У Львові розшукують спадкоємців власника золотого скарбу, розкопаного у колишньому храмі

Тих, хто фахово досліджує життя минулих епох за знахідками тих часів, нерідко звинувачують у тому, що вони, мовляв, викопують лише самі черепки і кістки.

30.01.2023
У Львові розшукують спадкоємців власника золотого скарбу, розкопаного у колишньому храмі
двадцятитифранкова золота монета, карбована у Франції в період правління Наполеона ІІІ

Так, не без цього: уламки посуду, обгорілі і поламані кості та масу іншого ніби-то “непотребу” знаходить будь-який археолог у різних куточках земної кулі, бо людська життєдіяльність у всі часи залишала після себе чимало відходів.

.

Але, я не про це… У житті кожного, хто зробив лопату, ніж і щіточку своїм інструментом заробляння грошей, час до часу трапляються випадки, коли Небо ніби вирішує якось “компенсувати” йому піт, втому, безконечні поневіряння в полях і лісах. І тоді ніби цілком випадково дає тому пошуківцю-бюджетнику зблиск надії в очах, коли раптом, його лопата натрапляє на… Ну, ви самі здогадуєтеся…

.

Про один такий випадок зі свого життя й хочу нині розповісти.

.

Був то вже далекий тепер 1995 рік, початок весни. Тодішній директор Львівського органного залу, який розташовується у колишньому храмі св. Марії Магдалини (на початку вул. Бандери), Юліан Винницький задумав було впорядкувати підземні крипти-усипальниці під цим храмом, які стояли порожніми і пристосувати їх для господарських потреб.

.

Будучи особою законослухняною, Юліан Винницький звернувся до Голови НТШ, академіка НАН України Олега Романіва, щоби Археологічна комісія НТШ провела, у тих криптах, розкопки. І от я разом з Романом Суликом і Юрієм Лукомським у 20-их числах березня, вивчивши перед тими дані з архівів і літератури, взялися за розкопки.

.

Спершу все йшло як і належиться, за звиклим сценарієм: розбивка площі на квадрати, пошарове знімання пластів землі та детальна фіксація всього того, що почало відкриватися з-під лопати (цілі і понівечені поховання, рештки домовин, металеві деталі оббивки трун, залишки шкіряного взуття, священичого облачення, чернечих ґабітів, натільні хрестики, медальйони, цілі і фрагментовані вервички та інше).

.

Диво трапилося 30 березня, по обіді, десь так після 16 години. Всі вже закінчували роботу і потрохи збиралися додому. Юрко Лукомський тоді розчищав кістницю (спеціально виокремлену, праворуч при вході до крипти, глибоку обмуровану цеглою, шахту, яка доверху була заповнена перепохованими останками осіб, на рештки яких колись натрапляли при викопуванні нового гробу). Я ж у той момент працював поруч з Юрком, розчищаючи долівку біля порогу.

.

… Вже зараз, через стільки років, я дякую Богу, що ми у той момент були не самі, а позаду нас стояв сам директор Органного залу і давав нам поради, як правильно копати…

.

В якийсь момент, зачищаючи ножем долівку, яка заходила під поріг, я колупнув кінцем леза якусь не то шматину, не то напівзотлілий кавалок чогось шкіряного, яке ледь визирало з-під порогу. І, відколупнувши край тієї органіки, звідти вивалилося спершу дві, потім ще кілька монет, ще і ще…

.

Точно пам’ятаю: перша думка, яка тоді промайнула у голові, була, здавалось-би, доволі дивною: “…чому монети не зелені..?” (тут, очевидно, спрацював банальний стереотип сприйняття більшості давніх монет, які викопуєш із землі – вони, переважно, вкриті благородною смарагдовою патиною. А, тут… якийсь рудувато-брунатний  наліт на монетах, та ще й той тьмяний, їх, відблиск…).

.

Однак, як тільки но я провів пальцем по монеті, тієї патини мов би й не було і монета неймовірно зблиснула..! Повірте, жодного “Вау..!” – навіть у думках не було, все було настільки рутинно, що аж нудно. Ні Юрко, ні пан директор, на перших хвилинах (зрештою, як і я), ще не до кінця усвідомлювали, що насправді відбувається.

