Ми насправді не уявляємо, наскільки зручною є інфосфера, в якій ми живемо. Так, вона більше нагадує безсистемну помийницю, але нам достатньо всього кілька кліків мишОм, щоб знайти потрібну інформацію, а яку ми знайти не зможемо, то реконструюємо по опосередкованим повідомленням у ЗМІ. А яка там інфосфера в XVII-XVIII ст… там і газети не всюди існували, а до їх архівів ще піди доберися…
На щастя, до деяких добратись можна. Однією із найстаріших газет світу є The London Gazette, яка сягає XVII ст. До 360-річчя англійські архівісти виклали скани практично всіх випусків The London Gazette, починаючи від широковідомого випуску, присвяченого Лондонській Пожежі 1666 р.
Однак “The London Gazette” XVII-XVIII ст., щоб ви просто собі уявляли, представляла собою одинарний листочок із всього чотирма полосами, причому дві з них займала реклама. Це була масова газета, доступна кожному лондонцю, коштувала від 2 до 4 пенсів, і представляла собою “екстракт” із найважливіших подій світу. Редакція газети мала надзвичайно широку мережу кореспондентів – проглядаючи номери, я нарахував повідомлення з Гааги, Дрездена, Дубліна, Відня, Берліна, Мадрида, Копенгагена, Варшави і Петербурга.
Просіювати всі номери за майже 200 років надзвичайно важко, враховуючи, що це скани. До того ж писались повідомлення в “The London Gazette” не сучасним англійським правописом, а “шекспірівським”. Відповідно, шукати там щось в сучасному написанні беззмістовно… Необхідна подія, яка була б настільки значною, аби її поставили буквально на першу шпальту.
І така подія знайшлась.
В 1735 р. почалась російсько-турецька війна. Вела її імператриця Анна Іоаннівна – хоч і не достатньо “давня” – але приблизно та сама епоха. На першому її етапі фельдмаршал Петро Лассі захопив Азов, а ось фельдмаршал Мініх втратив половину військ, і як пише офіційна російська історіографія, цитую: “потери русской армии от вспыхнувшей эпидемии, распространения болезней, нехватки продовольствия и воды были значительными, и фельдмаршалу пришлось повернуть назад, в Малороссию” (ця цитата важлива, як побачите нижче – і вона є навіть в російській рукіпедії).
З огляду на втрати, Росія згодилась на мирні перемовини із Османською Портою (одночасно задумавши повторний похід на Крим та Дунай – стратегія нічого не нагадує?) в другій половині 1736 року. Медіацію в цих перемовинах мали здійснювати представники Британії та Голландії. І ця медіація – таки да, була висвітлена в “The London Gazette”. Більше того, публікації були об’єднані в своєрідний цикл “Нам пишуть з Яніни”… ой, пробачте, “Нам пишуть З УКРАЇНИ”.
Я не жартую. Відкриваємо номер “The London Gazette” за 28-31 травня 1737 р., і прямо на першій шпальті читаємо “The Last Letters from the Frontiers of the Ukraine”. Зверніть увагу на артикль. В шекспірівській англійській мові артикль the завжди позначав ім’я власне, тобто, Ukraine в цій назві – це не територія. Це країна.
Читати ці листи надзвичайно цікаво. Наприклад, в них згадуються міста Ізюм (Issum), Київ (Kioff) та Глухів (Gloukoff). Причому останній явно зазначений як Gloukoff in the Ukraine – саме там, якщо вірити номеру The London Gazette від 22-26 лютого 1736 р., знаходився об’єднаний штаб військ Петра Лассі та Христофора Мініха.
А місцем проведення мирних переговорів номер від 6-10 вересня 1737 р. називає місто Немирів (Niemeroff), причому це офіційні перемовини, які носять назву Congress at Niemeroff.
Це ще нічого. Інформованість лондонських журналістів була просто фантастична і відкриває перед нами навіть давно зниклі міста України.
В уже згаданому вище номері за 28-31 травня згадано, що Мініх перед тим, як переходити Дніпро (він в “Листах з України” називається або Nieper або Borysthenes) та йти на Очаків, зупинився в містечку під назвою Kritow. Але такого містечка в басейні Дніпра немає… тобто, на сучасних картах нема – воно знаходиться під Кременчуцьким водосховищем. Kritow із The London Gazette – це козацьке місто Крилове (сучасна Кіровоградська область), яке знаходилось по обидва береги річки Тясмин і було козацькою прикордонною фортецею, а поселення в тому місці згадується ще під XII ст.. Воно було знищене в 1712 р. військами Петра Першого під час масової депортації українців Правобережжя на Лівобережну Україну, потім відбудоване, а потім знищене знову – уже в 1950-х роках при створенні Кременчуцького водосховища…
До речі, The London Gazette чудово знала, хто такі Saporogue Cossacks – їх вона виокремлює в окремі підрозділи, які воювали у складі російських військ. Очолює їх, що цікаво, гетьман.
Але ми все-таки про східні кордони України.
Я акуратно перечитав всі “Листи з України”, шукаючи таку назву населеного пункта, яка б явно була атрибутована “in the Ukraine”, і була б найсхіднішою.
Готові?
BACKMUTH IN THE UKRAINE.
БАХМУТ (не Артемівськ, хі-хі-хі) явно атрибутований як українське місто в номері The London Gazette за 8-11 жовтня 1737 р. Туди, як повідомляють кореспонденти, висунувся корпус фельдмаршала Лассі для подальшої зимівлі.
Так що східним кордоном України є Донецька область. Хоч трісніть – а шиш вам, товариші з Москви, а не Слобожанщина.
Вячеслав Ільченко
Коментарі