Як львівський суд забороняв проросійські політичні партії. Аналіз 16 судових процесів

Повномасштабна російська агресія призвела до того, що в Україні запустили механізм заборони діяльності проросійських партій, яких звинуватили у колабораціонізмі та підриві державного суверенітету.

22.08.2022
Як львівський суд забороняв проросійські політичні партії. Аналіз 16 судових процесів

Для цього народні депутати підготували й швидко прийняли необхідну законодавчу базу для судового розгляду в умовах воєнного стану. За позовом Міністерства юстиції львівський Восьмий апеляційний адміністративний суд розглянув справи про заборону 16 політичних партій. Переважна більшість із них не скористалися правом на захист, а їхні представники не з’являлися на судові засідання, доступ на які для журналістів та представників громадськості обмежили. Ще сім партій оскаржують рішення про заборону своєї діяльності у Верховному Суді України.

Запуск процедури заборони партій після 24 лютого

Від початку російсько-української війни у 2014 році в українському політикумі, медіа та суспільстві періодично лунали заклики заборонити діяльність проросійських політичних партій в Україні.Ці партії не лише безперешкодно працювали та мали представництво в українському парламенті, а й також були частиною політичного та інформаційного середовища, яке просувало наративи російської пропаганди. І лише повномасштабна російська агресія проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, змусила владу переглянути своє ставлення до діяльності таких політичних партій.

Політична воля керівництва держави зумовила появу рішень та внесення змін до українського законодавства для практичної заборони проросійських партій в умовах воєнного стану. Першочерговим у цьому процесі було рішення Ради національної безпеки та оборони від 18 березня «Щодо призупинення діяльності окремих політичних партій. Уже наступного дня його ввів у дію указ Президента України №153/2022, опублікований 19 березня.

В обґрунтуванні цього рішення зазначено, що «ураховуючи пряму військову агресію з боку російської федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, публічні заяви та заклики до зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, зважаючи на програмні та статутні цілі, що містять антиукраїнську позицію, поширення відомостей про виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, з метою забезпечення національної безпеки та громадського порядку в період дії в Україні правового режиму воєнного стану» на період дії воєнного стану призупинено будь-яку діяльність в Україні 11 політичних партій, а саме «Опозиційна платформа – За життя», «Партія Шарія», «Держава», «Ліва опозиція», Прогресивна соціалістична партія України, «Союз лівих сил», Соціалістична партія України, партія «Соціалісти», «Опозиційний блок», «Наші» та «Блок Володимира Сальдо».

Як згодом показали судові процеси щодо заборони проросійських партій, їхня загальна кількість збільшилася до 16, оскільки до згаданого переліку згодом буде додано ще п’ять: партія «Справедливості та розвитку», Робітнича партія України (марксистсько-ленінська), «Русь єдина», «Щаслива Україна» і Комуністична партія України. Втім, їх заборона зумовлена раніше ініційованими судовими оскарженнями, рішення стосовно яких із різних причин так і не прийняли до початку повномасштабної російської агресії.

Пункт 9 статті 8 закону «Про правовий режим воєнного стану» дає владі право «піднімати питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об’єднань, якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на стійкість критичної інфраструктури, права і свободи людини, здоров’я населення».

Водночас у частині 3 статті 5 закону «Про політичні партії в Україні» передбачено, що діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду. У статті 21 визначено, що політична партія може бути заборонена в судовому порядку за адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян та інших громадських формувань, яким є Міністерство юстиції України. Підставою є порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, у тому числі у разі встановлення судом фактів вчинення політичною партією дій, спрямованих на:

  1. ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення;
  2. пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки;
  3. порушення рівноправності громадян залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
  4. поширення відомостей, що містять виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України.

Згідно з президентським указом, Міністерству юстиції України доручили «невідкладно вжити в установленому порядку вичерпних заходів щодо заборони діяльності політичних партій, зазначених у рішенні РНБО». З цією метою протягом наступних 3 місяців разом зі Службою безпеки України Мін’юст готував позовні заяви до суду.

