“Коли 12 вересня 1683 року турки зазнали поразки під Віднем і втекли, залишивши все своє майно, було знайдено багато скринь, які були наповнені золотими монетами і призначені для заробітної плати турецькій армії, ювелірні прикраси і багато інших цінностей.
Окрім того, у наметах великого візира Кара Мустафи виявилося 300 мішків із зеленуватими плодами, призначення яких було нікому невідоме.
Франц Георг Кульчицький із галицького міста Самбора, який раніше був перекладачем Східної компанії (белградського відділення віденської Східної Торговельної Компанії, – авт.), але тривалий час проживав у Відні, здобув надзвичайну особисту заслугу під час облоги Відня турками, доставляючи важливі новини з обложеного міста до імператора Леопольда. У турецькому одязі він зміг кілька разів безперешкодно пройти крізь ворожий табір, і його знання турецької мови служило йому на користь.
Переодягнений в турецький одяг Кульчицький проходить через ворожий табір
Під час довгих подорожей на Схід він дізнався, як варять каву, тож було за щастя віддати заслуженій людині залишки зелених плодів, які вже збиралися висипати в Дунай.
Ці 300 мішків кави являли собою великий капітал у руках такої заповзятливої людини, як Кульчицький, і він фактично відразу ж відкрив першу “Віденську кав’ярню” в тому місці, яке тепер відоме як “Грабен” (Грабен – одна з найвідоміших віденських вулиць у центрі Старого міста, – авт.) на тодішньому Штефанс-Фрайтгофі під назвою “Синя пляшка” (Blauen Flasche).
. Юрій Кульчицький в турецькому одязі у своїй першій кав’ярні “Синя пляшка” на Штефанс-Фрайтгофі
Кульчицький сам обслуговував гостей і для оригінальності носив турецький одяг. Віденцям не дуже подобалася несолодка кава у східному стилі, поки Кульчицький не придумав зробити каву більш приємною для віденського смаку, додавши цукор. Кімната незабаром перестала вміщувати гостей, які спочатку заходили до кав’ярні переважно з цікавості.
Кульчицький переїхав до більшого локалю і вступив у конкуренцію з іншими закладами. Ціна за чашку кави, яка спочатку становила один крейцер, незабаром зросла до чотирьох крейцерів. У Леопольдштадті (другому районі Відня, – авт.), на Нижньому Верді (Untere Werde), поблизу давнього Шлагбрюкке (найдавніший міст через Дунай, -авт.), який тепер називають Шведським мостом, Кульчицький побудував дерев’яну споруду і заснував там першу постійну кав’ярню.
“Срібна кав’ярня” на Планкенгассе у Відні, яку відвідували, зокрема, літератор Дейнхардштайн, драматург Кастеллі, композитор Штраус та інші митці, 1830-ті роки
На рубежі 18 століття кавовий бізнес процвітав, було побудовано три кав’ярні на Шлагбрюкке і в так званому Нобельпратері (відпочинкова зона в заплаві Дунаю, – авт.), які користувалися надзвичайною популярністю.
До 1700 року у Відні було лише 4 кав’ярні, в 1750 році їх стало 11, а в 1830 році вже була 31 кав’ярня, що означало дуже швидке поширення в умовах того часу.
У середині минулого (тобто дев’ятнадцятого, – авт) століття було, зокрема, кілька кав’ярень, які створили репутацію місту.
Кафе “Грінштайдл” (Griensteidl) на розі Герренгассе (Панської) та Шауфлергассе, куди часто навідувався “духовний” Відень (тут було місце зустрічі письменників та художників, – авт), “Срібна кав’ярня” (Silberne Kaffeehaus) на Планкенгассе, збиралися літератори та музиканти, кафе “Даун” (Daun) на Кольмаркті (розкішна торгова вулиця в центрі Відня, – авт), де політики були ніби вдома, і, нарешті, “Фецер і Штірбик” (Fetzer & Stierböck), в якій проводили свої збори біржовики.
Було ще одне особливе місце на Бекерштрассе, 3 (Пекарська, 3) у кафе “Шмаусваберль” (Schmauswaberl). Імператриця Марія-Тереза постановила, що випічку, яка залишилися на придворній кухні, можна дешево продавати цій кав’ярні. Тому тут завжди було багато гурманів.
Спочатку кав’ярні були призначені лише для відвідувачів чоловічої статі, але незабаром до кав’ярень почали заходити і жінки. Але ще не так давно жінка без супроводу могла не могла відвідувати кав’ярню у вечірній час, щоб на неї не дивилися косо”.
Українські дослідники стверджують, що Юрій-Франц Кульчицький походив із родини українських шляхтичів “руського” роду Кульчицьких-Шелестовичів (герб “Сас”) із села Кульчиці, що на Львівщині.
За легендою, 20-річний Юрко подався на Запорізьку Січ, де козака записали до школи тлумачів – майбутніх дипломатів, розвідників, перекладачів.
За іншою, більш достовірною версією, Кульчицький провадив торгівлю у Відні, займаючись ввезенням східних товарів: килимів, шовку та ювелірних виробів. У 1678 році покинув свою торговельну діяльність і став надвірним австрійським кур’єром між Габсбурзькою монархією та Османською імперією.
Знаменитий “Перший дім кави” на головній алеї так званого Нобельпратера, 1800-ті роки
Автор: Богдан Скаврон
Коментарі