У Києві на виконання судового вироку розстріляли 64-річного Івана Гончарука. Він став останнім воїном УПА, до якого репресивною було застосовано вищу міру покарання. Нагадаю, йшов 1989 рік, Імперія зла здихала у конвульсіях, про ОУН і УПА говорили вже майже відкрито. Тому історія зі стратою Івана Гончарука виглядає настільки ж дикою, як і не зрозумілою.
… 21 грудня 1945 року молодий повстанець потрапляє в полон до енкаведистів неподалік його рідного села Грудки на Поліссі. За участь у бойових діях проти НКВД його засуджують до смертної кари, яку потім замінять 20 роками таборів і 5-річним пониженням у правах. Далі будуть Колима, Магадан, а в Україну Іван повернеться аж у 1975-му. З дружиною Гарною, з якою познайомився в Магадані тихо житиме на Харківщині.
Аж раптом, як грім з ясного неба, 1986 року управління КДБ на Волині вирішує провести додаткове розслідування у справі Гончарука. 10 червня 1987 року майор КДБ В. М. Приступа склав постанову про притягнення як обвинуваченого Івана Гончарука.
Головне обвинувачення у цьому документі: «…перейшов на сторону ворога, добровільно вступивши в банду УПА організації українських націоналістів (ОУН), яка спільно з фашистами вела збройну боротьбу проти радянської держави за відділення від Радянського Союзу Української РСР і встановлення на її території буржуазного ладу.»
19 жовтня 1987 року в Луцьку суддя Борис Плахтій, та народні засідателі Б.Панчук та Г.Артеменко підписали смертний вирок. Постанову Президії Верховної Ради Української РСР від 19 квітня 1988 року, з текстом «Відхилити клопотання про помилування І.Гончарука», у Києві підписала голова Верховної ради УРСР Валентина Шевченко.
Івана Гончарука розстріляли 12 липня 1989 року в Києві. Місце поховання невідоме.
Дві події, які роблять цю трагічну історію ще паскуднішою трапилися вже зовсім нещодавно – у 2021-му. Того року Івана Гончарука було повністю реабілітовано. Натомість суддя-вбивця Борис Плахтій через суд домігся підвищення пенсії до 202 тис. грн на місяць. Не маю інформації, що ця нечисть робить зараз, чи не здохла часом, чи купує зі своєї пенсії цукерки внукам.
Автор Роман Онишкевич
Коментарі