Тим часом 3 травня Верховна Рада прийняла спеціальний закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій», згідно з яким, зокрема внесли зміни ad hoc до розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Реагуючи на поточну ситуацію, парламентарі передбачили, що в умовах воєнного стану адміністративні справи про заборону політичної партії як суду першої інстанції підсудні апеляційному адміністративному суду в апеляційному окрузі, що включає місто Львів. Так розгляд усіх справ доручили Восьмому апеляційному адміністративному суду у Львові. При цьому адміністративні справи про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії, позови в яких подані до набрання чинності цих законодавчих змін і розгляд яких у суді першої інстанції не завершений шляхом ухвалення рішення чи постанови суду, також передали за підсудністю для продовження і завершення розгляду до апеляційного адміністративного суду у Львові.

Як бачимо, зміни до законодавства уможливили оскарження у львівському суді протиправних дій політичних партій відповідно до положень спеціально прийнятого 15 березня 2022 року закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», а також закону 2015 року «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Судові процеси за напіввідчиненими дверима

Перші провадження у цих справах відкрили 23 травня 2022 року, причому провадження щодо 11 партій відкрили в один день. Ще 3 зареєстрували до кінця травня, а останні 2 – 6 та 22 червня, коли вже активно відбувалися судові процеси.

Оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі та призначення судового засідання оприлюднювали на офіційному сайті Міністерства юстиції у розділі “Останні новини”. Такою є вимога статті 2893 Кодексу про адміністративне судочинство, яка передбачає перш за все, належне повідомлення учасників та усіх зацікавлених сторін про судовий розгляд справи. Це єдиний офіційний канал, через який можна було отримувати мінімально необхідну інформацію про дату, час та місце судового засідання, оскільки Єдиний державний реєстр судових рішень після початку повномасштабної агресії росії був закритим, а його роботу відновили аж 20 червня.

Стороною обвинувачення в усіх судових процесах стало Міністерство юстиції України, а третьою стороною без окремих позивних вимог також була Служба безпеки України, яка готувала основну доказову базу в усіх 16 справах.

Перший судовий процес відбувся 8 червня. Цього дня за підсумками судового засідання суддівська колегія у складі головуючого Ігоря Обрізка і суддів Лариси Іщук і Тараса Онишкевича частково задовільнила позовні вимоги Мін’юсту в частині заборони діяльності колишньої парламентської партії «Опозиційний блок» (утворена 2014 року шляхом ребрендингу «Партії регіонів»), а також передачі у власність держави її коштів, інших активів, обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень. Це дві позовні вимоги стали ідентичними для всіх наступних 15 судових процесів. Водночас суд відмовив у задоволенні третьої позовної вимоги про утворення ліквідаційної комісії, оскільки позивач не виконав передбаченні для цього вимоги – не сформував складу та переліку її членів. Тому в наступних судових розглядах Мін’юст відмовився від цієї позовної вимоги і залишив лише перші дві.

Уже під час цього процесу виникла проблема з відкритістю та доступністю судових засідань, яка супроводжуватиме усі подальші справи. Суд відхилив раніше надіслані клопотання з проханням забезпечити відеотрансляцію засідань та права доступу осіб, які не є учасниками справи. Журналістам та представникам громадськості відмовили у праві присутності на засіданні, хоча однозначного та переконливого пояснення підстав таких обмежень не озвучили. У коментарях згадували про правовий режим воєнного стану, розгляд матеріалів державної таємниці тощо, і лише через певний час працівники суду випрацювали єдину позицію. Офіційною підставою відмови назвали наказ голови Восьмого апеляційного адміністративного суду Олега Заверухи «Про вжиття додаткових заходів запобігання поширення у суді гострої распіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом Covid-19 SARS-CoV-2» від 18 березня 2020 року. Така сумнівна з правового погляду підстава стане поганою практикою фактичної закритості переважної більшості судових процесів щодо заборони політичних партій, хоча при цьому жодних рішень про проведення судових засідань у закритому режимі не приймали. Де-юре такі засідання були відкритими, а де-факто закритими, оскільки керівництво суду використовувало формальні підстави для відмови у праві присутності, не забезпечивши при цьому можливостей для присутності в умовах карантинних обмежень. А саме такими є рекомендації Ради суддів України, які вони затвердили своїм рішенням №63 від 30 жовтня 2020 року.

