Це перше і головне завдання українського національного спротиву. Триматися силам оборони на лінії зіткнення; триматися населенню держави перед викликами військового, економічного та психологічного характеру.
Фортеця “Бахмут” є центром та символом нашої боротьби на нинішньому етапі війни. У своєму намірі захопити усю території Донецької та Луганської областей, щоб отримати формальні підстави завершити т.з. СВО, російська влада не рахується зі своїми людьми та кидає у бій військові маси з метою продавити українську оборону. Однією з ключових перешкод у цьому намірі є місто Бахмут, який блокує просування російських військ на захід Донецької області. І залишати місто не можна, адже ворог отримає новий потужний плацдарм для подальшого стрибка на кілька напрямків; окрім того, згодом, визволяючи Бахмут, загине набагато більше наших бійців, ніж під час оборони.
Українське військово-політичне керівництво чітко розуміє важливість нинішнього моменту та необхідність за будь-яку ціну утримувати рубежі, адже вже невдовзі за підтримки країн-партнерів буде навчено та озброєно підрозділи сил оборони, які спробують завдати нищівного удару виснаженому агресору. Схожа ситуація була у квітні-травні минулого року, коли на фронті з’явилися не завжди готові до боїв на лінії зіткнення війська ТрО. Однак спільними зусиллями тоді фронт вдалося втримати, а вже за кілька місяців ворог посипався під ударами ЗСУ на Харківщині та лівобережжі Херсонщини. Нині ситуація повторюється, і успіхи в обороні, які ми спостерігаємо щоденно, невпинно наближають час українського контрнаступу, від якого посипеться не лише агресор, а й може посипатися уся росія.
Ворог це розуміє, і на минулому тижні завдав чергового ракетного удару по Україні. Ми не прогнозували цей удар як спробу завдати пошкоджень інфраструктурі держави під час морозів (удар було завдано вже з потеплінням), він був нелогічним з огляду на стратегію до перезавантаження влади (від путіна до умовного руцкого). Однак завданий на минулому тижні удар розкрив нову конструкцію, яка з’явилася у головах виродків, що керують росією. Бо іншого слова для означення кремлівської хунти і їх задумів важко підібрати.
Усвідомлюючи, що ситуація із вторгненням росії в Україну (як на фронті, так і в економіці росії) веде або до транзиту влади (з метою врятувати росію), або до розвалу росії, путін і Ко вирішили спробувати ще вище підняти ставки. Минулотижневий ракетний удар, як мінімум, мав дві нові цілі:
1) втягнути в протистояння Румунію, як країну НАТО;
2) викликати в Україні техногенну (можливо, і не одну) катастрофу (вибух атомного реактора, прорив греблі водосховищ на Дніпрі).
Щодо першої цілі, то Румунія (абсолютно правильно) “відморозилася”, однак російська влада зробила висновки і тепер можна очікувати не проліт, а приліт ракети в країну НАТО.
Щодо другої, то силами енергетиків один з блоків Хмельницької АЕС було зупинено, а удари по греблях не дали результату, хоч росіяни принагідно почали скидати воду з Каховського водосховища, щоб вал води з верхів’я Дніпра не затопив низинні правобережжя Херсонської і Запорізької областей, які ними окуповані. Мета ворога – внаслідок техногенної катастрофи принести в Україну (і країни-сусіди) хаос і змінити пріоритети нації з війни на виживання, і, відповідно, змусити сісти з окупантом за стіл переговорів, щоб зафіксувати за ворогом захоплену ним територію. Це той же геноцид і примус, лише не у форматі штучного Холодомору (від якого нас уберегла природа і ППО), а у форматі локальної, але дуже жахливої катастрофи. Жахливішою формою тиску на нас може бути тільки ядерний удар, однак наразі ворог обирає не менш підступну, але більш приховану форму.
Минулотижневий ракетний удар по території України ворог завдав на наступний день після тріумфального візиту президента Зеленського у європейські столиці, які принесли посилення підтримки України від країн-партнерів, а також конкретні перспективи отримання більш потужної зброї. Логічно, що це змусило кремль діяти більш швидко та масштабно, оскільки відтягування у завершенні СВО збільшує ризик їхньої катастрофи.
Однак, на жаль, ми не будемо писати позитивних реляцій про президентський візит, а відмітимо факт, який залишився непоміченим через хуртовину аплодисментів та овацій. Цей факт – це хід конкурсу на посаду директора НАБУ, а якщо більш конкретно – то відсторонення одного із ймовірних його переможців – Руслана Габрієляна (на день відсторонення він займав у рейтингу друге місце серед 21 кандидата), у зв’язку із начебто відсутністю одного з критеріїв на право щодо участі в конкурсі. Ми не будемо вникати ні в суть, ні у форму питання, лиш просто перерахуємо кілька акцентів:
1) Габрієлян був у групі детективів, які вели справу щодо заступника керівника Офісу президента Татарова;
2) Габрієлян був відсторонений від конкурсу на підставі листа від Офісу Генпрокурора, підписаного заступником Генпрокурора Войтенком (якого називають людиною Татарова);
3) у конкурсі на посаду директора НАБУ на день відсторонення Габрієляна лідирував керівник Бучанської прокуратури Руслан Кравченко, який кілька років тому працював разом із Войтенком…
Тож у той час, коли Президент Зеленський збирав за кордоном оплески, в Україні його підлеглі провернули операцію із усунення ризиків приходу до керівництва НАБУ людини, яка не буде контрольованою та нестиме небезпеку, оскільки матиме змогу проводити антикорупційні розслідування щодо них самих.
