Результат ми бачимо і чуємо. Публічні аргументи китайської зовнішньополітичної думки практично не відрізняються від якихось книжних загальників чи пропагандистських гасел. Але одна справа виголошувати їх на пресбрифінгах китайського МЗС чи на комуністичних партійних форумах, інша під час бесіди з “зубатими” європейськими журналістами.
Ось і сипляться посли. В інтелектуальному плані. Хоча, не виключено, що в кадровому теж може бути.
Ні, звичайно ж заяви про те, що формулювання документів китайсько-російських самітів не варто брати до уваги при оцінці позиції Китаю щодо російсько-української війни чи, що держави засновниці і члени ООН не мають якоїсь легітимної суб’єктності не могли бути узгодженими з МЗС Китаю.
Так, в полемічному запалі чи під інтелектуальним тиском посли говорять вголос те, що думають, що чують у внутрішніх дискусіях та обговореннях.
Жодних сумнівів у тому, що поняття суверенітету та незалежності іноземних держав не є для китайців абсолютним. Все не так однозначно для Китаю, в сучасній історії якого є і територіальна експансія, і загарбницькі війни, і приховані територіальні претензії, що проявляються періодично у вигляді прикордонних конфліктів.
Ні Україна, ні Естонія з Латвією і Литвою не можуть бути достатньо хорошими (суверенними, незалежними) для Китаю просто тому, що обрали ліберальні цінності, демократію та значно менші за розмірами.
Але не варто все сприймати у свій бік. Одкровення посла Китаю у Франції так само стосуються і росії, чия правосуб’єктність не підтверджена жодною міжнародною угодою (необхідність якоїсь міжнародної угоди як передумови для визнання незалежності та суверенітету будь-якої держави – це звичайно нонсенс, але китайський дипломат навіщось цей нонсенс озвучив). Просто росія наразі потрібна Китаю. Наразі. Часи зміняться, підходи залишаться. І ось тоді “не все так просто” можна буде так само легко сказати і про території російського Сибіру чи Забайкалля.
Те, що Китай не соромиться заявити, що не вважає Україну, і низку наших сусідніх дружніх держав гідними існування проясняє атмосферу наших відносин до кришталевої чистоти. Це добре, коли загрози стають очевидними навіть для найбільших романтиків і мрійників про китайські інвестиції.
Також китайський дипломат навіть своєрідно допоможе нам.
По-перше, ми нарешті можемо наважитися заявити в голос очевидне – не все так просто Тайванем. Все дуже непросто з Тайванем. І залежно від точки зору можна прийти до думки про те, що єдиним Китаєм є Тайвань, а не Китай є єдиним за рахунок Тайваню.
По-друге, брутальна прямота китайського посла в Парижі має підштовхнути нас до усвідомлення, що почасти ми самі даємо Китаю підстави зневажати нас. Зокрема, коли посол Китаю може примусити МЗС України і керівництво українського парламенту обмежити народних депутатів у праві створити депутатське об’єднання на підтримку Тайваню, – ось це і є неповна суб’єктність, подвійні стандарти і зневага до права в українському виконанні.
Я розумію, що за такими вигинами української зовнішньої політики стоїть небажання провокувати Китай підтримати рф у війні проти нашої держави. Але я також розумію, що китайську підтримку росії у війні проти України не варто боятися… Треба готуватися до цього.
Хто цього ще не зрозумів – варто перечитати останнє інтерв’ю посла Китаю у Франції.
А нашим французьким друзям, у їх благородному і нестримному бажанні стати миротворцями варто розуміти, що ми не говоримо про це вголос, але ставимо собі питання – чи випадково, що подібні заяви Китаю лунають саме з Парижа?
Богдан Яременко
Коментарі