Судове рішення у справі заборони партії «Опозиційний блок» озвучив керівник апарату Восьмого апеляційного адміністративного суду Сергій Пашковський після завершення засідання. Оскільки він представив лише резулятивну частину, то було не зрозуміло, на підставі яких звинувачень та якої доказової бази їх прийняли, а також як відбувалися дебати між сторонами. Лише згодом стало відомо, що на засідання не з’явився жоден представник захисту, а із змістом звинувачень можна було ознайомитися лише 13 червня, коли рішення суду оприлюднили на сайті Міністерства юстиції України.

13 червня суд розглянув наступні дві справи щодо партій «Соціалісти», керівником якої є Євген Анопрієнко (раніше її очолювали Леонід Кожара та Василь Цушко), котрий був помічником народного депутата «Партії регіонів» Сергія Клюєва, і партії «Справедливості та розвитку» (до 2018 року мала назву «Всеукраїнська чорнобильська народна партія «За добробут та соціальний захист»), головою якої є помічник колишнього народного депутата з «Опозиційного блоку» Василя Німченка. Провадження по обох справах відкрите 23 травня, а повідомлення про судове засідання опубліковане на сайті Мін’юсту.

Обидві справи розглядала суддівська колегія в однаковому складі Ольги Довгої, Ігоря Запотічного та Ігоря Глушка – лише з тією відмінністю, що у справі проти партії «Соціалісти» головувала перша суддя, а проти «Справедливості та розвитку» – другий. Варто відзначити, що саме ця колегія суддів не заперечувала щодо присутності на засіданні журналістів, а також здійснення відеофіксації. Це дало змогу представникам ОПОРИ та руху «Чесно» почути позицію Міністерства юстиції, аргументацію обвинувачення та представлену доказову базу, хоча через відсутність представників обох партій у судді сам процес не був змагальним.

В обох справах суд частково задовільнив позовні вимоги про заборону партій і передачі їхнього майна, власності, коштів та активів на користь держави. Рішення оприлюднили 22 червня та 6 липня. Партія «Соціалісти» стала однією з 7 політичних партій, які скористалися можливістю оскаржити рішення Восьмого ААС про заборону діяльності до Верховного Суду України протягом 20 днів. Згідно з Кодексом адміністративного судочинства України, апеляції розглядають у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п’яти суддів протягом одного місяця після відкриття апеляційного провадження, а судове рішення Верховного Суду у таких справах є остаточним та касаційному оскарженню не підлягає.

3 серпня почався розгляд апеляції у справі партії «Соціалісти», проте справу розглянули тільки частково, а наступне засідання призначили на 22 серпня. Вже перше засідання дозволило зробити два основні висновки апеляційних оскаржень рішень, які приймали судді Восьмого ААС. По-перше, у поточному і в інших апеляційних оскарженнях не було жодних проблем для можливості участі у засіданнях Верховного Суду. По-друге, перебіг судового процесу та дебати демонструють слабкі сторони доказової бази Мін’юсту та СБУ, а також рішень суду першої інстанції. Наразі не зрозуміло чи може це стати підставою для скасування рішення львівського суду або повернення йому справ на повторний розгляд, проте ця обставина може бути однією з гіпотетичних причин небажання проводити судові засідання публічно та у відкритому режимі.

14 червня у Восьмому апеляційному адміністративному суді одночасно відбувалися засідання у справі 5 політичних партій, а саме «Наші», «Держава», «Блок Володимира Сальдо», Прогресивна соціалістична партія України і Робітничої партії України (марксистсько-ленінської). Провадження у справі перших чотирьох партій відкриті 23 травня (дивитися туттуттут і тут), а у справі останньої – 30 травня. На жодне із них не допустили журналістів та представників громадськості.

