Коли я була малою, і ми з батьками поверталися з бабусиного села додому в Київ, я любила дивитися на маленьку фігурку жінки з мечем, яку було видно з мосту через Дніпро. Ця фігурка була на обкладинці моєї першої книжки. Образ здавався симпатичним, асоціювався з архетипом сильної і незалежної жінки-воїтельки.
Коли мені було 9, під час шкільної екскурсії до монументу, я вперше побачила її зблизька. Обличчя гігантської статуї вжахнуло. Тепер можу сказати, що то було щось схоже на панічну атаку. Я дивилася на неї під наростаюче відчуття сильної тривоги і страху. Тоді я не знала що вона символізує, хто і для чого її спорудив. Але на рівні відчуттів вона обдала мене дуже моторошною енергетикою.
Ймовірно, ці враження мали суто естетичний характер, аби не містифікувати зв’язок з інтуїтивним відторгненням символу ідеології, творці якої вбили голодом та скалічили життя мільйонів українців, намагаючись знищити нас як націю.
Після того вона вже ніколи не була мені симпатичною. А сьогодні, на десятий рік війни з тими, для кого “Родіна-мать” є центральною фігурою вигаданого ними міфу про “велику перемогу” у неіснуючій “Великій Вітчизняній війні” я сприймаю її ворожим символом абсолютно раціонально.
“Родіна мать” – не просто тоталітарний символ совєцького режиму. Так само, як війна з росіянами не почалася 24 лютого 2022 року. Це втілення серцевини російської ідеї “возз’єднання народів”, “братніх етнічних націй” через спільну “родіну”, яка має бути “матір’ю” поневолених росіянами територій та культу “великої перемоги над фашистами”, на якому виросли ті, хто вбиває, калічить, ґвалтує і грабує нас сьогодні.
Спроба “переосмислити” Родіну-мать це спроба забути, примиритися, пробачити злу, яке знищило Батурин у 1708-му, а згодом і всю Гетьманщину, яке душило українську ідентичність у ХІХ столітті, зруйнувало нашу державність на початку ХХ століття, закатувало і вбило мільйони українців, відібрало майже сто років незалежності й відповідно нашої власної культури, технологій, інтелектуальної еліти, можливості зробити свій внесок у світовий розвиток людства. Зрештою свободи вибору та гідності, за які ми б’ємося сьогодні.
Родіна-мать стала індикатором, який проявляє ступінь толерантності в кожному з нас до всього російського. Адже Совєтський Союз був лише черговим етапом росту російської пухлини на цій планеті.
Щоб детальніше розібратися у цій темі, ось відповіді на найбільш поширені тези про Родіну-мать:
Чому Родіну-мать не можна називати “Батьківщина-мати”, або “Україна-мати”?
Бо це як називати “УРСР” повноцінним та нормальним етапом української державності, а “ЛНР-ДНР” – окремими республіками.
Чому начепити тризуб на Родіну-мать – це погана ідея?
Бо це як вишити на будьоновці тризуб, або пофарбувати Лєніна в Тараса Шевченка, а совєцьку зірку над будинком на Хрещатику – в синьо-жовтий колір. Український символ на пам’ятнику російській ідеї ніяк не змінює її суть.
Чи можна порівнювати Родіну-мать з архітектурою совєтського періоду?
“Якщо її демонтуємо, то що, тоді всю інфраструктуру совєцького періоду зносити?”
Ні, бо будинки, мости, метро – це місця побуту, які самі по собі не є ідеологічними символами. Якщо на них є такі символи, саме їх і необхідно прибирати. Сама ж статуя Родіни-матєрі є частиною меморіалу, присвяченого культу вигаданої “побєди” та “Великої Вітчизняної війни”. По суті це варіація російського прапора, але в металі та бетоні. І це працює з історичною пам’яттю, навіть якщо цих процесів не рефлексувати.
