У всьому цьому хочу звернути увагу на одну річ, а саме: одна із тих скульптур, які там вчора виставили (у вигляді двох, поєднаних спинами, постатей) дивним чином нагадує одне з поганських божищ, яке в минулому було знайдене на Покутті (частина сьогоднішньої Івано-Франківщини).
Отже, справа була так:
довші роки біля села Кам’янка Велика поблизу Коломиї (на відстані 14 км від сьогоднішнього однойменного райцентру на Івано-Франківщині) була відома кам’яна язичницька скульптура. Свого часу, згідно із писемними відомостями, цю фігуру було вкинуто у місцевий став, а у 1767 році на неї було випадково натраплено під час вибирання намулу під час очищення ставу і витягнуто на беріг.
Цю фігуру ще встиг оглянути і описати 20 червня 1874 року А.Кіркор, який тоді працював на теренах Придністровського Поділля і Покуття як представник Віденської Центральної комісії пошуків і збереження пам’яток старовини (він входив у комісію з археології та антропології). Так от, за словами цього А.Г.Кіркора «…фігура та зроблена із шутрового каменю і ззовні нагадує божище у вигляді поєднаних між собою чоловіка і жінки. Місцеві селяни називали це божище «Кум-Кума». Висота фігури сягає 195 см, висота голів – 43 см, ширина – 55 см. Довжина від голів до паска становить 44 см. Знизу фігура є плоско стята і має ширину 63 см. Найбільша ширина обидвох постатей – 86 см. Голови у них виразно заокруглені, але на них не видно ні очей, ні носа, ані інших деталей лиця. Рамена високо припідняті, крім грубо означених плечей, інших частин тіла не виділено…» (див. Додаток під цим дописом).
Ви дивитеся нао дну із сучасних кам”яних скульптур, яка була виставлена у Стрийському парку у Львові і яка віддалено нагадує одне з язичницьких божищ із придністровського Покуття (у вигляді двох, поєднаних спинами, людських постатей)
На тому місці, куди її витягнули селяни (на беріг ставу) кам’яна фігура пролежала майже пів-століття, аж поки у 1829 році тогочасний власник Кам’янки Великої поміщик Л.Калиновський перевіз цю фігуру до себе на подвір’я перед садибою (він мав намір встановити дане божище перед своїм домом на високому постаменті щоби «…аж із Коломиї його було видно». Із цією метою Л.Калиновський за велику суму грошей замовив і перевіз до себе на двірське подвір’я (десь аж з-над берегів Дністра) великі гранітні плити і чотиригранні у перерізі колони довжиною 4,74 м, які були акуратно зашліфовані з кожної сторони. За задумом Л.Калиновського вони мали стати основою під вищезгадану кам’яну фігуру «божища». У червні 1876 року А.Кіркор мав можливість оглянути майже закінчений п’єдестал – високе підсипане підвищення (щось на зразок кургану), яке нагорі мало мурований фундамент із шістьма плитами-сходинками.
Згідно із проектом, планували встановити також ще дві колони з граніту – одну на одній, а вже зверху на них поставити, як пише А.Кіркор, саму кам’яну фігуру. За його словами, загальна висота того постаменту із «божищем» нагорі, мала сягати 14,58 м. І, хоча п’єдестал був цілком завершеним, однак кам’яну фігуру на його верх, із невідомих причин, так і не встановили. Дослідники, які займалися вивченням розглядуваної тут фігури із Хотимира писали, що поганий стан її збереження (відсутність чітко видимих рис і деталей тіла, а звідси – і сумніви у її «двоїстості») зумовлений тим, що довколишнє населення на Покутті називало цю фігуру «своїм богом» і мешканці з різних сіл довкола сходилися до Кам’янки і «…зішкрібали той камінь на різні ліки». І, лише тоді, коли цю кам’яну фігуру Л.Калиновський перевіз до себе на подвір’я, місцеві селяни, за словами А.Шнайдера, перестали так робити.