Однак цього дня рішення прийняли тільки стосовно 3 проросійських політичних партій. Найвідоміша з них – партія колишнього народного депутата двох скликань Євгена Мураєва «Наші», була створена у 2018 році одночасно з однойменним проросійським телеканалом «Наш» (діяльність якого призупинена на 5 років унаслідок запроваджених РНБО санкцій проти Мураєва 11 лютого 2022 року). Справу розглядала суддівська колегія під головуванням Зоряни Матковської, а також суддів Сергія Кузьмича та Василя Улицького. Рішення про заборону діяльності партії «Наші» опублікували на сайті суду 22 червня, і партія його не оскаржувала.

Аналогічна колегія суддів, але під головуванням Сергія Кузьмича, задовільнила позов Мін’юсту у справі заборони діяльності політичної партії «Держава». Цю партію заснував народний депутат чотирьох скликань, колишній генеральний прокурор та заступник голови Адміністрації Президента часів Віктора Януковича Геннадій Васильєв у 1999 році. У 2020-му партію очолив Дмитро Василець, а в її керівних органах також були російські колаборанти Кирило Стремоусов і Вікторія Шилова. Рішення оприлюднили 22 червня на сайті Міністерства юстиції. Цього ж дня інша суддівська колегія у складі Віктора Святецького (голова), Любомира Гудими та Лариси Іщук задовільнила обидві позовні вимоги у справі заборони діяльності партії «Блок Володимира Сальдо». Це херсонська регіональна політична партія, створена у 2019 році колишнім міським головою Херсона та колаборантом Володимиром Сальдо, який після тимчасової окупації Херсонської області очолив окупаційну адміністрацію. Судове рішення не оскаржене до Верховного Суду.

Також 14 червня Восьмий ААС розглядав справи проти Прогресивної соціалістичної партії України і Робітничої партії України (марксистсько-ленінської), рішення щодо яких не прийняли, а засідання перенесои. Незмінним головою ПСПУ від часу її створення у 1996 році убла Наталія Вітренко. Втім, у лютому 2014 року ,після втечі з України Віктора Януковича, вона брала участь у проведенні фіктивного «референдуму» серед мешканців Слов’янська про те, чи довіряють вони новій українській владі. Провадження проти Прогресивної соціалістичної партії України відкрите 23 травня, а повідомлення про дату засідання опубліковане 2 червня. У зв’язку з поданням партією зустрічного позову з вимогою визнати дії Міністерства юстиції неправомірними, суддівська колегія під головуванням Любомира Гудими і суддів Олександра Довгополова та Віктора Святецького прийняла рішення про перенесення розгляду справи по суті на 23 червня. Друге засідання відбулося без представника захисту, який не з’явився, а також за зачиненими дверима для осіб, які не є учасниками судового процесу. Суд задовільнив позовні вимоги Мін’юсту, а саме рішення оприлюднили на сайті лише 7 липня. Однак партія подала апеляцію до Верховного Суду, який відкрив провадження у справі, а засідання з її розгляду відбудеться 18 серпня.

Також двічі переносилося засідання у справі заборони Робітничої партії України (марксистсько-ленінської), утвореної колишнім народним депутатом двох скликань від Комуністичної партії України Олександром Бондарчуком. Після прийняття у 2015 році закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» керівництво безуспішно намагалося внести зміни до статуту партії, щоб прибрати марксистсько-ленінські формулювання. Наступне судове засідання відбулося 5 липня, але колегія у складі головуючої Зоряни Матковської і суддів Сергія Кузьмича та Василя Улицького знову прийняла рішення про перенесення розгляду, оскільки Мін’юст забув виконати обов’язкову вимогу з інформування партії про час судового засідання (опублікувати на своєму сайті повідомлення). Третє заключне засідання відбулося 12 липня без участі сторони захисту, яка не з’явилася. За його підсумками суд задовільнив позов Міністерства юстиції про заборону діяльності Робітничої партії України (марксистсько-ленінської), але рішення оприлюднили на сайті лише 26 липня.