А те, що перетрушувати усі найвищі органи влади потрібно і необхідно, свідчить продовження епопеї із поки що міністром оборони України Олексієм Резніковим. Нині Резніков (крутиться як вуж на сковорідці) став дуже активним у інформаційному просторі, однак, найімовірніше, своєї посади він таки позбудеться, а сам він увійде в історію української корупції, адже його “яйця на вагу” конкуруватимуть за першість із золотим батоном Януковича.
Як ми і прогнозували, “слуги” у Верховній Раді підготували законопроект, який би дозволив на час воєнного стану на посаду міністра оборони призначати діючого військовослужбовця, а, отже, анонсований Буданов таки зможе стати міністром Перемоги, забравши лаври переможця у Головнокомандувача ЗСУ Залужного
Що ж, імовірно, ми є свідками нової сторінки – з призначенням Буданова на посаду міністра оборони починає реалізовуватися операція “наступник”, адже саме Буданов може бути тією особою, хто буде Президентом після Зеленського. Важливо, що нова хвиля щодо зміни закону “під Буданова” з’явилася після тріумфального візиту Зеленського за кордон, де і він, і його команда зрозуміли, що бути президентом для Зеленського після Перемоги – це приниження. Тож він залишиться на світовій сцені (що для нього більш природно), як переможець путіна і амбасадор України, а посаду Президента мала б зайняти інша людина. І саме Буданов (з команди), як новий міністр оборони, може на хвилі Перемоги зібрати достатню електоральну прихильність (тим паче з допомогою адмінресурсу), потіснивши в політичній популярності Залужного.
А офісний Татаров і Ко вже стараються, щоб під час відбудови України владі було комфортно освоювати ресурси, які буде залучати в Україну її амбасадор Зеленський.
На Львівщині найцікавішим політичним епізодом, який можливо матиме продовження і перспективи, був приїзд команди ексспікера парламенту Дмитра Разумкова “Розумна політика”.
Сам Дмитро Разумков і його команда насправді мало кому цікаві, а от зустрічі, які у них відбулись у Львові, варті нашої уваги.
Ми оминемо всі публічні заходи, які відбувались тут за участі нардепів “Розумної політики”, а наголосимо лише на двох таємних вечерях.
Перша така вечеря відбулась у Дмитра Разумкова із головою Львівської обласної ради Іриною Гримак та спонсором партії “ЄС” у Львівській області Олександром Свіщовим. Метою такої політично дивної зустрічі був продаж ексклюзиву бутафорної (поки що) партії Разумкова у Львівській області.
Спочатку навіть могло скластись враження, що Ірина Гримак, на фоні свого катастрофічного урядування на посаді голови Львівської обласної ради, вирішила “кинути” партію “ЄС”, свого партійного боса Синютку і головного гетьмана України Порошенка. Але…
Наступного вечора Дмитро Разумков мав таку ж таємну вечерю із головним єесівцем області – Синюткою. Деталі цієї зустрічі поки що нам невідомі. Але можемо припустити, що розмова йшла про одну з альтернативних ідей.
Або Олег Синютка, виконуючи доручення свого гетьмана Порошенка, вирішив об’єднати зусилля із екс-слугами народу, які тепер називають себе партія “Розумна політика”, щоб в найближчому майбутньому отримати хоча б якийсь шанс на потрапляння до Верховної Ради України і місцевих рад.
Або Олег Синютка, розуміючи повний провал псевдопатріотичної партії “ЄС” і її гетьмана Порошенка, почав готувати собі і своїм вірним посіпакам плацдарм для відступу. До речі, кидати своїх босів, яким він нібито зобов’язаний всім, Синютка уміє. Так було у 2014 році, коли він будучи вірним цербером Андрія Садового, перейшов в команду Порошенка, а потім за наказом останнього потопив свого колишнього боса і наставника Садового у смітті.
Зважаючи на це все, Порошенкові потрібно дже добре пильнувати партійну ситуацію на Львівщині, адже не виключено, що за кілька місяців він залишиться без партійної структури і людей. Такого удару партія скоріш за все не витримає. Особливо, якщо з іншого флангу (десь в районі Одеси) врешті активізує свої гончаренкоцентри активізує Олексій Гончаренко.
Маючи партійну структуру партії “ЄС”, гроші контрабандистів Свіщова і Козловського та нові обличчя партії “Розумна політика” можна пробувати створювати “новий” політичний проект.
Аналітичний центр “POLITI.KO”
Коментарі