Іншими словами, покутські селяни щонайменше до кінця позаминулого століття культивували між собою певного роду шанування і того місця, де стояла кам’яна фігура, і саме те «божище». Чи, у цьому випадку ми маємо справу з якимсь винятковим явищем, чи з якимись глибшими тенденціями, першопричини яких криються у давньому минулому тутешніх земель?
Те, що це цілком поганське вшанування кам’яного боввана наприкінці XVIII-ХІХ століть не було чимось винятковим на тогочасних західноукраїнських землях, свідчить майже аналогічне (за змістом і діями) пошанування кам’яної антропоморфної фігури біля с.Паньківці Бродівського повіту на Львівщині, де, за описом А.Шнайдера ще перед 1874 роком стояла кам’яна фігура «…ніби дівчини у кожушку із виступаючими персами, в ярмулці чи чепцю на голові і звисаючими руками».
За свідченням дослідників, які вивчали цю фігуру, зокрема ставлення до неї місцевого люду, селяни із довколишніх сіл її дуже шанували. Вже А.Шнайдер відзначав, що той паньковецький кам’яний «…болван на грудях має вижолоблений отвір, який, як переказували, походить від того, що давніше молодь із навколишніх сіл, аби розпалити у собі ще більшу любовну жагу, вишкробувала зі середини болвана. Те, що зішкробували, вживали також як цілющі ліки при різних недугах». Коментуючи цей факт, А.Шнайдер наводить виписки із документів ХVІІ століття, в яких краківський каштелян Якуб Собеський в інструкції до порядників і економів ключа Золочівського і Озерянського застерігав «…щоби забороняли підданим перигринації на Бабі біля того божища».
Звісно, що на основі вищенаведеного немає жодних підстав говорити про якісь елементи «двовір’я» на Галичині та у довколишніх регіонах у новітніх часах і доводячи їх до ХVІІ-ХVІІІ століть. Те, що деякі із покутян у цей час й називали кам’яного ідола, який у них знаходився «своїм богом» та здійснювали з ним відповідні маніпуляції (зішкробуючи поверхню кам’яного божища на своєрідні ліки), не може використовуватися для аж надто широких, у цій темі, узагальнень. Якісь схожі нехристиянські ритуальні дійства могли проходити у минулі віки й на північно-східних передмістях Львова, де писемно засвідчено розташування кількох поганським кам’яних фігур…
Додаток:
Про вищезгадане божище з Кам’янки на Покутті – кого воно зображало, коли і ким було вкинуте до ставу – поширювалися різні чутки. Спробували відповісти на це питання й дослідники. Так, Габрієль Гогендорф вважав, що поділ божища на дві окремі фігури мав означати двох богів: Леля і Полеля. Підставою для такого ототожнення послужила інформація, записана Адамом Кіркором від галицьких караїмів, зокрема від рабина Леоновича, який стверджував (із якоїсь старовинної пергаментної книги виписав), що ще перед 1246 роком у княжому Галичі мали знаходитися сліди божниці Леля і Полеля. Не заперечуючи самої можливості існування на той час у Галичі подібного капища, вищезгаданий А.Кіркор цілком справедливо заперечує порівняння божища з Кам’янки з Лелем і Полелем. Бо, як вважали, Лель і Полель були не брат і сестра, а два рідних брати, тобто обидва чоловіки, тоді як на фігурі з Кам’янки виразно видно мужчину і жінку. “Двоїстість божища на тій фігурі, з далеко більшою певністю можна ототожнити із Даждьбогом і Ладою, які – зауважує А.Кіркор – у русинів завжди є у парі”. Крім того, поблизу Хотимира, як вважав А.Кіркор, мало знаходитися ще одне, але вже – триглаве божище, від якого походить назва сусідньої гори Триголоватки, а біля села Живачева Городенківського повіту ніби-то стояла кам”яна фігура Сиви або Живи.
Автор: Микола Бандрівський
Коментарі