Для цього є декілька причин, більшість яких зумовлені саме війною. Перша – ворог свідомо нищить нашу критичну інфраструктуру. Усі ми є свідками варварської поведінки росіян на Запорізькій атомній станції. На початку жовтня Росія вдалась вже до відвертого терору – масованих ракетних атак на нашу систему енергетики: під удар потрапили великі теплоелектростанції, теплоелектроцентралі та підстанції.
За оцінками міністра енергетики постраждало 40% енергетичної інфраструктури України, цей показник збільшується з кожним новим масованим обстрілом. Друга причина – падіння економіки та, як наслідок, дефіцит коштів для закупівлі необхідних енергоресурсів. Вже сьогодні практично кожен регіон нашої країни зіткнувся з проблемою електропостачання, відновилась давно забута практика віялових відключень. На жаль, стверджувати, що на цьому Росія зупиниться, – не можемо. Постійні акати на об’єкти енергетики продовжуються, тому вірити у їх припинення може лише наївний.
Падіння економіки зумовлює і зменшення доходів наших громадян, а це може спровокувати кризу неплатежів за спожиті енергоресурси. І, як в замкнутому колі, – ситуація лише погіршуватиметься: борги за спожиті енергоресурси обмежуватимуть можливості енергогенеруючих компаній в плані закупівлі сировини та відновленні пошкоджених мереж чи інших об’єктів, що, своєю чергою, призведе до вимушених відключень не тільки населення, але і підприємств.
В таких умовах нам всім потрібно шукати вихід. І одним з таких шляхів є енергетична децентралізація: створення невеликих автономних енергогенеруючих комплексів, які забезпечуватимуть потреби в електриці невеликих громад та забезпечать сталу напругу у мережах, яка відповідатиме нормі (220 вольтів).
Крім того, енергетична децентралізація зробить практично неможливим виведення з ладу енергогенеруючих потужностей ракетними ударами. Невеликі сонячні, вітрові чи малі гідроелектростанції (міні-ГЕС), які приєднані до місцевих або сільських підстанцій, вирішать питання електрифікації для громад, зроблять їх повністю автономними у питанні подачі електроенергії. Потреби у віялових чи аварійних відключеннях електрики у таких громадах не буде зовсім.
Тому сьогодні перспективним варіантом вирішення завдання з пошуку найкращого виходу зі скрутної енергетичної ситуації – інвестиції в зелену енергетику: побудова мережі вітрових, сонячних та мінігідроелектростанцій у тих місцях, де це можливо, задля безперебійного забезпечення електрикою громадян. Зрештою, окрім як постійного незалежного ні від кого джерела електроенергії ми отримуємо іще одну перевагу – економічну. «Зелена» енергетика є синонімом до терміну «відновлювальна». Не завдаючи шкоди довкіллю, ми економимо. Економимо на вугіллі, яке коштує не малих грошей, що вкладається в основу наших платіжних квитанцій за спожите світло. ТЕС та ТЕЦ генерують електрику, спалюючи корисну копалину, вартість видобутку чи купівлі якої в кінцевому результаті падає на плечі споживачів. Використання ж вітру, сонця чи енергії води є абсолютно безкоштовним.
Окрім того, розвиток альтернативних джерел енергії забезпечить стабільну напругу у мережах, вбереже побутову техніку від передчасних незворотних пошкоджень.
Що таке «зелена енергетика»?
Під «зеленою енергетикою» розуміють відновлювальні джерела енергії, невичерпні у природі. Їх основна мета – замінити використання викопних видів палива у виробництві електроенергії. Використання викопних видів палива є дорожчим для кінцевого споживача електроенергії та призводить до екологічних наслідків.
Ключові види «зеленої енергетики»
Зазвичай до «зеленої енергетики» відносять потужності, які здатні генерувати електрику з використанням трьох природніх стихій – вода, вітер та сонце.
Зазвичай до «зеленої енергетики» відносять потужності, які здатні генерувати електрику з використанням трьох природних стихій – вода, вітер та сонце.
