Чим для львів’янок є 8 березня

“Бомок” опитав львів’янок, які сенси вони вкладають у святкування Міжнародного дня прав жінок і миру, який був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у ще 1975 році.

08.03.2023
Чим для львів’янок є 8 березня

Втім, суперечки щодо 8 березня тривають вже кілька років — залишити його вихідним днем чи зробити робочим? Прихильники першого варіанту радять не чіпати права жінок, а за скасування вихідного виступають борці з радянською спадщиною, що вважають 8 березня пережитком минулого.

У застосунку “Дія”, українці голосували за подальшу долю цього дня. 1,3 млн респондентів віддали свій голос за те, щоб 8 березня залишалося вихідним днем.

Журналісти “Бомка” запитали львів’янок, що для них означає цей день.

“8-е березня – день, який досі оповитий ще радянськими стереотипами – про весну, красу та «прекрасну половину людства». 

Тож, говорячи про 8 березня, хочу трішки повернутися в історію – світову та українську. Коли говоримо про Міжнародний жіночий день або ж по-іншому Міжнародний день боротьби за права жінок, то варто пригадати, що він виник не в Радянському Союзі, а в США та Європі, де жінки виходили на марші,, аби відстояти свої трудові, виборчі права, право займати державні посади (а отже впливати на рішення у тих у тих містах, країнах, де вони живуть).

Після завершення Другої світової війни Радянський Союз наділив свято зовсім іншим змістом – протилежним: так з’явилося свято усього «прекрасного» і на цій території, фактично втратився первинний зміст та ідея міжнародного жіночого дня. 

Тож аби не поширювати і далі радянські наративи та стереотипи, потрібно вивчити історію – світову та українську – і, відповідно, відбудеться переосмислення сприйняття. 

В українській історій – одна з активних борчинь за жіночі права, це, наприклад, Наталка Кобринська. Наприкінці 1884 року вона засновує «Товариство руських жінок». 8 грудня проводить перші збори організації, що вважається початком українського фемінізму. Кобринська підтримувала жінок, які проживають в сільській місцевості, підтримувала письменниць та поеток. Видавала альманах «Перший вінок», на сторінках якого прозвучала дуже смілива ідея на той час – гімназійної та університетської освіти для жінок. Так, ще трохи більше як сто років тому на цих теренах про освіту для жінок можна було тільки мріяти. 

Чи потрібно привертати увагу до цієї проблематики сьогодні? Так, потрібно. Тому що попри те, що відбувся значний поступ, але жінки все ще недостатньо представлені у різних органах влади, менш видимі при прийнятті суспільно-політичних рішень, економічні можливості жінок, особливо в часі війни, є обмеженими, жінкам доводиться активніше боротися за визнання своєї експертності. В умовах війни в Україні ці проблеми тільки загострюються. Але відзначати це свято слід в нашій, українській автентичній традиції.

Зрештою, міжнародний жіночий день – це не про протидію між статями, як, знову ж таки стереотипно вважають. Це про ефективну взаємодію та повагу до кожної жінки. До речі, тут знову ж таки наведу приклад Кобринської – її чоловік активно підтримував її діяльність і йому належать слова, що «Добрих газдинь в Галичині багато, але тружениць духу мало» – заклик до жінок ставати помітнішою у різних суспільних сферах. 

Думаю, в Україні нам варто повернутися до витоків, власної традиції відстоювання прав жінок, осмислити її в новому форматі, відповідно до тих викликів, з якими ми зараз стикаємося і продовжувати працювати. Бо ще є над чим”, – вважає депутатка Львівської облради Наталія Галецька.

Наталія Галецька

“Для мене 8 березня — це в жодному разі не свято примарних «жіночності» чи «краси». І також це не радянське свято, про що наголошують некомпетентні «лідери думок». 8 березня — це історичний день, день боротьби жінок за свої права. Це ще одна можливість публічно нагадати, що сексизму чи насиллю і всім гендерно зумовленим стереотипам не місце у сучасній Україні.

У 2021 році, до початку повномасштабного вторгнення, я доєдналась до маршу рівності, який традиційно проводять 8 березня. Багато жінок тоді зібрались для того, щоб ще раз нагадати про своє право на безпечне та справедливе життя, ми відстоювали ратифікацію Стамбульської конвенції. Дуже рада, що нещодавно цю конвенцію все-таки ратифікували. Так, знадобилось багато часу. Однак таке рішення — величезний крок на шляху до ЄС та цивілізованого світу.

Сподіваюсь, що після закінчення повномасштабної війни жінки знову матимуть можливість публічно говорити про те, що 8 березня — не про квіти чи сумнівні компліменти. Це спосіб заявити про те, що турбує, мучить і болить — ставлення до жінок в ЗСУ, об‘єктивацію жіночого тіла, психологічне, фізичне чи фінансове насилля”, – каже працівниця пресслужби Львівської ОВА Ярина Пукало.