Будівництво монумента “Батьківщина-мати”
Чи можна порівнювати Родіну-мать з деякими пам’ятниками, спорудженими за перебування частини українських територій в Російській імперії, наприклад Богдану Хмельницькому на Софійській площі?
Ні, бо пам’ятник Хмельницькому – ініціатива українців, яким вдалося переконати російських чиновників його спорудити. І лише тому, що росіяни хотіли вкласти у образ Хмельницького свій міф про “единый народ” (“воссоединение 1654”). Всупереч цьому постать Хмельницького працює на українську ідею державності. Точно так, як Родіна-мать працює на російську ідею про “единую русскую родину” для всіх підкорених народів.
Що приваблює українців у образі Родіни-матєрі?
Насправді подобається не сам монумент, а символ, який хочуть в ньому роздивитися. Символ сильної, войовничої жінки, захисниці, покровительки, Оранти, богині. Це архетип жіночої могутності, корінь Дерева життя, тієї омріяної України, за яку бореться багато поколінь українців і яку не здолати.
Але чи може цим символом стати один із російських ідолів, нехай і симпатичніший за інші?
Чи змінюються сенси російської ідеї в монументі Родіни-матєрі, якщо у її спорудженні брав участь етнічний українець Василь Бородай?
Ні. Монумент “Мати Вірменія” (Մայր Հայաստան) спроектував Ара Арутюнян, аналогічний у Грузії (ქართლის დედა) – Елгуджа Амашукелі. Обидві Родіни-матєрі мають певні риси вірменського і грузинського народів. Та це ніяк не вплинуло на роль пам’ятників у символічному просторі. Обидві країни не переосмислили совєтський період своєї історії та перебувають у залежності від Росії.
Монумент присвячено Другій світовій?
Ні, росіяни присвятили монумент міфічній “перемозі” у міфічній “Великій Вітчизняній війні”. Цих явищ не існує, вони не можуть бути частиною пам’яті про Другу світову війну.
Що символізує меморіальний комплекс, частиною якого є Родіна-мать?
Це втілення ідеї культу “Великой Победы”, спонукання до “героїчної” смерті в ім’я “Родины”, з обіцянкою безсмертя.
Російський письменник А. Проханов описав цей символізм так: “пронзительное осознание, что хребет фашизму в Великой отечественной войне сломала таинственная и могущественная раса великанов – миллионы советских людей”. В ідеї цього символа є все: знаменитий російський культ смерті, ідея “России-родины” для штучного гібрида “совєтського народу”, міф про виконану місію перемоги над нацизмом виключно під російським управлінням, Родіна-мать як уособлення “матушки” всіх підкорених нею народів, “загадковість” російської душі, натяк про “можем повторить” і так далі. Це важлива частина російського імперського культурного коду.
Саме такі страшні сенси маскуються за нібито благородними декораціями. Наприклад, грузинська Родіна-мать в Тбілісі одягнена в одяг знатної тифліської містянки давнього періоду, в одній руці тримає меч “для захисту від завойовників”, а в іншій – чашу вина “для друзів”.
Встановили її у 1958 році, у 1991-му Грузія відновила незалежність, у 2003-му відбулася Революція троянд, у 2008-му росіяни вторглися з “миротворчою місією”. Сьогодні ж Грузія має повністю проросійський уряд і її накрила хмара росіян, які ховаються від мобілізації, клеять на машинах наліпки Z і ходять у футболках з написами “Россия”.
А ще є Мати-Вірменія, у підніжжя якої знаходиться музей Міністерства Оборони Вірменії, де виставлені експонати “Великої Вітчизняної війни” та Карабаського конфлікту. Монумент стоїть у парку Перемоги. Перед статуєю горить “вічний вогонь”, а з оглядового майданчика відкривається краєвид міста. Вірмени пишаються цим пам’ятником, його поставили замість статуї Сталіна у 1967 році. Разом з постаментом скульптура складає 73 метри у висоту.