- Вітер – з 2001 до 2017 років сукупна потужність такої енергетики збільшилася майже у 22 рази: з 23 900 до 539 000 мегаватів. Експерти прогнозують подальше здешевлення та поширення цього виду енергетики;
- Сонце – у 2016 році сонячна енергія вперше стала дешевшою за вугілля. Кількість сонячної енергетики стрімко зростає: лише за 10 років, з 2007 по 2017 роки сукупна потужність фотоелектричних панелей зросла на 4300%;
- Вода (будівництво ГЕС) – сьогодні в Європі майже 16% електроенергії генерується гідроелектростанціями. За допомогою гідроенергії можна обслуговувати багато домогосподарств та підприємств, легко підлаштовуючись під попит – достатньо регулювати потік води. Відпала потреба в будівництві великих ГЕС, які є дороговартісними проєктами та також вразливі для військових операцій. Все більше переходять до побудови міні-ГЕС, які при дотриманні практик європейського проєктування не створюють критичного впливу на екосистему.
Проте серед цих ресурсів для генерування електрики лише один є постійним і стабільним. Це – вода. Вітрові та сонячні станції залежать в першу чергу від природних явищ – вітру і сонця в достатній кількості для генерації електрики. Тому для того, щоб вітрові або сонячні станції могли виконувати функцію стабілізації енергомережі потрібні додаткові інвестиції в обладнання, що накопичує електроенергію. Така практика майже відсутня в Україні, і навряд чи цей напрямок отримає поштовх розвитку у воєнний час. Промислові сонячні та вітрові електростанції здебільшого приєднані до потужних трансформаторних підстанцій, через які електроенергія розподіляється на цілі громади, тому, у випадку пошкодження цих трансформаторних підстанцій, вони не зможуть виконати функцію резервного джерела живлення для промисловості та населення. Крім того, сонячні та вітрові станції є суттєво більшими за розмірами від міні-ГЕС, а отже, – більш вразливі для військових атак. Зрештою, досвід цієї війни показує, що значна кількість саме сонячних електростанцій були виведені з ладу або знищені ворогом.
Міні-ГЕС в Україні та Європі
Міні-ГЕС України — гідроелектростанції із потужністю до 10 МВт.
Мала гідроелектрогенерація набула розвитку у багатьох прогресивних країнах Європи та Світу: у Швейцарії відсоток виробництва електроенергії на малих ГЕС становить 8,3 %, а самих міні ГЕС – 644, що є 4 показником в Європі. При тому, що площа Швейцарії з-поміж найменших у Європі.
В інших країнах частка подібних ГЕС в енергетичному балансі розподілилась таким чином: в Іспанії — 2,8 %, у Швеції — майже 3 %, а в Австрії — 10 %. Ще більш вражаючих показників вдалося досягти Китаю, близько 18—20 % всієї електроенергії виробляють понад 80 тисяч малих ГЕС. В Італії, для прикладу, ГЕС є популярними в провінції Південний Тіроль – там є понад 1000 станцій. В іншому південному регіоні Європи також активно використовують воду для отримання енергії. Є 18 гідроелектростанцій в басейні річки Сави. У Словенії більшість із них використовує саму Саву. В інших країнах гідроелектростанції знаходяться на її притоках.
Серед світових лідерів у розвитку гідроенергетики є Норвегія. 95% норвезької електроенергії забезпечує саме гідроенергетика. Кількість міні-ГЕС наближається до 50%. Такий показник обумовлений особливостями рельєфу Норвегії, що зручний для розбудови малих ГЕС.
Цікавим є також досвід сусідньої Польщі. Там активно почали інвестувати в модернізацію існуючих потужностей ГЕС та в розвиток малої гідроенергетики. Сьогодні в Польщі вже близько 770 мікро, міні та малих ГЕС. Державна кампанія з водних ресурсів в Польщі (PGW Wody Polskie) задекларувала свої плани модернізувати 13 існуючих гідроелектростанцій з метою збільшення їх потужностей, а також знайти локації для будівництва нових гідроелектростанцій.
Карта гідростанцій у Польщі
Отже, робимо висновок, що серед усіх видів відновлювальних джерел, гідроенергетика є найстабільнішою та найефективнішою в українських реаліях, здатна забезпечити окремим громадам енергетичну незалежність навіть під час війни, стабільну напругу в мережі на стандартному рівні у 220 вольтів, а не 180-т, як це нерідко буває. Окрім того, малі ГЕС не представляють інтересу з військової точки зору та, займаючи досить невелику площу, не ризикують бути спеціально чи навіть випадково пошкодженими внаслідок ракетного удару.
Уляна Лосин
Коментарі