикриттям релігійної організації УПЦ МП (вона ж РПЦвУ). Послідовні переходи громад цієї православної деномінації в лоно українського православ’я набирають темпи, при цьому, як очільники цієї деномінації, так їх маргіналізовані “віряни” самі ж “доливають олії у вогонь” самодискредитації та пришвидшення цього процесу релігійно-церковного очищення та метаної.
На Львівщині теж відбувся цей наступ безпекових структур (за підтримки місцевої влади) на московське православіє. І він був настільки успішним, що, на нашу думку, затьмарив навіть позачергову сесію Львівської обласної ради, за підсумками якої Ірина Гримак втратила свою посаду голови Львівської обласної ради.
На жаль, ще з далекого 2014 року, коли розпочалась російська агресія проти України, в області та, особливо, у Львові ніхто систематично не намагався викорінити російських агентів, одягнених у ряси. Саме тому, вони навіть у 2023 році достатньо комфортно почували себе тут, маючи свої парафії, “храми” та прихожан, через яких і насаджували тут російську пропаганду.
Минулий тиждень все це зламав. І ми сподіваємось, що назавжди. Основні осередки московського православія у Львові та багатьох містах області перейшли у власність органів місцевого самоврядування, або були передані Православній церкві України. Зроблено це все було без серйозних заворушень і протистоянь. На нашу думку, основна заслуга в тому, що все так відбулось, належить місцевим спецслужбам, які в координації із поліцією та Львівською обласною військовою адміністрацією, провели цю спецоперацію.
Тепер цей досвід можна спокійно поширювати на інші території Української держави, щоб остаточно позбутись п’ятої колони, яка усі роки незалежності прикривалась чорними рясами та “релігією”.
Ця спецоперація була настільки успішною і несподіваною, що навіть міський голова Львова ледь встиг зорієнтуватись та уже постфактум “похвалився” її здобутками, хоча і не мав до її втілення жодного відношення.
І ми дійсно, чи не вперше, пишаємось тим, як спрацювала наша місцева влада у такому складному питанні, як викорінення московського православія зі Львова та Львівщини.
Друга, але не менш важлива, подія відбулась на позачерговій сесії Львівської обласної ради, де більшість депутатів вирішили обезголовити раду 8-го скликання.
Підсумовувати все, що відбулось 6 квітня в сесійній залі, не бачимо сенсу, адже все найосновніше уже написали наші колеги із телеграм-каналу #політичнийтреш.
Ми ж більше хочемо звернути увагу на те, як можуть далі розвиватись події в найвищому представницькому органі Львівщини.
Насправді, новосформованій більшості дуже складно буде відродити імідж Львівської обласної ради, як органу, де приймаються доленосні для Львівщини рішення, тому роботу у цьому напрямку потрібно починати уже і зараз.
Так, більшість дуже складна і стійка, адже входять до неї 7 фракцій, які є практично однакові за своїм кількісним складом (від 9 до 6 депутатів у фракціях). Складності ситуації також додає присутність у цій більшості фракції ВО “Свобода”, яка за своєю сутністю є деструктивною. Але хочемо вірити, що нова більшість прорахувала ці ризики і не дасть сильно “розійтись” свободівцям.
Надзвичайно позитивним є те, що формально ця позачергова сесія відбулась на початку другого кварталу, адже тепер законодавство не спонукає депутатський корпус знову збиратись на сесію і розглядати нікомунепотрібні питання. Нова більшість де-юре має час аж до вересня цього року не лише напрацювати важливі для області питання для розгляду на сесії, але й спокійно провести усі необхідні чистки після катастрофічного урядування Гримак та її однопартійців на чолі з Синюткою.
Чистки необхідно починати із апарату Львівської облради, куди призначення здійснювались не за професійними ознаками, а через родинні або політичні зв’язки. Але чистки мають відбуватись не підкилимними рішеннями, а через прозорі конкурси, тоді суспільство зрозуміє відмінність нової більшості від попередньої.
Далі доведеться копати глибше, бо політичних пристосуванців треба буде шукати в усіх комунальних установах, закладах та підприємствах. А їх є близько трьох сотень.
Паралельно з цим потрібно перезавантажувати діяльність усіх робочих органів самої ради – від президії до депутатських комісій, які теж уже давно перестали виконувати свої основні функції.
Це все можливо буде спокійно зробити до вересня цього року. Але лише в тому випадку, якщо нова більшість не розпочне свою діяльність із спікеріади, шукаючи нового голову та його/її заступників. Та й взагалі, відсутність голови Львівської обласної ради розв’язує руки новій більшості у багатьох складних питаннях, адже політично за всі ці рішення будуть відповідати усі 7 фракцій, навіть, якщо на цих рішеннях будуть стояти підписи в.о. голови ради – Євгенія Гірника, чи його заступника – Юрія Холода. А колективну відповідальність за найскладніші рішення завжди легше поділити між всіма і спокійно її пережити.
Тому Львівська обласна рада може зараз пережити серйозний ренесанс. Головне, не втратити цей шанс і остаточно не поховати статус та імідж найвищого представницького органу Львівської області.
Джерело: Аналітичний центр “POLITI.KO”
Коментарі