Як ми писали у попередньому огляді тижня, кілька днів перед візитом китайського лідера до росії були наповнені в інформаційному просторі бравурністю і оптимізмом. Що нам видалося вельми підозрілим, і, на нашу думку, приховувало реальну мету візиту Сі до путіна, зокрема, те, що Сі їхав схиляти путіна припинити агресію в Україні на невигідних для росії позиціях.
Майже через тиждень після завершення візиту Цзіньпіна до путіна у експертному полі був представлений цілий спектр думок, в яких були оцінки значних результатів від візиту для двох країн до того, що росія стала васалом Китаю… Ми не будемо говорити, що істина десь посередині, а спробуємо окреслити одну дуже небезпечну для України версію, яка вимальовується після цієї російсько-китайської зустрічі в Москві. Вірніше, від однієї з подій, яка слідувала за цією зустріччю.
У суботу путін заявив, що росія має намір розмістити на території Білорусі тактичну ядерну зброю. Ця подія стала топовою новиною для вихідних, і її відголосок буде чути упродовж усього цього тижня. Однак ми прогнозуємо, що ця новина є свідченням зміни російської стратегії на наступне десятиліття, і вона означає як і початок тотального ізоляціонізму росії у сучасному світі, так і зміну алгоритму росії у агресії проти країн-сусідів, і, зокрема, України.
Отже, по-перше, заява про розміщення тактичної ядерної зброї у Білорусі – це “плювок у спину Сі”, з яким путін минулого тижня підписав спільну заяву, де пообіцяв якраз не відправляти ядерну зброю за кордон, цитуємо: “Всі ядерні держави повинні утриматися від розгортання ядерного озброєння за межами своїх територій, а також їм варто вивести те, що розгорнуте за кордоном зараз”. Після такого кроку путіна Китай втратив авторитет і легітимність, як посередник, у переговорах з росією і припинення російсько-української війни; а про пропозиції примирення, які були запропоновані Китаєм (і відкинуті Україною та країнами-партнерами) можна забути, оскільки путін обнулив впливовість Сі, демонстративно знівелювавши напередодні підписаний з Китаєм документ.
Нині йдуть дискусії довкола того, а чи не виконує таким чином (передачі Білорусі ядерної зброї) путін таємну установку від китайського лідера щодо посилення ескалації в Європі, і відповідно, посилення ролі Китаю, як посередника. Ми не можемо стверджувати однозначно, що так не є, однак у своїй оцінці виходимо з передумов, що Китаю нині стала невигідна російсько-українська війна, яка затяглася, і метою візиту Сі до Москви була спроба переконати путіна зупинитися, однак, Сі не досягнув результату, а ображений путін (імовірно, тиском на нього і відсутністю компромісів з ним, зокрема, щодо “Сили Сибіру-2”) відімстив Сі через кілька днів, публічно принизивши його статус для усього світу. Так, ми згодні, що таким чином росія виштовхує Китай (і увесь пул країн, які на Китай орієнтовані) в обійми Заходу і в підтримку України. Але саме такою може бути і нова нинішня російська стратегія.
Тож, по-друге, росія починає тотальну самоізоляцію, у неї з партнерів тепер залишиться Іран, Сирія, ряд африканських країн, можливо, Північна Корея, і Білорусь, але про неї – нижче. Ізоляціонізм росії буде базований на проведенні переформатування усього суспільно-політичного простору, у якому для населення буде замінена філософія споживання на умовно аскетичну, а вся економіка держави буде переорієнтована на самозабезпечення. Таким чином росія спробує максимально убезпечитися від залежності як від імпортних товарів, так від експорту енергоносіїв, залишивши за собою торгівлю лише зі своїми партнерами (а через них, у тому числі – з іншими країнами), помалу розширюючи і вибудовуючи власну сферу впливу, перетворюючись у самодостатню агресивну “цивілізацію” (а не партнера чи тінь китайської “цивілізації”) і формуючи агресивними кроками де-факто багатополярний світ.
По-третє, путінський режим намагатиметься зберегти себе при владі у 2024 році на наступних виборах. Наразі, у путіна з цим є певні проблеми, оскільки ті виклики (як економічний спад, так і війна з Україною, яка затягнулася) ставлять переобрання під питанням. Це, мабуть, добре розумів Сі, який при першій зустрічі з путіним під час візиту в росії, натякнув йому про вибори наступного року, мовляв, процвітання росії залежатиме від стосунків з Китаєм, а, отже, згодою з китайськими пропозиціями. Однак, ми вважаємо, що путін пропозиції відкинув і обрав інший шлях.