15 червня заборонили ще одну колись впливову парламентську політичну силу – Соціалістичну партію України. Вона створена ще 1991 року колишніми членами Комуністичної партії УРСР, а її засновником та багаторічним головою був колишній спікер Верховної Ради Олександр Мороз. У 2013 році керівником партії став Микола Рудьковський, а у 2017–2019 роках – колишній народний депутат від «Опозиційної платформи – За життя» та російський колаборант Ілля Кива, який сьогодні переховується в росії. На момент заборони уповноваженою особою партії був директор Міжнародного благодійного фонду Іллі Киви «Визволення» Віктор Заїка. Справу розглядала колегія у складі головуючої Тетяни Шинкар і суддів Лариси Іщук та Наталії Судової-Хомюк, яка надала дозвіл на право присутності на засіданні журналістів, хоча й без права відеофіксації. Водночас уже звично не з’явилася сторона захисту. Львівський суд задовільнив позовні вимоги Мін’юсту, зокрема в частині конфіскації на користь держави 4 об’єктів партійної нерухомості у Чернівцях, Луганську, Миколаєві і Сумах. Партія подала апеляцію на це рішення до Верховного Суду, але заяву повернули партії на виправлення. Лише після цього відбудеться розгляд по суті оскарження, хоча дата засідання наразі невідома.

Найбільш резонансним днем судових засідань було 16 червня, коли у Восьмому апеляційному адміністративному суді розглядали справа по забороні діяльності донедавна однієї з найбільших парламентських партій «Опозиційна платформа – За життя», фракція якої у Верховній Раді офіційно припинила існування 12 травня шляхом саморозпуску. А також цього ж дня відбувалося судове засідання по справі «Партії Шарія» та партії «Ліва опозиція». Усі три справи цього дня розглядала суддівська колегія в однаковому складі – Роман Сеник, Наталія Судова-Хомюк і Тарас Онишкевич, де перші двоє були головуючими в окремих засіданнях. Відбувалися вони за зачиненими дверима для всіх, хто не був учасником процесу.

Після тривалого розгляду справи проти «Опозиційної платформи – За життя» в засіданні оголосили перерву до 20 червня. Вперше сторона захисту брала участь у судовому процесі, хоча адвокат долучався дистанційно через відеозв’язок. Другий день засідання також тривав доволі довго, а тому за тривалістю суд щодо заборони ОПЗЖ був найдовготривалішим з-поміж усіх процесів. Серед основних звинувачень, які лунали на адресу партії, – заяви та дії її керівників і депутатів, зокрема Віктора Медведчука, Вадима Рабіновича, Іллі Киви тощо, які партія не засудила. Врешті, суд задовільнив усі позовні вимоги Міністерства юстиції і прийняв рішення про заборону діяльності партії, яка пішла оскаржувати його до Верховного Суду. Спершу апеляційну заяву повернули на виправлення, після чого призначили засідання на 11 серпня.

Натомість доволі швидко суд прийняв рішення заборонити «Партію Шарія» та партію «Ліва опозиція». За словами судового розпорядника, представник першої з них намагався доєднатися до засідання дистанційно за допомогою відеозв’язку, але йому це так і не вдалося, а сама «Партія Шарія» згодом повідомила, що його начебто не допустили до засідання. Як було насправді – стверджувати складно, оскільки суд відмовив у праві присутності журналістам та представникам громадськості. Рішення заборонити партію «Ліва опозиція» оприлюднили на сайті 22 червня, а «Партію Шарія» – 28 червня. Наразі у Верховному Суді відкрите апеляційне провадження за зверненням адвокатів Анатолія Шарія у справі оскарження рішення першої інстанції, хоча безпосередньо засідання ще не відбувалися.

Крім цього, на сайті Міністерства юстиції опубліковане повідомлення про прийняття ще однієї справи до провадження львівського суду за позовом Мін’юсту до «Партії Шарія». Спершу суд переніс її розгляд через скерування матеріалів справи на експертизу і, за словами помічника голови Восьмого ААС, із великою долею ймовірності, її закрють у зв’язку з аналогічними позивними вимогами, які вже задоволені за підсумками першої судової справи.

