А тихими зимовими вечорами, коли хатинки “літників” уже стояли порожніми, а з останнім потягом від’їжджали поодинокі ще тоді лижники, тут часом вершилися темні, як навколишній ліс, справи.
Шахраї із Буковини: фальшиві “пятикороновки” та справжні діаманти
Великого розголосу в тогочасній пресі набуло затримання у Брюховичах наприкінці грудня 1904 року шайки фальшивомонетників, яка виготовляла та пускала в обіг на території Галичини та Буковини вдало підроблені ходові срібні та нікелеві монети номіналом 5 корон, 2 корони (“гульден”) та 1 корона, а також дріб’язок у 20 гелерів, складаючи тим самим конкуренцію цісарсько- королівському монетному двору Австро-Угорщини.
Натрапити на їхній слід, як повідомляла газета Kuryer Lwowski, вдалося завдяки пильності жандарма Франца Мазура у Раві Руській.
“Виявлення фальшивомонетників сталося за таких обставин. Наприкінці грудня дві єврейки з’явилися в Раві Руській та купували різні товари за кільканадцять гелерів, за які вони платили фальшивими п’ятьма коронами або одніє. короною. Їм вдалося реалізувати кілька підробок, поки продавці нарешті виявили обман та дали про це знати жандарму Францу Мазуру, але єврейки на той час уже залишили Раву Руську. Мазур дізнався, що ці жінки приїхали з Брюхович, а згодом довідався, що вони мешкали там у віллі Мавриція Кугеля”, – описувала подробиці розслідування тогочасна газета.
Судячи з повідомлень у тодішній пресі, Маврицій Кугель був відомий тим, що cаме у той час мав судову суперечку з брюховецьким ресторатором Флейшером (власником популярного гостьового закладу біля залізничного вокзалу, в якому був великий зал-салон із журналами, більярдом і навіть фортепіано) через те, що той, буцімто, завдав йому образу гонору. Натомість Флейшер, захищаючись на суді, стверджував, що Кугель своїм позовом йому мстить, бо потайки приторговує спиртним у своєму ресторані без ліцензії (пропінації) і не хоче, щоб про ці його махінації хтось довідався.
І от несподівано виявилося, що той самий Кугель без поваги ставився до державної монополії не тільки на виробництво алкоголю (якщо закиди Флейшера були справедливими), але й до продукування обігових грошей, надавши притулок на своєму обійсті фальшивомонетникам.
До речі, мешкав Маврицій Кугель далеко від центру села, аж під Бірками Домініканськими. Там же був розташований його ресторан, який позначено на карті 1914 року у путівнику Uzdrowisko leśne Brzuchowice koło Lwowa z planem sytuacyjnym.
Віллу Кугеля в цьому населеному пункті згадує також газета Kuryer Lwowski, описуючи напади російських козаків під час окупації Брюхович в роки Першої світової війни. Цікаво, що у воєнному погромі його маєтку, приймав участь 20-річний візник зі Львова Ілько Гриньків, який перебрався у російський військовий мундир і натягнув на голову для більшого постраху баранячу шапку- черкеску. Здобиччю російських вояків тоді стали всього 90 корон, серед яких, треба сподіватися, на той час вже не було фальшивих.
…А от в середу, 28 грудня, 1904 року на віллі Кугеля, куди після пригоди в Рава-Руській раптово нагрянули правоохоронці та представники влади, фальшивих монет виявилось чимало. Вистеживши збувачів підробок, Франц Мазур в супроводі ще одного жандарма Штеліга, голови місцевої адміністрації Лісецького та двох засідателів обшукали садибу, яку, як виявилося, винаймав виходець з Чернівців, 42-річний торговець зерном Герш Бартфельд разом із дружиною Євою та двома сестрами — Бертою та Ханою. Окрім цієї сім’ї, тут також перебували ще двоє осіб — 49-річний ювелір із буковинського Сторожинця Соломон Граубарт та 23-річна робітниця фабрики цигаркового паперу Сара Вассерман.
“Під час обшуку кухні на вугільному жарі знайшли справжню п’ятикоронову монету у щипцях, а під плитою – незавершені підробки чотирьох монет по 20 гелерів. У сусідній кімнаті на столі – подрібнену глину та трохи якогось порошку, в ящику столу – підроблені п’ятикоронові монети, гульдени та однокороновки, дві глиняні форми з відбитками п’ятикороновки і гульдена і третю форму — ще гарячу. У дальшій кімнаті було виявлено лещата зі свіжою стружкою срібла, аптечні ваги, циркулі, пилочки, кліщі, долота, близько 2 кілограмів залишків розплавленого олова та свинцю, плашки, глиняну форму, невдалий фальшивий гульден та різноманітну кореспонденцію. Одним словом, фабрика працювала”, – повідомляв Kuryer Lwowski.