Ярина Пукало

“Чесно кажучи, я спокійна до цього свята. Чудово, звичайно, коли роблять приємності. Але я люблю чоловіків, яким не потрібен привід для того, щоб дарувати жінкам квіти. Це збочення, коли з дня захисту прав жінок його перетворили на день згадки про необхідність раз на рік приділяти увагу жінкам. Хоча для старшого покоління це все ж є важливим святом”, – поділилась з журналістами кандидатка юридичних наук Ольга Головко.

Ольга Головко

“У моєму житті 8 березня культивувалася як свято весни і жіночої краси (чи чого там ще) лише у шкільні роки. Це, коли хлопчики приносять дівчаткам у класі по тюльпанчику. Водночас ніхто з вчителів чи батьків не розказував що це за свято, чому воно існує, його історію.

Тому, «секрет» цього «свята» для мене відкрився у студентські роки, коли я почала вивчати історію і контекст цього дня. Моя голова не була забита ні «святом весни», ні «радянським святом». Я знала і про суфражисток, і про нашу Мілену Рудницьку, і про феміністку Лесю Українку і багато інших. Я знала про сильних жінок в українському підпіллі. Це також важливий нюанс, принаймні в моєму сприйнятті гендерної рівності. У сьогоденні ж на собі я відчувала всі ці дискримінаційні процеси і стереотипи, про які говорили феміністки минулого і розумію, що насправді боротьба за рівність ще триває.

Тому 8 березня для мене не свято, а день в році, коли жінки в один голос не дають суспільству робити кроки назад. Це важливий день. Ця дискусія про скасування чи про відміну вихідного дня, яка ведеться останніми тижнями, не має насправді жодного сенсу, бо вона поза справжнім контекстом, це підміна понять, на якій звикли піаритися певні люди, хоча й показують, що ще не вийшли з печери. Але цей день у жінок та боротьби за рівність усіх статей у нас не забрати. 8 березня, як знаменна дата, може зникнути тільки тоді, коли всі ці питання будуть вже неактуальними. А вони ще довго будуть, на жаль”, – зазначає львівська журналістка Катерина Бенюк.

Катерина Бенюк

“62% за вихідний 8 березня (голосування в Дії, більше 2 млн участі). Думаю, результат цього голосування – частково наслідок пострадянської інерції і саме того остогидлого “свята весни і краси”.

Чи це погано? Вихідний – ні, це добре. Застаріла традиція не дуже, однак це в наших силах – змінювати традиції. Насправді, феміністкам це вже майже вдалося.

В 2021 році феміністичні заходи 8 березня були численними і розмаїтими, в багатьох містах. У медіа вже розуміли, як про них писати – не те що в 2011, коли в Києві провели перший Феміністичний марш, і це стало шоком для більшості редакцій, звичних до наративу про “найніжніших і найкрасивіших, любих матусь, донечок і сестричок”.

Політики за 10 років плавно переходили від консервативних привітань до профеміністичних. Чудеса еквілібристики показував Порошенко, намагаючись поєднати традиційні і емансиповані посили в своїх промовах. В 2022, попри війну, сммники державних органів зробили адекватні пости про Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. В різних країнах світу останнє десятиріччя до 8 березня також все більше уваги – і більше феміністичних заходів і маршів в цей день. У Берліні 8 березня зробили офіційним вихідним.

То ж ми тут насправді на чолі загальносвітової тенденції – маємо вихідний (в той час як в західних країнах до цього тільки доходять) і наповнюємо його феміністичними сенсами (як і в інших країнах світу, від Південної і Північної Америки до Азії)”, – пише у соцмережах головна редакторка ресурсу “Гендер в деталях” Тамара Злобіна.

Тамара Злобіна

“Не святкую, вважаю, що день захисту прав жінок має бути десь як день захисту дітей, а не державне свято. У нас з правами жінок не так все зле, як в Ірані, до прикладу. Тому день як день. Нехай собі буде, але свята в тому не бачу”, – ділиться з “Бомком” волонтерка Лілія Прусік.

Лілія Прусік

“Ніколи не сприймала свято 8 березня, ніколи не раділа вітанням і квітам, ставилась до того завжди з байдужістю, чому саме в один день мають вітати жінок, чому не щодня ? 

Цитую Вікіпедію: “Розпочиналось як соціалістичне політичне свято, і є змішаним в культурі багатьох країн, насамперед в Європі, особливо в блоку країн СРСР”. 

Все, що пов‘язано з радянщиною – геть з календаря загальнодержавних свят! 

Клара Цеткін та Роза Люксембург – одні з засновниць цього свята! 

Якщо говорити про права Українських жінок, тоді вартує присвятити загальнодержавне свято, саме Українським жінкам – прикладово – «День Української жінки» 

Моя позиція, що це має будь який день, хоча Українська жінка заслуговує на квіти і увагу щодня!” – каже депутатка Львівської міськради Лейла Мелесова-Вальчак.

