Коли в ніч на 15 квітня 2019 року (на другий день після початку Страстного Тижня) раптово запалав собор Паризької Богоматері то всі, звісно, були в шоці від масштабів палаючої святині.
.
Поділяючи біль і розпуку від такої немислимої втрати, українці могли б собі пригадати, що саме у цьому величавому соборі зберігається особливо шанована святиня: хрест-релікварій візантійського імператора Мануїла І Комнина (ХІІ століття) з часткою Істинного Древа Хреста Господнього. Цей хрест-релікварій зберігався серед інших інсигній влади короля Данила на Високому Замку у Львові, аж поки у квітні 1340 року польський король Казимир ІІІ (згідно із повідомленням краківського каноніка Яна Длугоша) вивіз цю коштовність із Високого Замку разом із розкішним троном галицьких королів, мантіями, ще одним хрестом-релікварієм та двома коронами, які були оздоблені дорогоцінним камінням і перлами.
.
Згідно із сучасними дослідженнями, вищезгаданий хрест-релікварій із часткою Істинного Древа Хреста Господнього, перевезла спершу до Галича, а потім до Львова, скоріш за все, мати князя Данила: княгиня Єфросинія-Анна, яка була дочкою візантійського імператора Ісаака ІІ Ангела. Про всі ці речі, та історіографію цієї проблеми, пише львівський професор Леонтій Войтович (2012, с. 10-11; див. також покликання під моїм дописом).
.
Цей хрест-релікварій, який раніше перебував у скарбниці галицьких князів і королів на Високому Замку у Львові, був перевезений до Парижа із абатства Сент-Жермен-дес-Прес (Saint-Germin-des-Pres), як вклад-офіра 1684 року герцогині Мантії і Монферату, Гонгази де Клеве (детальніше усі перипетії із цією знаковою реліквією давньоукраїнських владик, подано у праці: Dąbrowska-Zawadzka E. Królów polskich relikwiarz koronacyjny Krzyża Świętego // Kultura średniowieczna i staropolska. Studia ofiarowane Aleksandrowi Gieysztorowi w pięćdziesięciolecie pracy naukowej. – Warszawa, 1991. – S. 67–86).
.
Звісно, частина з нас все ще має переконання, що українці не звикли добиватися повернення своїх національних реліквій, як це роблять інші європейські нації. Нас відучили боротися за свою спадщину цілі століття підневільного перебування під різними імперіями, які посіяли у нашій свідомості комплекс меншовартісності. Але, нині часи змінилися. Он, навіть, турки спромоглися повернути собі з Лувру і Британського музею, колись незаконно вивезені античні рельєфи.
.
Натомість, українська сторона на міжнародній арені навіть не заїкається що хтось щось у неї колись незаконно вивіз чи банально викрав. Одним словом, у нас якісь ще релікти рабської психології типу: “..а, що інші подумають?” чи “…не варто зараз загострювати стосунки, бо не на часі…”
.
А, коли вже настане оте “на часі”, щоб можна було впоминатися за своє..?
Микола Бандрівський
Джерело
Джерело
Коментарі