Згодом фальшивки з Рави-Руської та Брюхович відправили до монетного двору у Відні, звідки прийшла відповідь про те, що підроблені монети виготовлено в ідентичний спосіб. До того ж, з’ясувалося, що такі самі підробки виявлялисяпротягом 1904 року на Буковині, переважно у Чернівцях, звідки походить Герш Бартфельд.
За повідомленням преси, під час обшуку на віллі, яку винаймали фальшувальники монет, було виявлено також діаманти на загальну суму близько 8 тисяч корон (майже 800 тисяч гривень за нинішніми цінами, – авт.). Як писала газета Kuryer Lwowski, коштовності фальшивомонетники часто скуповували за ціною навіть більшою від їхньої реальної вартості, але платили за них підробленими грішми, тож все одно залишалися в прибутку.
“Родина Бартфельда походить із Чернівців, допомагав їм у фальшуванні ювелір Соломон Граубарт, а жінки збували фальсифікати поблизу Брюхович, переважно місцевим селянам, але в основному — через закупівлю коштовностей у Чернівцях”, – описувала схему розповсюдження фальшивок тогочасна газета.
Справа про брюховецьких фальшивомонетників потрапила до кримінального суду у Львові лише в червні 1905 року. Головував на суді радник Хахак, обвинувачення підтримував прокурор Свєржинський, а захищали підсудних аж три адвокати — Райтер, Лем і Фелл.
Ювелір Граубарт, якого допитали першим, одразу визнав, що за відповідну плату допомагав Бартфельдам гравірувати написи на фальшивках. Однак, сам Герш Бартфельд своєї вини не визнав і все заперечував. Звинувачення власникові вілли Маврицію Кугелю в суді навіть не висували, хоч його спершу також заарештували, разом з винаймачами.
Судовий процес тривав кілька днів і викликав чималий інтерес, в залі, зокрема, було багато одновірців підсудних із іудейської громади Львова. Серед гармидеру під час слухання справи трапилися навіть дві крадіжки — в одного із адвокатів та ще одного відвідувача суду пропали добротні парасолі, що, зважаючи, на львівську погоду, було дуже прикрим трафунком.
Вирок суду присяжних, який було оголошено 26 червня 1905 року, здивував громадськість іще більше. Винною у підробці монет визнали тільки дружину Гершта Бартфельда – Єву, яку засудили до 7 років у в’язниці. Покараними за шахрайство були також його сестри Берта та Хана — на 4 та 3 місяці ув’язнення відповідно. Сам же він та його помічник-ювелір вийшли на волю так само, як і
Сара Васерман, підозрювана в розповсюдженні та збуті фальшивок, яку визнали не винною.
Єва Бартфельд оголосила на суді, що буде оскаржувати цей вирок, але як склалася її подальша доля з’ясувати не вдалося.
20 років по тому: “експерименти” доцента на віллі “Quo vadis”
Через двадцять років після випадку із буковинськими фальшивомонетниками відлюдна місцевість між Бірками та центральною частиною Брюхович знову стала місцем нелегального випуску іноземної валюти. Як повідомляла газета Dziennik Ludowy, інженер Болеслав Пайкарт, який працював на посаді доцента Львівської політехніки і був директором “Майстерні штучного каменю і черепиці”, оселившись в тутешній віллі з літературною назвою “Quo vadis” (так називається відомий роман польського письменника Генрика Сенкевича), раптом почав виготовляти 100-доларові купюри.
Попався доцент на підробці десь всередині листопада 1925 року. Перед тим, 22 жовтня, він успішно збув одну стодоларову купюру через посередництво такого собі львів’янина Габермана, а невдовзі спробував продати ще одну – якомусь Йозефові Шнайдеру. Однак, чутка про фальшиву стодоларову купюру вже встигла поширитися містом, тож покупець був обережним, хоча оборудка пропонувалася за вигідним курсу (на той час долар коштував майже 9 злотих). Нібито домовляючись про покупку, Шнайдер відвів незнайомого продавця валюти до згаданого вже Габермана, і той впізнав у ньому чоловіка, який продав йому фальшивку.
Через короткий час поліція встановила особу затриманого, ним виявився інженер Болеслав Пайкарт. При ньому було виявлено ще дві фальшиві купюри номіналом 100 доларів, а під час двократного обшуку на віллі “Quo vadis” поліцейські знайшли мідне кліше, з якого вони власне й були віддруковані.