.

Тому, засукавши рукави, я попросив присутніх стати наді мною, а сам, взявши цеглину, що лежала поруч, почав розкладати на ній викопані монети.

.

За якихось 10-15 хвилин на тій цеглині рядочками вже лежало двадцять шість монет, з яких 25 монет – по двадцять франків і одна монета – 10 франків. Причому, найдавніша монета (ота десятифранкова) датувалася 1853 роком, а найпізніша – 1913. Тобто, карбовані вони були у Франції в період правління Наполеона ІІІ та Республіки.

Я тут же сповістив про цю нумізматичну знахідку Голову Археологічної комісії НТШ проф.Ларису Крушельницьку, а вона – міський відділ міліції (на той час він знаходився якраз через дорогу). Тут же, мною був складений акт та опис всіх монет, а 31 березня весь скарб у присутності понятих передали старшому оперуповноваженому відділу захисту економіки УВС  майорові міліції Кузьові О. М. , яким, перед тим, було складено «Протокол добровільної видачі». Так-так, не дивуйтеся, саме “…добровільної видачі”! Цього вимагає інструкція. Скажу більше, нас потім викликали по одному і розпитували: хто де стояв у той момент відкриття, хто де тримав руки, хто ще був присутній і тому подібне.

.

Далі монети відправили на пробірно-хімічний аналіз у Західну інспекцію пробірного нагляду Міністерства фінансів України. Виявилося, що усі монети виготовлені із золота 900-ї проби, а загальна вага скарбу становить 164.10 грама (при цьому, вага однієї 20-франкової монети – 6,45 грама). Вочевидь, знайдені у крипті монети навіть не були у вжитку, оскільки при макрозйомці, на них не було виявлено слідів звичного, для монет, зношення.

.

Найбільш інтригуючим відтоді залишається питання: а що ж то була за особа, яка заховала монети напередодні або вже в часі Першої світової війни, і так й не змогла ними скористатися..?

.

Судячи з того, що без благословення-дозволу у крипту, в той час, ніхто не мав права заходити, то, мабуть, та особа, яка заховала скарб, могла мати якесь відношення до настоятеля храму. А, подальші події 1914-1915 років (приміром, російська окупація Львова у ті роки) унеможливила тій, поки що невстановленій особі, скористатися захованим скарбом. Отак, і пролежала ця знахідка понад вісім десятиліть у крипті, ніби канувши у Небуття з її загадковим власником…

Микола Бандрівський

Джерело

Коментарі

16:36
Львів’яни вкотре пікетують Садового через некритичні витрати
Другого дня весни у Львові кілька десятків волонтерів вчергове прийшли під вікна Андрія Садового вимагати зупинити витрачати кошти громади на непотрібні забаганки. Незважаючи на те, що акції відбуваються місяцями, влада міста вперто продовжує ігнорувати вимоги громади та належно реагувати на те, що в країні війна.
13:34
Поранення, операції, протези – хто служить у Самбірському РТЦК та СП
На світлині десять захисників України. Через складні поранення вони обмежено придатні до виконання бойових завдань. Тож командування військових підрозділів скерувало їх на службу до Самбірського РТЦК та СП. Там вони можуть відчути, що після втрати здоров’я, держава від них не відмежувалася і що їх не сприймають, як «списаних».
11:28
Львів’яни збирають дрони у домашніх умовах
Для досягнення перемоги одним з найбільш пріоритетних напрямків у військовій сфері визначено виробництво дронів. Саме вони дозволять вести ефективний спротив переважаючій чисельно армії орків.
13:04
У Львові відбувся черговий мітинг біля мерії, де прозвучали звинувачення проти Садового і його дружини
Суботнього ранку, під стінами міської Ратуші, вкотре зібрались активісти, які вимагають збільшення фінансування війська з міського бюджету. Попри всі очікування, влада міста вчергове відмовилась йти на діалог задля вирішення даного питання.