– Пане Андрію, розпочнімо з гарячої теми, а саме, конфлікту між Львівською ОВА та Державною податковою службою. На скільки на Вашу думку зараз доцільні такі дуже емоційні перепалки в соцмережах?
– По-перше, у нас немає конфлікту з ДПС. У нас є конфлікт зі зловживанням при адмініструванні зборів і податків. Чи коректно, чи не коректно в період воєнного стану це, то я відповім запитанням: а чи коректно під час воєнного стану «вимивати» гроші з держбюджету, які можуть піти на захист держави? І що є особливо цинічним, це те, що не зважаючи на офіційні звернення, в тому числі обласної держадміністрації до ДПС області, до ДПС України, до Мінфіну нам кажуть, що все гаразд. В той самий час ми, в тому числі за допомогою журналістів, бачили ситуацію, коли отримували бюджетне відшкодування підприємства з явними ознаками фіктивності. Ми це доводили на прикладі, коли підприємство, засновником і керівником якого є людина з офіційним статусом безпритульного і яка перебуває на обліку в одному з відповідних центрів Львова, отримує бюджетне відшкодування за 11 місяців близько 15 мільйонів гривень.
Але якщо ми говоримо про ПДВ, то це лише частина проблематики, бо воно просто на поверхні. Інше питання чи можна просто мовчати, якщо попри офіційні звернення ми не бачимо реального ефекту від органу, який би мав це регулювати? Бо на ці факти ДПС України мала б зробити свої внутрішні висновки.
– Але виникає питання, чого в результаті досягли? Керівником ДПС Львівщини призначили екскерівника відділу, який власне контролював відшкодування ПДВ…
– Чи ми чогось досягли – час покаже. Для нас показник, чи ми чогось досягнули – це реакція бізнесу. Я не хочу забігати наперед, можливо, ситуація кардинально зміниться і новий виконувач обов’язків – порядний чоловік, який поставить роботу в межах чинного законодавства. Але наразі це більше виглядає на те, щоб випустити пар суспільства. Але важливо розуміти, що йдеться не про персональні якісь претензії до конкретних людей, а про зміну системи. Як ситуація розвиватиметься далі? Ми будемо тримати руку на пульсі. Далі буде.
– Давайте поговоримо про систему «Шлях». Останні місяці з’являлась інформація про те, видачу дозволів призупиняли. Чи було таке і як зараз працює система?
– Система Шлях – це взагалі таке цікаве явище в українських реаліях. Видача заявок не зупинялась, але у нас був період приблизно півтора місяця тому, коли опрацьовувалось менше заявок, у зв’язку з тим, що функціонал системи передавався до апарату обласної адміністрації. Це суто внутрішні організаційні процеси. І поки люди виробляли розуміння і переймали досвід, то темп видачі дозволів знизився. Наразі система працює і кількість звернень від суб’єктів подання фактично не змінилася за останній час, і щодня складає близько 100 заявок. Єдине, що з огляду на інформацію, яку неодноразово подавали і правоохоронні органи, і ЗМІ про зловживання системою «Шлях» збоку перш за все громадських організацій, які таким чином організували можливість виїзду за кордон чоловіків призовного віку за гроші, ми зараз ретельніше дивимося документи про попередній позитивний досвід волонтерської діяльності, зокрема, звернення від військових частин, декларації на ввезення гуманітарної допомоги і так далі.
– Це після ситуації з виїздом сина Портнова вирішили прискіпливіше перевіряти заявників?
– Давайте ситуацію з Портновим розберемо на дві складові. Перша – а чи не мав син Портнова право виїзду за кордон? Наприклад як водій гуманітарних вантажів. Суто юридично. Якби були обмеження виїзду його за кордон, то йому перешкодили б прикордонники, оскільки відповідні відомості саме вони мають. По-друге, у нас за перші два місяці (син Портнова виїхав у березні – авт.) нормативні документи, які регулювали порядок виїзду змінилися 11 разів. І зараз маємо той алгоритм, який є – декларативний. Для нас питання в тому, щоб це не було бізнесом для неприбуткових організацій в частині забезпечення виїзду чоловіків за кордон, і ми це питання підіймаємо. Але я скажу непопулярну річ – проблема перш за все в недосконалості нормативної бази в частині врегулювання питання виїзду, і питання це треба вирішувати. Було кілька спроб, але наразі є так, як є.
– Цього року маємо ситуацію, коли обласний бюджет затверджено без рішення сесії. Як змінився кошторис від цього?
– Відповідно до певних змін законодавства, які діють на період воєнного стану, розпорядження бюджетом віднесли до компетенції обласної військової адміністрації. Чи це плюс? Плюс, тому що це дозволяє оперативно приймати рішення. Наприклад, вже у березні-квітні ми мали підготовлені програми, які відповідали вимогам часу, щодо внутрішнього переміщених осіб і підтримки бізнесу. В той же час, якщо не зраджує пам’ять, перша сесія облради у нас зібралась десь через 3 місяці після повномасштабного вторгнення. І загалом за цей рік, якщо ви подивитесь кількість засідань сесії облради і їхній зміст, то… ставимо три крапки. Щоб це не виглядало як узурпація влади і просто розпорядження бюджетними коштами при підготовці проєкту бюджету і змін до цільових програм вони всі були обговорені в комісіях обласної ради і конструктивні пропозиції депутатів були враховані. Хоч цього не вимагалось.
