Кубковий шлях «Карпат-69» розпочався у Жданові, нинішньому Маріуполі. Після вольової перемоги над місцевим «Азовцем» (2:1) львівська команда потім на шляху до фіналу у напружених поєдинках перемагали одеський СКА (1:0), єреванський «Арарат» (2:1, теж вольова вікторія ще й у додатковий час), одеський «Чорноморець» (2:0), воронезький «Труд» (1:0) та миколаївський «Суднобудівник» (2:0).
У фіналі на московському Центральному стадіоні імені Леніна (народна назва – «Лужники»), на «Карпати» чекав ростовський СКА. Перед вирішальним матчем старший тренер «Карпат» Ернест Юст, зовні спокійний за натурою, намагався зняти з гравців нервове напруження і виставив такий склад на фінальну гру: Віктор Турпак, Іван Герег, Ростислав Поточняк, Петро Данильчук, Валерій Сиров, Лев Броварський, Володимир Данилюк, Володимир Булгаков, Янош Габовда, Ігор Кульчицький (капітан) та Геннадій Лихачов. Психологічна перевага була на боці молодої львівської команди адже гравцям після поразки від старших за рангом армійців особливо ніхто б не дорікав. На стадіоні зібралося біля 60 000 (!) глядачів, серед яких добре відчувалась несамовита підтримка вболівальників «Карпат», які гучно співали «Всюди буйно квітне черемшина…». Перші хвилини гри при такій величезній аудиторії виявилися для «Карпат» нервовими і на 20-й хвилині Зінченко дальнім ударом направив м’яч у правий від воротаря кут воріт. Проте згодом «Карпати» оговталися і ще до перерви могли відзначитися Габовда та Данилюк, який влучив у штангу.
І все ж у другому таймі ростовчани можливо не дооцінили «Карпати», хоча у такому матчі таке недопустимо. І форварди львів’ян раз за разом заплутували високорослих захисників СКА. Врешті наступає розв’язка. Броварський на 62-й хвилині посилає м’яч верхом у штрафний майданчик, де Габовда, ледь торкаючись його головою, спрямовує політ до Лихачова, а той з лівої ноги направляє м’яч у верхній кут – 1:1. До речі, для Лихачова, якому напередодні гри виповнилося 23 роки, це був шостий (!) поспіль кубковий матч, у якому він не залишав поле без забитого голу. Вже через чотири (!) хвилини Габовда в черговий раз виграє повітряну дуель і посилає м’яч в те вільне місце, куди стрімко набігає Булгаков. Удар останнього був точним і, як виявилось, переможним – 2:1. Армійці правда потім забили гол, але боковий арбітр Хярмс зафіксував положення поза грою у Проскуріна і головний арбітр Круашвілі гол відмінив. Історична перемога!
«Карпати» стали третім українським клубом – після «Динамо» та «Шахтаря», які з кубковим трофеєм зробили коло пошани на московських «Лужниках». У львівському аеропорту, як кажуть не було де стати ногою, вболівальники потовкли всі клумби. До центру автобус з футболістами добирався десь дві години. Щодо матеріального заохочення кубкових героїв, то воно по нинішнім міркам було досить скромним. Вручили кожному гравцеві по 300 рублів, спортивному костюму та радіоприймачу. Кожен з футболістів мав також і по маленькому кубковому жетону-пам’ятці.
Ось так кувалась кубкова перемога «Карпат».
На жаль, серед учасників кубкового фіналу залишилося в живих лише троє гравців: Кульчицький, Данилюк та Лихачов. Також дочекалися до кубкової річниці тренер тодішніх «Карпат» Юрій Сусла, а також гравці, які виступали за львівську команду на нижчих стадіях кубкового розіграшу-1969 – Михайло Лупол та Юрій Бондаренко.
13 вересня 2003 року в рамках святкування 40-ліття «Карпат» на львівському стадіоні «Україна» було встановлено пам’ятну барельєфну арку присвячену здобуттю «Карпатами» Кубка СРСР. До 40-ліття кубкової звитяги «зелено-білих» у 2009 році було виготовлено чудову копію кришталевого Кубка. До 50-річчя кубкового тріумфу у 2019 році випущений фотоальбом «Кубок у Львові» (автори – Ігор Кульчицький, Юрій Назаркевич, Олександр Паук).
Автор: Юрій Назаркевич
Коментарі