17 червня заборонили діяльність проросійської партії «Союз лівих сил». Її створив у 2008 році колишній народний депутат Василь Волга. Партія брала участь у незаконних виборах на тимчасово окупованих частинах Донецької та Луганської областей. У 2019 році новим головою партії став київський колабораціоніст Максим Гольдарб, який у 2021-му безуспішно намагався перейменувати політичну силу на «За новий соціалізм». Саме тому у судовому процесі вона фігурувала під старою назвою «Союз лівих сил». Це було четверта та останнє засідання, на яке допустили журналістів. Суддівська колегія під головуванням Василя Гуляка і суддів Романа Коваля та Віктора Святецького задовольнила всі позовні вимоги Міністерства юстиції, заборонивши діяльність партії. Однак партія не змирилася з рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду і стала першою, яка оскаржила його до Верховного Суду. 11 липня зареєстровано провадження, яке розглядатиме суддя-доповідач Олена Калашнікова, а також судді Мирослава Білак, Олена Губська, Олеся Радишевська та Сергій Уханенко. 25 липня відбулося перше засідання для розгляду апеляції, проте справу розглянули лише частково й оголосили перерву до 11 серпня.

Серед цих справ були й ті, розгляд яких розпочався задовго до повномасштабної агресії росії. Зокрема, діяльність партії «Русь єдина» з одеською пропискою заборонена за рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду, хоча основною причиною цього стало порушення процедури реєстрації територіальних підрозділів партії. Партія отримала свою теперішню назву у 2009 році, змінивши попередню «Партія політики путіна». Після ребрендингу два десятки її партійних осередків продовжували діяти під старою назвою, оскільки не пройшли процедури перереєстрації в Міністерстві юстиції. Ці обставини разом з антиукраїнською діяльністю, підривом територіальної цілісності України та виправдовуванням збройної агресії росії проти України стало підставою для звернення до суду з вимогою про заборону діяльності партії. 24 червня відбулося засідання, за результатами якого суддівська колегія задовольнила позовні вимоги Мін’юсту. Вже звично воно відбулося за зачиненими дверима для журналістів і без участі сторони захисту, яка не з’явилася.

28 червня відбулося засідання у справі партії «Щаслива Україна», яка зареєстрована у 2011 році, а почесним головою її з 2015 року є колишній міністр доходів та зборів і так званий «гаманець сім’ї Януковича» Олександр Клименко. З 2017 року він фігурує у розслідуваннях СБУ за звинуваченнями у державній зраді. Крім Клименка, в колабораціонізмі підозрюють керівницю молодіжного крила партії проросійську журналістку Олесю Медведєву. Розгляд справи по суті перенесли, оскільки «Щаслива Україна» подала клопотання про процесуальне наступництво відповідача у зв’язку із зміною назви партії та керівництва партії. Справа в тому, що Міністерство юстиції у позовній заяві помилково вказало стару назву партії «Успішна країна» (не плутати з партією з подібною назвою «Успішна Україна», керівником якої у 2019 році став колишній міністр екології та природних ресурсів Ігор Шевченко), а новим керівником партії став Олександр Соколовський.

Друге засідання у справі заборони партії «Щаслива Україна» відбулося 5 липня під головуванням голови Восьмого апеляційного адміністративного суду Олега Заверухи і суддів Оксани Гінди та Володимира Ніколіна. Ця обставина була цікава з погляду відкритості судового процесу, оскільки усі попередні рішення суддівських колегії у відмові права присутності журналістів на засіданнях прийняли з посиланням на наказ голови суду про заходи карантинних обмежень. Однак ця справа не стала винятком – уже звично суддівська колегія не дозволила представникам громадськості бути присутніми на засіданні. Традиційно також не з’явилися представники партії. У підсумку суд задовільнив позовні вимоги Мін’юсту повністю, заборонивши діяльність «Щасливої України», а відповідне рішення опублікували на сайті 14 липня. Ця партія була останньою з тих, які подала апеляційну скаргу до Верховного Суду, але наразі статус цього провадження не зрозумілий.

