Його есе «Mind the Gap», це дуже влучна думка про багатство (wellness), додану вартість праці та поширене почуття несправедливого розподілу статків, я його ще називаю «синдром ніщеброда». Досить непопулярний стиль мислення, що притягує у коментарі правдоборців на палаючих ранцях.
А тепер до самих тез:
– Як і шахи, чи малювання, чи написання романів, заробляння грошей — це дуже спеціалізоване вміння. Ніхто не скаржиться, коли кілька людей перевершують всіх інших у грі в шахи або написанні романів, але коли кілька людей заробляють більше грошей, ніж інші, ми отримуємо редакційні статті про те, що це неправильно.
– Багатство — це те, що потрібно створювати. Деякі з тих, хто найбільш активно висловлюється на тему багатства — студенти, спадкоємці, професори, політики та журналісти, пересічні громадяни — мають найменший досвід його створення. Вони живуть у світі, в якому дохід розподіляється центральним органом влади відповідно до якогось абстрактного поняття справедливості, а не дається іншими людьми в обмін на щось, чого вони хотіли, тому їм може здаватися несправедливим, що в решті економіки справи йдуть не так, як в інших галузях.
– Багатство плутають з грошима, тому багато хто думає, що є якась фіксована їх кількість. І вони думають про нього як про щось, що розподіляється владою (і тому має розподілятися рівномірно), а не як про щось, що має бути створено (і може бути розподілено нерівномірно).
– Гроші — це лише зручний спосіб обміну однієї форми багатства на іншу. Багатство — це те, що лежить в основі — товари та послуги, які ми купуємо. Коли ви подорожуєте в багату чи бідну країну, вам не потрібно дивитися на банківські рахунки людей, щоб визначити, багатство. Ви можете побачити багатство — в будинках і вулицях, в одязі і здоров’ї людей.
– Скільки коштує чиясь праця — це не питання політики. Це те, що вже визначає ринок. Директор великої публічної компанії може заробляти в 100 разів більше, ніж середньостатистична людина. Може здатися малоймовірним, що одна людина дійсно може генерувати набагато більше багатства, ніж інша, тому часто дохід директора компанії викликає обурення. Відповідь на це питання дуже проста — чи обміняла б баскетбольна команда одного зі своїх гравців на 100 випадкових людей? Як би виглядав наступний продукт Apple, якби ви замінили Стіва Джобса на комітет зі 100 випадкових людей? Можливо, генеральний директор або професійний спортсмен має лише в десять разів (що б це не означало) більше майстерності та рішучості, ніж звичайна людина. Але це має велике значення, що вони зосереджені в одній особі.
– Коли ми говоримо, що за одну роботу переплачують, а за іншу недоплачують, що ми маємо на увазі? На вільному ринку ціни визначаються тим, чого хочуть покупці. Люди люблять бейсбол більше, ніж поезію, тому бейсболісти заробляють більше, ніж поети. Таким чином, стверджувати, що певний вид роботи недооцінюється, означає говорити, що люди хочуть не те, що їм потрібно.
– Багатство вимірюється тим, що людина робить, а не тим, скільки зусиль це коштує. Якщо я фарбую чийсь будинок, власник не повинен доплачувати мені за те, що я роблю це зубною щіткою.
– Коли ми говоримо про «нерівномірний розподіл доходів», ми також повинні запитати, звідки беруться ці доходи? Хто створив багатство, яке він представляє? Розподіл може бути нерівним, але навряд чи несправедливим. Щоб прояснити це питання, позбудемося всіх інших і посадимо нашого працівника на безлюдний острів, щоб він полював і збирав фрукти. Якщо у нього це погано виходить, то він буде працювати дуже важко і в результаті не матиме багато їжі. Хіба це несправедливо? Хто несправедливий до нього?
– В сучасному світі багатство перестало бути грою з нульовою сумою. Джобсу і Возняку не потрібно було робити нас бідними, щоб збагатитися. Зовсім навпаки: вони створили речі, які зробили наше життя матеріально багатшим. Вони повинні були, інакше ми б за них не платили.