Всі ці “матєрі” – уособлення “России-матушки”, “родины” та її “дітей”, народів, що населяють імперію у позачассі. Кожна з них є замаскованим портретом Московії, кровожерної та войовничої Відьми-мачухи, яка харчується життями завойованих і колонізованих народів. Звідси образ “Родина-мать зовет”.
“Звала” вона й українців у 1939-му, нападати на Фінляндію, “звала” в Афганістан, “закликала” до нас бурятів, “кличе” білорусів, у яких теж є своя совєтська Родіна-мать у Мінську. До речі, росіяни творили образ Родіни-матєрі як антитезу Статуї Свободи в США, яка символізує свободу та демократію, її так і називають “Леді Свобода”.
Образи Родіни-матєрі росіяни спорудили всюди, де змогли (буквально там, де ступала нога російського солдата). Включно з Берліном та Іспанією. На одному з кладовищ Мадриду стоїть “пам’ятник совєтським добровольцям, які воювали в Іспанії у роки громадянської війни”, з маленькою фігурою тієї самої Родіни-матєрі.
Більшість з цих скульптур є основною частиною музейного комплексу біля її підніжжя. І жоден народ, який зберіг такий меморіал, ще не зміг побороти Росію. Ні зовні, ні внутрішньо.
Чи можна переосмислити російські символи на наших територіях, так як роблять це німці з нацистськими пам’ятками?
Порівнювати досвід німців з українським некоректно. Його можна було б співставити з досвідом росіян, якби останні розкаялися у скоєному.
Німці переосмислюють свої символи, а ми позбуваємося чужих, ворожих. Вони вилікувалися від нацизму і спокутують провину з 1945 року. Росіяни ж не визнали й чинять злочини з новою силою, а ми думаємо як вкласти інші сенси у їхній пам’ятник на власній території, вважаючи його своїм. Це прояв колоніальної травми, а розмови про “ми не зможемо побудувати на цьому місці щось нове і гарне” – російський наратив, який приймається і повторюється через непропрацьований комплекс меншовартості.
Совєтська символіка під статуєю Родіни-матєрі в Національному музеї історії України у Другій світовій війні
Чи працює ворожий монумент у символічному просторі, якщо спробувати бачити в ньому символ захисту?
“Родіна-мать дивиться на схід і символічно захищає нас”
Так само, як працює техніка закривання очей, коли на голову падає бетонна стіна.
Так як і привласнення російської мови, коли її називають “слобожанською”.
Переосмислити можна сорт яблук – було “Слава побєдітєлям”, стало “Слава ЗСУ”, але не ворожу ідею.
Більшість білорусів вірять, що їхнє зросійщення та російська візія на власну історію – це вони справжні. А червоно-зелений совєтський прапор – їхній національний символ. Але ця віра не захищає їх від інкорпорації в РФ.
Чи працює ворожий монумент у символічному просторі, якщо наступні покоління не розуміють його значення?
Ні, як і всі карго-культи, які повністю відірвані від контексту своєї першопочаткової ролі.
АЛЕ. Родіна-мать виконуватиме свою роль у символічному просторі доти, доки існує контекст та живе ідея, яку в неї вкладено. Це Росія.
Навіть якщо українці забудуть контекст і пробачать ворога та усі жертви, вона працюватиме. У такому випадку будуть нові війни та геноциди. Знову.
Чи може естетична цінність мистецького твору виправдати ворожі сенси, що в нього закладені?
Чи може краса і геніальність фільму “Тріумф волі” Ленні Ріфеншталь виправдати те, що він популяризує ідеологію нацизму?
Чи уподібнюються українці до росіян, коли очищують свій простір від символів окупації та колонізації?
Російські більшовики розстріляли свого царя і його родину, на українських територіях нищили церкви, архітектурні пам’ятки, твори мистецтва, науки і освіти. Вони руйнували нашу матеріальну й культурну спадщину, вбивали носіїв української ідеї. Не можна відділяти більшовиків від росіян, бо це одне й те саме. Як і білогвардійці – теж були росіянами й нищили все українське.