Тож, по-четверте, путін, найімовірніше, змінює алгоритм дій і одним рішенням намагатиметься вирішити кілька проблем. І це рішення – це приєднання Білорусі. Таким чином, путін отримає настрій передвиборчого “побєдобєсія” на кшталт “Білорусія – наша”, що йому дозволить без проблем легітимізувати себе на наступних виборах. Окрім того, вдасться повністю підкорити Білорусь, яка поки ще має ознаки незалежності, однак через присутність на її території російських військ її спротив буде знищений. Також буде зупинений крен Білорусі в бік Китаю, адже Лукашенко через зменшення фінансових потоків з росії почав шукати собі нового спонсора (“батькові” реально потрібно бути обережним щодо свого життя). І, найголовніше, підкоривши Білорусь, росія отримає з числа білоруського населення людський ресурс для подальшого воєнного ривка щодо України, крім того для цього у росії з’явиться простір у вигляді сотень кілометрів кордону.
Також розміщення ядерної зброї делегітимізує Лукашенка, адже білоруський режим (і не лише путін) відступив від Договору про нерозповсюдження ядерного озброєння, адже Білорусь підписалася під тим, що не прийматиме будь-якої ядерної зброї на своїй території. Ба більше – присутність ядерної зброї дозволить росії через Білорусь шантажувати ядерною катастрофою світ, а, отже, блокувати будь-які дії щодо зміни ситуації в Білорусі силовим чи демократичним способом. По суті, можна сказати, що відтепер Білорусь втрачена для світу назавжди, і доведення росією ситуації до логічного завершення – це лише питання часу.
На жаль, для нас і для Європи цей алгоритм не несе позитивних перспектив, а означатиме, що війна може затягнутися на роки. На найближчий час, найімовірніше, росія спробує перевести протистояння на українському фронті в окопну війну (або й формат замирення), для цього задіявши залишки мобілізованого у минулому році людського ресурсу (а це – сотні тисяч людей). Згодом, росія, посилена білорусами, через два-три роки зможе зібратися з силами для чергового удару, і на жаль, протидіяти цьому ми зможемо лише силою. Якою буде ситуація у світі на той момент, чи збережуть наші партнери потенціал військової підтримки – питання, на жаль, залишатиметься відкритим, однак, однозначно, росія робитиме спроби послаблювати наших партнерів через інформаційні та політичні впливи.
Разом з тим, тепер у Європі та світі розумітимуть, що падіння України – це подальша експансія (вже з використанням українських людських ресурсів) проти них, і позиція Китаю тепер вже не матиме істотного значення. І саме такою тепер може вбачатися конструкція планетарної безпеки (біполярності), яку росія самостійно (з невеликою підтримкою від партнерів) буде руйнувати, агресивно просуваючи свій вплив, вигризаючи за рахунок інших країн для себе нові території.
Львівський політикум минулого тижня зробив невелику тактичну паузу, переживаючи і пережовуючи результати провальної сесії Львівської обласної ради. Цією паузою дуже оперативно скористалися місцеві “слуги народу”, які організували таємний захід біля Львова. Туди були запрошені всі голови громад області і майже всі взяли в ньому участь (реально там були присутні 71 з 73-х очільників громад області). Не запросили туди лише голову найвищого представницького органу Львівщини – Ірину Гримак.
І це викликало шалене незадоволення в партії “ЄС”, які тепер намагаються розібратись з тим, яким чином голови громад, які представляють цю партію, потрапили на цей Регіональний з’їзд територіальних громад Львівщини, не поінформувавши свою партійне керівництво про такі наміри.
Але найбільше обурило місцевих єесівців той факт, що фактично цей з’їзд відбувався у тісній кооперації головного “слуги народу” Львівщини Максима Козицького та двох депутатів Львівської міської ради від партії “ЄС” Олексія Різника та Юрія Ломаги. З’явилась навіть інформація, що останні двоє будуть найближчим часом виключені із лав партії “ЄС”, як “колаборанти”.
Важливо також звернути увагу на те, що даний з’їзд проігнорував Львівський міський голова Андрій Садовий. Більше того, він туди навіть не делегував свого профільного заступника Любомира Зубача. За всю команду Садового був змушений віддуватись малодосвідчений у політичних двіжах Юрій Лукашевський.
Якщо ми пригадаємо результати голосування на сесії Львівської обласної ради 14 березня, то побачимо, що саме завдяки голосам депутатів від “Самопомочі” такі потрібні єесівцям проекти звернень балансували на межі потрапляння в порядок денний.
Тому можемо припустити, що “ідилія” у відносинах Максима Козицького та Андрія Садового закінчилась. Це, звичайно, не означає, що тепер “Самопоміч” буде голосувати в унісон з партійцями “ЄС”, але одноосібна влада “слуг народу” в області може серйозно похитнутись.
Чи це буде так, ми побачимо уже цього четверга, коли відбудеться продовження сесії Львівської обласної ради, де єесівці будуть робити чергову спробу протиснути в порядок денний звернення щодо доплат військовослужбовцям.
Джерело: Аналітичний центр “POLITI.KO”
Коментарі