Ми маємо навчитися жити один з одним, не зважаючи на те, які спогади війни ми маємо і який шлях пройшов кожен з нас

Один мій знайомий їхав повз Львів за кордон і зупинився в Superhumans Center.

23.08.2023
Ми маємо навчитися жити один з одним, не зважаючи на те, які спогади війни ми маємо і який шлях пройшов кожен з нас

Запросила зайти в центр, випити кави та познайомитися з хлопцями. Він знітився та сказав, що зробить фотки ззовні. Потім зробив паузу, та відповів:

«Олю, я не піду. Там хлопці воювали за мене, втратили кінцівки, а я цивільний, їду за кордон побачити родину. Я не піду».

Я могла би взяти його за руку та завести в центр. Познайомити з пацієнтами та показати, як вони тримають каву біонічними руками, але ми так і простояли на вулиці, спостерігаючи за тим, як центр наповнювався людьми на протезах та в кріслах колісних, які мали спільні спогади, спільні травми та спільні розмови.
Нещодавно мені розповіли, що військовий приїхав на ротацію і за два тижні не зайшов додому. Ночував у друзів, провів день на блокпості, заїхав до брата, а додому не наважився. Не знав, що будуть питати і як відповідати на ці запитання. Не вірив, що зможуть знайти спільну мову, не хотів травмувати дітей своїм виглядом та ходінням туди-сюди вночі.

«Я не знаю, як з ними говорити. Я не знаю, як поводитися. Я взагалі не знаю чи я досі належу до цього світу.»

В мене є друзі, які виїхали. Вони допомогають, донатять, слідкують за новинами, але вони перервали всі звʼязки. Просто в певний момент зникли з радарів. І я навіть навчилася злитися на них, а потім випадково завʼязалася розмова з колишньою знайомою в інсті, і вона сказала, що їй не комфортно. Не комфортно навіть спостерігати за життям тут. Люди щодня пишуть про повітряні, про виживання, про якусь незламність та відсутність гарантій щодо завтра, а ти ніби в безпечному місці, тримаєш небо над головою своєї дитини і відчуття, що зрадив всіх, рятуючи своїх.

«Я не знаю з чого почати, – написала вона, – і не знаю чи нас досі щось обʼєднує.»

Уникнення. Слово, яке переслідує мене останні дні.

Два світи. Концепція, об яку я все частіше спотикаюся в розмовах.

Ніяковість. Стан, який ніби стіна росте між людьми, які мають спільні мрії, спільну мову та спільний біль.

Але давайте відверто: ми маємо навчитися жити один з одним, не зважаючи на те, які спогади війни ми маємо і який шлях пройшов кожен з нас.

Ми маємо рано чи пізно повернутися додому та сісти за стіл і почати відповідати на питання, які комусь складно навіть вичавити з себе.

Ми маємо визнати, що повітряна в телефоні за тисячі кілометрів так саме болить, як і повітряна за вікном, під яку ми тут навчилися засинати.

Уникнення – це відкладання. Відкладання – це накопичення. А накопичення має свої межі. За межами накопичення – вибух, а за вибухом руйнування.

А ми ж ніби плануємо відновлювати. Чи не так?

Автор: Ольга Руднєва, директорка Superhumans Center

Джерело

Коментарі

14:36
На Львівщині впровадять єдиний аналітичний портал послуг та пільг для Захисників та Захисниць
Львівська обласна військова адміністрація проводить моніторинг послуг та пільг ветеранам, Захисникам та Захисницям, їх сім’ям та родинам загиблих і безвісти зниклих на Львівщині для створення єдиного аналітичного порталу в межах Концепції підтримки Захисників та Захисниць.
11:04
Львівські гросмейстери відвідали поранених військових
У лікарні святого Пантелеймона у Львові пройшов сеанс одночасноі гри.
12:09
На Львівщині за 2023 рік вперше діагностували рак у понад 7 тисяч осіб
В області тривають дні обізнаності про онкологію, тож варто не нехтувати щорічними оглядами та перевірити своє здоров’я
15:36
Більше 10 років люди захищають свої права на земельні ділянки на Львівщині
Отримавши земельні ділянки, люди вже 11 років не можуть їх використовувати та розпоряджатися ними.