Мета росіян – знищити українську ідентичність. Ми ж прибираємо ворожі маркери, щоб вони не сіяли російські ідеї в нашому суспільстві.
Росіяни хочуть поцілити в Родіну-мать ракетою, чи означає це, що вона є нашим символом?
Ні, бо росіяни нищать і вбивають не лише чуже. Вони готові підірвати світ ядерними ракетами разом з собою, якщо все йтиме не за їхнім планом.
Іноземці у захваті від Родіни-матєрі, знімають тут кліпи та фільми. Це може бути причиною нашої гордості?
Ні. Іноземці у захваті взагалі від будь-чого монументального та химерного. Їх вражає агресивність та токсичність форм тоталітарної архітектури. Вони люблять знімати Чорнобиль, закинуті недобудови та совєцьку архітектуру. Так само як всіх цікавить життя у Північній Кореї.
Також іноземці не розуміють чим Україна відрізняється від Росії, вони не розуміють причин нашої війни та не знають нашу справжню історію. Їх не морили голодом, не відправляли в ГУЛАГ, не розстрілювали сім’ями за національну приналежність. Вони не знають справжньої історії України, бо вся європейська чи американська освіта до сьогодні має російську оптику на історію Східної Європи. Якби дізналися, то ніколи б не захотіли таких пам’ятників у себе в містах. Тільки подивитися десь здалеку, як у зоопарку.
Що буде на місці Родіни-матєрі?
“Нічого толкового не буде, ми не спроможні”
“Майдан вже зіпсували”
“На постаменті встановлять Барбі”
“Це занадто дорого”
Теза про неспроможність робити щось своє, якісне українське – російська. “У нас несмачне пиво”, “українці неспроможні побудувати власну державу”, “після перемоги все буде погано” – це усе нав’язані ворогом тези меншовартості. Саме так нас затюкували на початку 2000–х, коли в Україну приїхав натовп російських журналістів, продюсерів, співаків та акторів. Зникали десятки чудових журналістів, а Кісєльов розповідав, що росіяни вчать нас робити якісну журналістику, бо ж українці “неосвічені та неспроможні”.
На початку війни ми мали майже розвалену армію, відсутній власний книжковий ринок, не було якісних товарів українського виробництва, усе стагнувало. Але не через те, що ми не мали мізків створювати гарне і якісне своє. Доказ цьому – сотні дуже успішних і впливових українців у західних діаспорах протягом ХХ століття.
Щодо “занадто дорого” – ніякими грошима світу не можна виміряти життя і свободу свого народу.
Як на мою думку правильно було б вчинити?
- На державному рівні прийняти рішення знести цей монумент у майбутньому.
- Системно і грамотно пояснювати населенню чому прийняте таке рішення. Чехів роками готували до вступу в НАТО, працюючи різними аудиторіями та їх мотивацією.
- Оголосити конкурс на український меморіал, присвячений борцям за Україну всіх часів. Одним з центральних елементів якого стала б жіноча фігура, на яку є такий великий запит. Вона може уособити українську мрію майбутнього. Наприклад як Статуя Свободи в США відобразила американську мрію.
- Щоб зафіксувати совєтський період історії, достатньо буде відповідних музеїв. Там інформація подаватиметься відвідувачам переосмисленою, з фаховими поясненнями, без відвертих злочинних символів.
Зараз ми повторюємо, що ніколи не забудемо злочинів росіян. І в той же час залишаємо монументи, зведені на кістках вбитих росіянами українців. Які є інструментами затирання нашої колективної пам’яті.
Прибрати Родіну-мать чи лишити? У першу чергу це питання національної свідомості та совісті, а також безпеки нашого майбутнього. І особисто я за Україну, а не за УРСР 2.0.
Автор: Тетяна Швидченко, кандидатка історичних наук, засновниця ГО “Експертний корпус”
Джерело: “Історична правда”
Коментарі