Якщо провести просту аналогію, то дана ситуація схожа на таку: грабіжника (росію) спіймали на місці злочину (Україна і партнери), тож на розбірки з’явився його більш авторитетний партнер (Китай). І якщо від України і світу (зокрема, ООН) прозвучали пропозиції “справедливого миру” (віддати вкрадене), то Китай запропонував мир “несправедливий”, намагаючись всадити жертву і грабіжника за стіл переговорів, а також вставляючи претензії захисникам жертви. Звісно, ситуація вельми спрощена, але так вона більш зрозуміла.
Ключове питання – а навіщо це було робити Китаю, навіщо “втикатися” за лузера? Адже майже рік війни Китай практично завжди намагався дистанціюватися від російсько-української війни.
Причин, на нашу думку, є дві. Перша, ситуація для росії – катастрофічна, і Китай намагається своєю впливовістю виторгувати для росії перемир’я зі збереженням для неї окупованих українських територій. Друга причина – росія і Китай (про що ми писали минулого тижня) діють спільно, і поразка росії в Україні призведе до відмови для Китаю поборотися за Тайвань, оскільки росія не змогла послабити цивілізований світ, воюючи з ним зброєю та розриваючи протиріччями.
Тож США чітко зрозуміли шанс щодо уникнення, по-суті, третьої світової, яка б завдала колосальних людських та економічних втрат усьому світові, але найбільше – США, Японії, Південній Кореї і самому Тайваню. І США та їхні партнери за цей шанс (дарований Україною) учепилися, накинувши зашморг на Китай, який виповз з пропозиціями миру на світову арену, і помалу цей зашморг затягуючи.
Тож саме з цієї “опери” заяви ФБР про “витік” ковіду з китайської лабораторії (яка мобілізує увесь світ проти Китаю, а після потенційної появи доказів – багатомільярдних судових позовів практично усіх країн планети проти Китаю); шантаж Китаю санкціями у випадку постачання зброї росії (ці санкції можуть бути накладені на Китай превентивно, а не так як відносно росії – після агресії); візит Блінкена у пострадянські країни Азії з чіткими меседжами щодо їх стосунків з росією та Китаєм, і найголовнішим повідомленням (про що Блінкен сказав керівнику МЗС Казахстану), що незалежність Казахстану (як і інших республік колишнього Радянського Союзу) визнаються США, а дії росії в Україні демонструють справжні наміри, зокрема, росії щодо своїх сусідів; спільна позиція 18-и міністрів закордонних справ країн (G20) у Нью-Делі щодо війни в Україні, проти якої виступили росія і Китай. Тож на наступному тижні слід очікувати продовження затягування зашморгу довкола Китаю як від США, так і від їх ключових партнерів.
А росія тим часом продовжуватиме демонструвати свою войовничість, намагаючись втримати наявне чи навіть прирости якоюсь територією, сподіваючись, що Китай “порішає” за них, і захоплене в України вдасться зберегти. Хоча воювати в росії вже не в стані, і про катастрофічні наслідки від втрати воєнної ініціативи два дні тому попередив росіян вагнерівський кат – пріґожин. Імовірно, така ситуація на фронті буде і надалі, і судорожні спроби атакувати для росіян будуть лише активністю перед українським контрнаступом і економічними проблемами, які мають настати в росії за кілька місяців. Зрештою, це розуміють і в росії, і в Китаї (про що ми писали вище), а також в Україні і серед наших партнерів.
Саме тому Президент Зеленський може спокійно на два дні поїхати до Львова, і росіяни, навіть, не роблять спроби завадити йому проводити заходи, виснажуючи їх учасників реальними ракетними ударами чи демонстративними спробами їх завдавати. А ще кілька місяців тому поведінка ворога була набагато зухваліша.
На Львівщині своя війна за “свої” території. І перемагає в ній Львівська ОВА, на чолі зі “слугою народу” Максимом Козицьким.
Минулого тижня мала відбутись президія Львівської облради, яка повинна була розглянути і затвердити проєкт порядку сесії, яка планувалась на 14 березня.
Але президія не відбулась через відсутність кворуму.
Так, це не смертельно і сесія може зібратись 14 березня і без проведення президії. Але це буде, мабуть, вперше за останні років 10. Тим паче, президія збирається для того, щоб розглянути і затвердити проєкт порядку денного сесійного засідання.
Отже, станом на сьогодні ми маємо не лише недієздатну обласну раду, але й таку ж недієздатну президію. Це перше. Друге, що ми маємо, це запланована сесія на наступний вівторок, 14 березня, але не маємо навіть проєкту порядку денного. А якщо немає проєкту порядку денного, то виникає логічне запитання: а для чого взагалі збиратись через тиждень, якщо немає питань для розгляду і немає консенсусу щодо того, за які питання Львівська обласна рада зможе проголосувати.
Насправді привід зібратись є лише один: зібратись, як того вимагає закон, щоб не з’явились юридичні підстави для розпуску Львівської обласної ради.
Реально в порядку денному сесії Львівської обласної ради так і не з’явиться жодного важливого питання для розвитку нашої області чи посиленні її ролі у зміцненні нашої безпеки та оборони. Боротьба йде лише за 2 хайпово-політичні питання. Ми про них писали минулого тижня, тому повторюватись не будемо.
Єдине на чому хочемо наголосити: голова Львівської обласної ради Ірина Гримак поставила на шальки терезів дві не порівнювальні речі – політичне доручення партійного керівництва прийняти популістичне звернення, яке не несе за собою жодних юридичних наслідків, і долю місцевого самоврядування на Львівщині.
Навіть, якщо це звернення вдасться якимись неймовірними зусиллями (чи правильніше сказати, готівковими коштами) протягнути через сесійну залу Львівської обласної ради, то його доля при будь-яких розкладах закінчиться в смітниках Офісу Президента та Верховної Ради, а Гримак зможе зберегти за собою посаду голови Львівської обласної ради (але це не гарантовано).
Натомість наполягання на його розгляді і прийнятті, скоріш за все, призведе до максимальної загрози розпуску Львівської обласної ради, відсутності найвищого представницького органу Львівщини до закінчення війни і посиленні політичних позицій начальника Львівської ОВА на лише на Львівщині, але й перед Президентом і його Офісом. Тому Максим Козицький зможе спокійно піти на підвищення, а замість себе залишити в області повністю підконтрольну йому людину – наприклад, свого нинішнього першого заступника Андрія Годика.
Спостерігаємо…
Аналітичний центр “POLITI.KO”
Коментарі