5 липня також відбулося засідання у справі заборони колишньої парламентської Комуністичної партії України. Мін’юст намагався заборонити КПУ з 2014 року, коли Окружний адміністративний суд м. Києва у 2015 році прийняв відповідне рішення, але партія його оскаржила. Врешті, Київський апеляційний адміністративний суд зупинив провадження за позовом Мін’юсту з вимогою припинити діяльність Комуністичної партії, оскільки у 2017 році народні депутати від «Опозиційного блоку» зробили подання до Конституційного Суду України щодо визнання неконституційним закону про декомунізацію, на підставі якого було прийняте рішення про заборону Комуністичної партії України. Лише після того, як Конституційний Суд вирішив, що закон про декомунізацію є конституційним, Міністерство юстиції знову (у 2020 році) звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з проханням поновити провадження у справі про припинення діяльності КПУ. У зв’язку з воєнним станом розгляд цієї справи передали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Провадження у цій справі відкрили значно пізніше, ніж інші – лише 22 червня. Крім уже звичної Служби безпеки України, третьою стороною у процесі також заявилися Всеукраїнське об’єднання «Свобода», Радикальна партія Олега Ляшка, Українська республіканська партія, Громадська організація «Воля-Громада-Козацтво» та Борківський Віктор Вікторович за участю Офісу Генерального прокурора. Справу розглядала колегія суддів під головуванням Василя Улицького та в складі суддів Ігоря Глушка та Ігоря Запотічного без представників партії, які не з’явилися, і без журналістів, яким відмовили у праві присутності. Засідання було надзвичайно коротким. За його підсумками суд задовольнив усі позовні вимоги Міністерства юстиції, заборонивши діяльність Комуністичної партії України, а майно, кошти та активи партії передав у власність держави.

На завершення варто звернути увагу на те, що прийняті Восьмим апеляційним адміністративним судом рішення заборонили діяльність політичних партій як інституцій, але водночас не йдеться про притягнення до відповідальності керівництва, депутатів та членів заборонених партій. Незважаючи на те, що їхні прізвища та неправомірні дії регулярно згадували під час розгляду справ, для притягнення їх до відповідальності необхідно відкривати окремі провадження за звинуваченнями їх особисто у колабораціонізмі та державній зраді.

Натомість у випадку близько 3,5 тисяч депутатів місцевих рад, обраних за списками політичних партій, діяльність яких була чи ще буде у майбутньому заборонена судом, то їхнє становище, ймовірно, регулюватиме законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо наслідків ухвалення судом рішення про заборону політичної партії для статусу депутатів місцевих рад». Його зареєстрував Кабінет Міністрів України аж 20 червня, ad hoc як реакцію на проблемну ситуацію невизначеного становища місцевих депутатів, що не має законодавчого врегулювання. Станом на 10 серпня проєкт закону ще не прийнятий та перебуває на ознайомленні профільного депутатського комітету. Паралельно з тим у Верховній Раді зареєстровано ще три альтернативні законопроєкти – №7476-1 від 27 червня, №7476-2 від 4 липня та №7476-3 від 5 липня. Через це поки не зрозуміло, у якій редакції приймуть закон і чи приймуть його взагалі. Основне питання можливого застосування цього закону полягає в тому, який принцип – колективної чи індивідуальної відповідальності – застосують щодо депутатів місцевих рад.

Висновки

Протягом червня та липня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд у Львові розглянув позовні заяви Міністерства юстиції України та Служби безпеки України у справі 16 проросійських політичних партій. Для позовів щодо «Опозиційної платформи – За життя», «Партії Шарія», «Держави», «Лівої опозиції», Прогресивної соціалістичної партії України, «Союзу лівих сил», Соціалістичної партії України, «Соціалістів», «Опозиційного блоку», «Наших» та «Блоку Володимира Сальдо» підставою стало рішення РНБО про призупинення їхньої діяльності, а для «Справедливості та розвитку», Робітничої партії України (марксистсько-ленінська), «Русь єдиної», «Щасливої України» і Комуністичної партії України – завершення судових справ, провадження у яких відкрили задовго до повномасштабної російської агресії. За рішенням суду першої інстанції діяльність їх усіх заборонили, а їхнє майно, кошти та активи передали у власність держави. Серед цих партій 5 є (або були) парламентськими.