Лейла Мелесова-Вальчак

“Днями зустріла в стрічці банальний прозаїчний допис – витяг з вікіпедії, в яких країнах світу 8 березня є вихідним днем. Здавалось би, очевидні речі. Кожен сьогодні має мобільний телефон і може почитати цю інформацію в Інтернеті. А так само може прочитати про традиції його відзначення в різних країнах світу. Але ж ні – люди активно коментували й накинулись на автора, що він нічого не знає і постить нісенітниці – насправді 8 березня – це “Международний женскій дєнь! Атмєчяєтся во всьом мірє”.

Це ж треба таке: люди досі живуть штампами свідомості, втовкмаченими з 80-х років 20 століття. Люди не розрізняють, що “міжнародних днів” для відзначення чогось ООН та інші міжнародні організації встановили сотні. 

І майже кожен день у нас якийсь Міжнародний день чогось. А то й 2 якихось Міжнародних дні на 1 календарний день. Встановлення міжнародними організаціями міжнародних днів ніяк, ніяк  не означає що цей день має бути вихідним чи святковим. Бо тоді мусять бути вихідними 365 днів у році.

Встановлення Міжнародних днів є для привернення уваги до відповідних видів діяльності, проблем, професій, подій тощо.

Роблення з якогось Міжнародного дня (чогось) вихідного дня – це питання культурології, ідеології (культурної приналежності, цінностей, традицій). А не з тієї причини, що певний день ООН чи іншими організаціями проголошений як певний Міжнародний день (чогось).

Відмова від вихідного дня 8 березня – це НЕ про заперечення Міжнародного жіночого дня! І не про відмову від його відзначення! І не про неповагу до жінок! І не про відмову дарувати жінкам квіти (чи подарунки, якщо ваші жінки вам натякають, що вони їх хочуть, а ви без натяків самі не здогадаєтесь). Це не про відмову бути галантними, шляхетними (бодай 1 день в році). Це не про те, що жінки не хочуть поваги й певних проявів уваги (не від усіх). Так само як і хочуть їх чоловіки. І всі люди на Землі.

Відмова від вихідного на 8 березня – це відмова від радянської, а тепер російської культурної традиції відзначати цей день на совецький манер. Це відмова від спільного культурного простору.

Пригадуєте, як в одному інтерв’ю путін казав, де закінчується росія – там, де закінчується “русскій язик”. Так ось, вона закінчується рівною мірою й там, де закінчується російський культурний тип – одні свята, одні фільми, одна музика, один таблоїд з життя російських зірок і так далі. 

В одній голові не вміщається оксюморон, як люди можуть вірити в перемогу (а це понад 90%) і водночас хотіти залишатись в російському типі культури.

Але все ж міркую, що люди голосували так переважно з мотиву необізнаності (не знають як святкує Європа, до ЄС з якою ми прямуємо) і не хочуть цього знати.

І ми живемо в добу айфонів, Гугл і чат-бота (штучного інтелекту), у якого можна спитати “у якій країні Європи 8 березня є вихідним днем?”, “у яких країнах світу 8 березня є вихідним днем” – отримати відповідь і подумати чому так? Чи хочу я, щоб моя держава була як Алжир, Бразилія, Камерун, Китай, Куба, Лаос, Монголія, В’єтнам, Замбія? Чи хочу я, щоб моя держава підтягнулась до Литви, Латвії, Естонії, і стала як Данія, Швеція чи країни Бенілюксу?

Ну, і як ви собі це уявляєте: ми вступаємо в ЄС, будучи червоною плямою на карті Європи за критерієм – 8 березня вихідний (спільно з росією, білоруссю, рештою пострадянських республік)”, – пише у соцмережах кандидатка юридичних наук Оксана Калужна.

Оксана Калужна

Коментарі

16:36
Львів’яни вкотре пікетують Садового через некритичні витрати
Другого дня весни у Львові кілька десятків волонтерів вчергове прийшли під вікна Андрія Садового вимагати зупинити витрачати кошти громади на непотрібні забаганки. Незважаючи на те, що акції відбуваються місяцями, влада міста вперто продовжує ігнорувати вимоги громади та належно реагувати на те, що в країні війна.
13:34
Поранення, операції, протези – хто служить у Самбірському РТЦК та СП
На світлині десять захисників України. Через складні поранення вони обмежено придатні до виконання бойових завдань. Тож командування військових підрозділів скерувало їх на службу до Самбірського РТЦК та СП. Там вони можуть відчути, що після втрати здоров’я, держава від них не відмежувалася і що їх не сприймають, як «списаних».
11:28
Львів’яни збирають дрони у домашніх умовах
Для досягнення перемоги одним з найбільш пріоритетних напрямків у військовій сфері визначено виробництво дронів. Саме вони дозволять вести ефективний спротив переважаючій чисельно армії орків.
13:04
У Львові відбувся черговий мітинг біля мерії, де прозвучали звинувачення проти Садового і його дружини
Суботнього ранку, під стінами міської Ратуші, вкотре зібрались активісти, які вимагають збільшення фінансування війська з міського бюджету. Попри всі очікування, влада міста вчергове відмовилась йти на діалог задля вирішення даного питання.