Через великий розголос, який спричинила ця справа в суспільстві, у Львівській політехніці поспішили відхреститися від причетності до цього діяча. “Ректорат Львівської Політехніки стверджує, що інженер Болеслав Пайкарт ніколи не був і не є габілітованим доцентом Львівської Політехніки, а тільки певний час проводив лекції за винагороду через відсутність належних наукових кадрів”, – повідомляла тогочасна Gazeta Lwowska.
Під час судового процесу, який почався у червні 1926 року, інженер Пайкарт, якого звинувачували у продажу щонайменше п’яти фальшивих 100-доларових банкнот, запевняв, що не винен в інкримінованому злочині. За його словами, фальшивки він сам купив у незнайомого чоловіка, з яким їхав в одному потязі з Луцька. Кліше для фальшивих грошей, за його словами, залишив у потязі той самий незнайомець, оскільки ж Прайкарт є науковцем та технологом, йому стало цікаво провести експерименти та дізнатися, чи можна зробити з його допомогою нормальні відбитки.
Експертиза, яку провели колеги Прайкарта із Львівської політехніки доктор Негруш і доктор Клінг, підтвердила, що вилучені в підсудного фальшивки було виготовлено саме з того кліше, яке знайшли на віллі “Quo vadis”. Але більше жодних подробиць щодо технології фальшування вони повідомити не змогли, зауваживши, що фотоапарат, який знайшли в майстерні Пайкарта, не міг служити для цієї цілі.
Справа уже йшла до вироку, коли адвокат підсудного доктор Дверніцький оголосив клопотання про проведення психіатричної експертизи для свого підзахисного, і суд на таку процедуру погодився. До кінця літа інженер Пайкарт проходив обстеження на Кульпаркові, а його адвокат писав, очевидно, захисну промову. І хоча лікарі не виявили в підсудного жодних психічних відхилень, за грати він так і не потрапив, завдяки, як писала газета, блискучому виступові сторони захисту на суді.
“Після промови прокурора Сивуляка, який вимагав покарати винного, адвокат доктор Дверніцький, відбиваючи закиди прокурора, звернувся до присяжних з проханням з обивательської та людської точки зору оцінити цю справу. Виступ захисту вразив присутніх та, судячи з усього, і лаву присяжних”, – повідомляла із залу суду Gazeta Lwowska.
Майже у повному складі присяжні заперечили вину інженера Пайкарта у виготовленні та збуті фальшивих доларів і він вийшов на свободу просто із зали суду. Про долю мідного кліше, з якою друкувалися фальшивки, тогочасна преса не повідомляла.
10 років по тому: фабрика монет на віллі Шустера
Наприкінці грудня 1934 року, уже ніби за доброю традицією напередодні новорічних свят, у Брюховичах знову виявили майстерню з виготовлення фальшивих грошей — цього разу майстри спеціалізувалися на монетах номіналом 5 та 10 злотих, найбільш ходових на території Польщі, до якої належала у той час Галичина.
У тогочасній пресі не повідомляли, в який спосіб вдалося вийти на слід фальшивомонетників, які мимоволі продовжили давні традиції продукування в Брюховичах фальшивих грошей. Відомо лише, що двоє львів’ян — Хіларі Безновський та Олександр Рабе — винайняли у Брюховичах віллу у Владислава Шустера та організували там справжню фабрику фальшивок. Безновський був за фахом бляхарем, тож до роботи з металом був звичний. Завданням Рабе було привезти відкарбовані фальшивки у Львів і там збувати їх, купуючи в крамницях дешеві дрібнички та отримуючи здачу у справжніх грошах.
“Поліція увійшла до помешкання Владислава Шустера, провела обшук і виявила гіпсові форми для відливу, велику кількість сплавів, начиння та хімікалій, призначених для фальшування монет. Під час приходу поліції в помешканні Шустера була ціла шайка фальшивомонетників. Окрім господаря помешкання, заарештовано Безновського та Олександра Реба, які мешкають у Львові на вулиці Полтвській, 4 (тепер — проспект Чорновола). Затриманих доставлено до слідчого ізолятора у Львові. Дізнанням встановлено, що техніком на цій фабриці був Безновський”, – описувала цей випадок Gazeta Lwowska.
Вирок у цій справі суд виніс 10 травня 1935 року. На лаві підсудних був лише виконавець — бляхар Хіларі Безновський, якого й було визнано винним і засуджено до 2,5 років позбавлення волі. Але, як видається, ув’язнення не посприяло тому, щоб цей бляхар покинув своє злочинне ремесло, вийшовши на волю. Як повідомляла у січні 1939 року львівська газета Chwila, Безновський знову фігурував у кримінальній справі, пов’язаній з продукуванням фальшивих грошей, щоправда, вже не у Брюховичах…
Богдан Скаврон
Коментарі