Більшість цих судових розглядів відбулися непублічно, оскільки на підставі формальних карантинних обмежень колегії суддів відмовили журналістам і представникам громадськості у праві присутності на засіданнях, а суд не забезпечив умови для участі осіб, які не були учасниками судових процесів. Фактично відкритими були тільки 4 засідання, на яких розглядали питання заборони Соціалістичної партії України, «Союзу лівих сил», «Справедливості та розвитку» і партії «Соціалісти». Присутність на них дозволила зробити вибіркові висновки про не завжди переконливі докази, які могли бути підготовлені поспіхом, оскільки правове обґрунтування обвинувачення не завжди відповідало високому рівню суспільного очікування та консенсусу щодо необхідності заборони діяльності проросійських партій в Україні. Натомість із доказовою базою можна було ознайомитися пізніше, коли рішення суду опублікували на сайті Міністерства юстиції України.

Через те, що представники політичних партій не з’являлися на судові засідання і не захищалися у суді, переважна більшість судових процесів були позбавлені змагальності, що водночас ніяк не впливає на легітимність прийнятих рішень. Винятками були Прогресивна соціалістична партія України, яка задля затягування часу подала зустрічний позов із вимогою визнати дії Мін’юсту протиправними, «Опозиційна платформа – За життя», адвокат якої брав участь у засіданні за допомогою відеозв’язку, і «Партія Шарія», представник якої начебто безуспішно намагався доєднатися за допомогою відеозв’язку.

Обвинувачення у суді представляло Міністерство юстиції на основі матеріалів, які Служба безпеки України готувала з березня по травень 2022 року. Переважна більшість справ ґрунтувалася на нещодавно прийнятих змінах до українського законодавства – спеціальних законах «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій», які були прийняті ad hoc для розгляду справ в умовах воєнного стану. Натомість судові справи, розгляд яких розпочався до 24 лютого, базувалися на законі «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» або процедурних порушень базового закону «Про політичні партії в Україні».

Можливістю оскаржити рішення першої інстанції у Верховному Суді України скористалося лише 7 із 16 політичних партій. Серед них – «Союз лівих сил», «Соціалісти», «Опозиційна платформа – За життя», Соціалістична партія України, «Партія Шарія», Прогресивна соціалістична партія України і «Щаслива Україна». Щодо перших трьох відбулися перші засідання у складі колегії Касаційного адміністративного суду, проте рішень наразі не прийнято. Отже, станом на 10 серпня законної сили набули рішення про заборону 4 партій – «Опозиційний блок», Комуністична партія України, «Ліва опозиція» та «Русь єдина». Водночас наразі остаточно не з’ясовано долю ще 5 партій, оскільки, з одного боку, в реєстрі немає дати набрання рішенням законної сили, а з іншого – відсутня інформація про подання апеляційних скарг до Верховного Суду. Йдеться про партії «Наші», «Держава», Робітнича партія України (марксистсько-ленінська), «Блок Володимира Сальдо» і «Справедливості та розвитку».

Тарас Радь, консультант ОПОРИ з парламентського моніторингу в Львівській області

Коментарі

16:36
Львів’яни вкотре пікетують Садового через некритичні витрати
Другого дня весни у Львові кілька десятків волонтерів вчергове прийшли під вікна Андрія Садового вимагати зупинити витрачати кошти громади на непотрібні забаганки. Незважаючи на те, що акції відбуваються місяцями, влада міста вперто продовжує ігнорувати вимоги громади та належно реагувати на те, що в країні війна.
13:34
Поранення, операції, протези – хто служить у Самбірському РТЦК та СП
На світлині десять захисників України. Через складні поранення вони обмежено придатні до виконання бойових завдань. Тож командування військових підрозділів скерувало їх на службу до Самбірського РТЦК та СП. Там вони можуть відчути, що після втрати здоров’я, держава від них не відмежувалася і що їх не сприймають, як «списаних».
11:28
Львів’яни збирають дрони у домашніх умовах
Для досягнення перемоги одним з найбільш пріоритетних напрямків у військовій сфері визначено виробництво дронів. Саме вони дозволять вести ефективний спротив переважаючій чисельно армії орків.
13:04
У Львові відбувся черговий мітинг біля мерії, де прозвучали звинувачення проти Садового і його дружини
Суботнього ранку, під стінами міської Ратуші, вкотре зібрались активісти, які вимагають збільшення фінансування війська з міського бюджету. Попри всі очікування, влада міста вчергове відмовилась йти на діалог задля вирішення даного питання.