Тоді слухайте:
як переповідає одна давня легенда (яку наші сусіди з-за Сяну піднесли до рангу реальної історичної події) близько тисячу років тому, а саме – 14 серпня 1018 року польський король Болеслав перемігши киян увірвався до нашої столиці і, ніби-то, вдаривши своїм мечем об Золоті Ворота, вищербив його. Те, що ті Золоті Ворота почали будувати майже двадцятьма роками пізніше – то вже несуттєві нюанси…
Як би там не було, але відтоді отой меч-щербець став символом “права Польщі на Русь-Україну” і про цю символіку даного меча-щербця писали у своїх працях чи не усі видатні українські історики. Сам отой меч-щербець, який нині зберігається на Вавелі в Кракові, за оцінками фахівців був виготовлений наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ століття, тобто значно пізніше за ті події, про які йде мова у легенді. Почавши із 1320 року цим мечем на краківському Вавелі коронувалися більшість польських володарів.
Так у чому ж проблема..? А проблема ця проста як дошка: у 1990 роках всупереч тогочасній Ухвалі Львівської міської Ради, на польському військовому меморіалі на Личаківському кладовищі, невідомими особами було прикріплено велике бронзове зображення цього меча-щербця. Висить воно там і донині, як “символ історичного права Польщі на ці землі.” А тогочасний міський Голова Львова вужем звивався, аби не відкрити кримінальне провадження за цим фактом наруги і щоби не почалося слідство… Його (міського Голови) девіз тоді був: “…і вашим, і нашим…”
Звісно, ніхто зараз у час війни не буде педалювати це дражливе (і – принципово важливе (!) для наших сусідів) питання. Для нас же українців, знаходження символу цього меча-щербця у Львові є історично несправедливим і принизливим. Жодна європейська нація, яка знає і шанує давню історію свого народу, ні за які блага світу ніколи б не погодилася терпіти оцей сором… Тим більше, у місті, яке колись гордо себе величало столицею Галичини.
І, при кінці, хотів би підкреслити “російський слід” в історії з тим мечем-щербцем.
Отже, у 1770-их роках коли Прусія окупувала Краків, меч-щербець був вивезений до Берліна (дивно, але саме з того часу Польща на 120 років втратила свою незалежність).
Впродовж 1809-1811 років меч-щербець неодноразово виставляли на продаж, аж врешті його придбав (за доволі смішну ціну) російський міністр юстиції князь Дмитро Лабанов-Ростовський. Від нього меч перейшов до російського князя Демидова, а у 1870 році – до відомого колекціонера і одночасно посла Росії у Франції, Олександра Базилевського. Врешті, у 1884 році меч-щербець разом із усією колекцією Базилевського придбав російський імператор Олександр ІІІ і відтоді цей раритет зберігався в Ермітажі. І щойно у 1928 році за умовами Ризького миру (1921) радянська влада передала цей меч-щербець як давню коронаційну реліквію владі тогочасної Польщі. Відтоді – з перервою на поневіряння різними країнами воюючої (у Другу Світову війну) Європи, меч-щербець є на Вавелі в Кракові.
І, на закінчення, кілька слів про нас самих.
От, для прикладу, запитайте тих, хто зараз поруч з вами: чи знають вони щось про меч-щербець і про присутність цього символу у Львові..?
Гадаю, що не помилюся, якщо у відповідь більшість просто здвигне плечима і промовить щось типу: “…та чи я знаю що то за якийсь меч… А воно мені треба..?”
І ота неосвіченість та принципове небажання щось більше знати про свою давню історію, грає на руку нашим неприятелям. Чи відношу до них нашого Андрія Івановича? – Так, звісно, оскільки він ще на початку своєї каденції міг легко і за цілковитої підтримки Києва, врегулювати це питання, щоб українцям не було соромно у своєму місті.
Але його традиційна боягузливість в історичних питаннях у тому числі з мечем-щербцем (яку він часом гордо називає “обережністю”) радикально різниться з українськими інтересами й історичною справедливістю загалом…
Автор: Микола Бандрівський
Коментарі