– Релокований бізнес на Львівщині: який він зараз? Чи досі переїжджають підприємства і чи є ресурси їх приймати?
– Наразі ми маємо понад 230 релокованих підприємств, які повністю або частково відновили свої виробничі потужності на Львівщині. Це переважно легка промисловість, також є підприємства фармацевтичної галузі і машинобудування та інші. Якщо дивитися на це в розрізі працівників, це виглядає приблизно навпіл – половина їхніх, половина місцевих. Тобто це робочі місця для мешканців Львівщини. Також це нове життя для різних приміщень, комплексів, які були закинуті. Водночас після звільнення окупованих територій кількість заявок на релокацію бізнесу на Львівщину суттєво зменшилась, також є відтік бізнесу, який повертається. Але є й позитивні моменти, бо навіть повертаючись, частина підприємств тут залишає свої працюючі об’єкти.
– Давайте поговоримо про відключення електроенергії. Я розумію, що це не ваша компетенція, але чи ви працюєте з енергетиками в напрямку врегулювання щонайменше графіків цих відключень?
– В частині графіків те, що зараз важливо і чого ми намагаємося по-максимуму дотримуватися – щоб споживач чітко розумів, що два періоди мінімум по 4 години в добу він буде отримувати світло. Це важливо. При наявності хорошого ліміту цей час продовжується. За останній час ми намагались залишати максимально заживленими об’єкти критичної інфраструктури, щоб забезпечувати водо-тепло постачання тощо.
З графіками, які зараз є, якщо нічого не зміниться, ми будемо проходити зиму. Питання їх дотримання ми хочемо дотиснути разом з органами місцевої влади, щоб люди всі отримували однакову послугу. І ще одне хочу наголосити: не у всьому винне «Обленерго», у нас багато споживачів підключені до мереж, наприклад, Укрзалізниці, а там інші ліміти і інші можливості відключень. Але ми зараз працюємо над тим, щоб вивести всіх операторів системи розподілу на єдиний алгоритм і тип графіків.
– Наостанок давайте поговоримо про те, як війна змінила ваше життя і вашої сім’ї. На скільки ці зміни є значними?
– Не можу сказати, що воно особливо змінилося. Хоч наприкінці лютого у нас часто було так, що ми о другій ночі розходились після останньої наради, а вже о 4-й ранку знову збирались. Такий «веселий» період був. Але мене як не було вдома до того, а тепер зовсім немає. Найбільша проблема – це діти, які тата не бачать. Але як всі вчимося жити в нових реаліях.
– Ваша родина тут, не виїжджала за кордон?
– Вони тут. Був короткий період, коли вони жили за містом. Це було в перші дні після повномасштабного вторгнення. За кордон не їхали, бо не хотіли. Це позиція дружини, щоб бути тут і в разі чого бути підтримкою. Хоча в перші два місяці, ми й не бачилися фактично. У мене перший вихідний після 24 лютого, такий, що я не прийшов на роботу, був на 53-й день. Це була неділя.
Так, більше працювати почав, але це не те, що гнітить. На початку було шалене відчуття адреналіну і відповідальності. Обсяг роботи був колосальний. До цих нових викликів ніхто не був готовий, але нам вдалося. Нам вдалося втримати область не зважаючи на кількість ВПО, на кількість тих, хто хотів виїхати, на питання безпеки…
– На скільки швидко адаптувалися до роботи в цих нових умовах? Бо ж як всі, певно, прокинулись від новин про початок повномасштабної війни…
– Так, пригадую, 24-го зранку мені подзвонив керівник одного з правоохоронних органів і сказав: «Бомбардують»… І знаєте мені надзвичайно важливо, що ця ситуація проявила сформовану команду, члени якої тоді не ставили питання про посадові інструкції, функціонал чи повноваження. Все відбувалось в ручному режимі – хто може забезпечити результат, той і працює. Спочатку переважна більшість нарад відбувалась у мене в кабінеті, тут за столом власне поміщалися керівники всіх основних напрямків. Паніки не було. Всі були зібрані і налаштовані на роботу.
– На Вашу думку, як зміниться Львівщина за цей час? Над чим треба буде працювати після перемоги?
– Ми всі змінимося і область зміниться, вже змінилися. Я б хотів сказати, що війна це з одного боку виклик, а з іншого можливість. І треба пам’ятати про це і сьогодні, і завтра. Зокрема, про автономність окремих об’єктів, про реальне енергозбереження. Важливо буде приділити увагу психологічній реабілітації військових та рідних загиблих, а також медичній реабілітації і будівництву нового житла. У нас буде можливість з однієї сторони зробити технологічний крок вперед, а з іншого боку буде величезне навантаження по соціальних питаннях. А з бізнесом важливо, щоб йому ніхто не заважав.
Розмовляла Юлія Аронова
Коментарі