– Протягом більшої частини світової історії основним шляхом до багатства було його крадіжка, тому ми схильні ставитися до багатих людей з підозрою. Ідеалістично налаштовані люди намагаються знайти підтвердження своєї несвідомо збереженої дитячої моделі багатства у видатних людей зі статками.
– Технології тільки збільшать розрив між багатими та бідними, бо вони створюють можливості експотенційно. За допомогою трактора енергійний фермер може зорати за день в шість разів більше землі, ніж за допомогою упряжки коней. Але тільки за умови, що він освоїв новий вид землеробства. Старшокласники можуть писати програмне забезпечення або створювати веб-сайти. Але тільки деякі з них будуть, а решта все одно будуть вигрібати морозиво у Baskin-Robbins та працювати у McDonalds.
– Якби Ленін пройшовся по офісах таких компаній, як Google, Intel або Apple, він би подумав, що комунізм переміг. Всі були б одягнені в однаковий одяг, мали б однаковий офіс (точніше, кабінку) з однаковими меблями, зверталися б один до одного на ім’я, а не по батькові. Все виглядало б саме так, як він і передбачав, поки він не подивився на їхні банківські рахунки.
– Єдиним варіантом, мати процвітаюче суспільство без збільшення різниці в доходах, це щоб люди створювали багатства, не отримуючи за це грошей. Що Джобс і Возняк, наприклад, з радістю працюватимуть по 20 годин на добу, щоб виробляти комп’ютер Apple для суспільства, яке дозволяє їм, після сплати податків, залишати собі рівно стільки, скільки вони могли б заробити, працюючи з 9 до 5 у великій компанії.
– Чи будуть люди створювати багатство, якщо їм за це не заплатять? Тільки якщо це буде весело. Люди будуть писати операційні системи безкоштовно. Але вони не будуть їх встановлювати, не будуть відповідати на дзвінки в службу підтримки, не будуть навчати клієнтів користуватися ними. І щонайменше 90% роботи, яку виконують навіть найвисокотехнологічніші компанії, належить до цього другого, нецікавого виду.
– Всі невеселі види створення багатства різко сповільнюються в суспільстві, яке конфісковує приватні статки. У різні часи і в різних місцях історії, вмикали та вимикали можливість накопичити статок, створюючи багатство. Це доведено імперично через дослідження-близнюків: Західна Німеччина — увімкнено, Східна Німеччина — вимкнено, Північна Корея — вимкнено, Південна Корея — увімкнено. Якщо ви придушуєте варіації в доходах, чи то крадучи приватні статки, як це робили феодальні правителі, чи то обкладаючи їх податками, як це робили деякі сучасні уряди, результат завжди здається однаковим — суспільство в цілому стає біднішим.
– Вам потрібні багаті люди у вашому суспільстві не стільки тому, що, витрачаючи свої гроші, вони створюють робочі місця, скільки через те, що вони повинні робити, щоб розбагатіти. Але це не означає, що якщо ви дозволите Генрі Форду розбагатіти, він найме вас офіціантом на своїй наступній вечірці, але він зробить вам трактор замість коня.
Відразу хочеться провести паралелі за стилем мислення з Пітером Тілем, Ілоном Маском та Дональдом Трампом. Жорстокі капіталісти, якими їх зображували у радянській пропаганді. Але давайте на чистоту — хіба тюхтії та люди із поведінкою Матері Терези зможуть створити великі компанії та видатні продукти? Тому більшості так неподобаються багатії, бо вони зовсім не такі як вони, з іншими цінностями. Спрацьовує механізм свій-чужий і він працює в обидва боки — люди зі статками намагаються спілкуватися із собі подібними. Відбувається кластеризація суспільства.
Не треба дивитися на Ілона Маска, як взірець абсолютної мудрості та приклад морального компасу. Тоді ви уникните розчарування. Вміння заробляти та створювати продукти ≠ мудрість та співчуття.
Якщо вам все ще вважається, що світ щось винен та несправедливий до вас — в мене для вас погані новини.
Артем Волхонський
Коментарі