Так чомусь стається, що у нашій свідомості розкол у Церкві, який відбувся у глибокому Середньовіччі, уявляється нам сьогодні як поділ на два непримиренних табори, спілкування між якими, у ті часи, могло бути лише крізь щілини опущених забрал на шоломах.
.
Та коротка історія, яку я вам нині оповім переконує, що реальні взаємовідносини між обома Церквами (Східною і Західною) насправді були значно цікавішими і багатобарвними.
.
Так, от: перенесімося у нашій уяві на шість століть раніше – до південнонімецького міста Констанца, що на березі Боденського озера. Саме тут впродовж чотирьох років відбувався XVI Вселенський собор Церкви (від 16 листопада 1414 року до 22 квітня 1418 року) на який прибуло тридцять кардиналів, чотириста єпископів та багато інших осіб і делегацій. Нещодавно, окремі праці цьому питанню присвятили львівський професор Леонтій Войтович, Мирослав Трофимук та інші дослідники, покликання на які даю внизу, під дописом.
.
А, основним питанням на соборі, було одне: подолати великий розкол у самій католицькій Церкві (т.зв. Велику схизму), оскільки на той час католицькою Церквою одночасно правили три римських папи, які ворогували між собою.
.
Щоби не повертатися до цієї теми далі, скажу, що собор прийняв тоді кардинальне рішення – усіх трьох пап: Івана ХХІІІ, Григорія ХІІ і Бенедикта ХІІІ було позбавлено посад. Ба, більше – Григорій ХІІ задовільнився кардинальським титулом, Іван ХХІІІ – утік із собору, але його наздогнали, заарештували і позбавили влади, а Бенедикта ХІІІ вирішили позбавити влади заочно, бо він встиг утекти до Авіньйону на півдні Франції.
.
Ви будете здивовані, але на цьому соборі були також присутні потужні посольства Православного Світу: три Патріархи зі своїми делегаціями і велике посольство на чолі із київським православним митрополитом Григорієм Цамблаком, якого до участі у соборі благословив константинопольський Патріарх. До складу цієї делегації входило тридцять осіб, серед яких був також “…герцог Федір Смоленський в Червоній Русі” (“der hertzog Fedur von Schmolentzgi in roten Rüsen”).
.
Окрім самого ініціатора скликання Вселенського собору – короля Угорщини й імператора Священної Римської імперії Сигізмунда Люксембурга, на соборі були присутні понад 300 докторів теології і права із різних університетів Європи, а також герцоги Австрії, Баварії, Саксонії, Макленбургу та Лотарингії і представники королів Франції, Англії, Шотландії, Швеції, Данії, Норвегії, Польщі, Неаполя, Сицилії та – що для нас особливо важливо – “посольство королівства Червоної Русі” (“das küngrich von rot Rusen”).
.
У “Хроніці…” укладеній близько 1420 року головним канцеляристом цього Вселенського собору, єпископським нотаріусом Ульріхом фон Рігенталем написано, що на собор прибуло “…від світлійшого високородовитого князя [і] короля Галіції повноважне велике посольство” (“…von dem durchleuchtigen hochgebornen fürsten kunig von Galitzia en machtige grosse bottschaft“). У тій же “Хроніці…” наведено і герб короля Галіції у вигляді увінчаного короною щита із поздовжніми блакитними смугами на білому тлі.
.
Тепер ви розумієте, у чому тут цікавинка..?
.
Річ у тім, що ініціатор скликання цього Вселенського собору угорський король Сигизмунд Люксембург сам мав успадкований титул “короля Галіції і Лодомерії”. А, тут до Констанца прибуває посольство від ще одного короля із майже аналогічним титулом… Однак, той факт, що канцелярії і самого собору, і короля Сигизмунда з такою пошаною відгукнулися про прибуття на собор окремого посольства від високородовитого короля Галичини, може свідчити не лише про використання цього титулу в цей час на західноукраїнських землях (неугорським королем), але й можливо про існування певної територіальної окремішності під назвою Галицьке королівство. І, це гіпотетичне, поки-що, Галицьке королівство не входило до складу королівства Русі (Червоної Русі ?) і не підпорядковувалося польському королю Владиславу ІІ Ягайлу. А, це в свою чергу, спонукує до припущення, що у 1387 році польські війська могли окупувати не всю Галичину, а лише якусь її частину, у той час як інша її частина зберігала незалежність навіть у часи собору у Констанца, про який йде мова.
.
Іншими словами, титулатура згадана у документах собору не дає нам підстав ототожнювати Червону Русь (Львівське королівство?) із усією Галичиною. У ті роки якась частина сьогоднішньої Галичини ще продовжувала залишатися непідконтрольною “руському Львову” (згадаймо тут самостійне Жидачівське князівство, яке існувало на галицьких землях в часи цього собору і засвідчено у численних документах із моменту свого створення у 1393 році і по 1442 рік).
.
Доказом того, що між “Галицьким королівством” того часу і “королівством Червоної Русі” не можна ставити знаку рівності, свідчить також згадка в Олендорфському кодексі 1438-1450-их років “…високородовитого шляхетного князя Червоної Русі”. Про те, що цей князь представляв не Галичину, а якесь інше територіальне утворення, свідчить його герб, поданий у вищезгаданому Олендорфському кодексі – розділений навпіл чорно-білий щит із трьома хрестами у верхній половині і двоголовим орлом у нижній (цей двоголовий орел скоріш за все, візантійського типу, про що дослідники вже згадували). Не виключено, що під Червоною Руссю у той час могли розуміти терени Холмщини і південніше (див. праці акад.Ярослава Ісаєвича про Червенські гради, Червенське князівство).
.
Тобто, підсумовуючи вищевикладене можна обережно припустити, що під час роботи Вселенського собору у Констанца уявлялося, що в юридичному полі на частині сьогоднішніх західноукраїнських земель співіснувало два королівства: 1-королівство Червоної Русі, яке згадується у документах собору під назвою “…“das küngrich von rot Rusen” (і яке можемо співставити із “королівством Леон” іспанських карт і трактатів XIV-XV століть) і до складу якого могли входити Холм, Львів та інші міста; 2-королівство Галичини, яке згадується у документах собору під назвою “…von dem durchleuchtigen hochgebornen fürsten kunig von Galitzia”. Чи йдеться тут виключно про титул чи про територіальне утворення і в яких роках воно могло існувати, ще слід вивчати. Якщо ж про останнє, то воно могло займати терени на південний-схід від вищезгаданого королівства Червоної Русі.
.
У зв’язку із усім цим виникає спокуса припустити, що відоме коронування князя Данила Романовича папською короною, стосувалося лише королівства Русі (за термінологією канцеляристів констанцького собору: “королівства Червоної Русі”). Крім того, “королем Галичини”, князь Данило Романович не міг бути засадничо, оскільки цей титул перед ним, вже віддавна, носили інші європейські монархи.
.
А, на завершення – про спалення Яна Гуса, яке було анонсоване на початку мого допису.
Ян Гус – чеський проповідник, мислитель, ідеолог чеської реформації.
Ян Гус був священником і деякий час ректором Празького університету. Під час Вселенського собору був живцем спалений 6 липня 1415 року в місті Констанц разом зі своїми друкованими і рукописними працями.
Страта Яна Гуса спровокувала Гуситські війни (1419—1434)
Саме у той час, коли представники від королівств Червоної Русі і Галичини брали участь у Вселенському соборі в Констанца, то саме тоді учасниками собору були засуджені (за “реформаторські” погляди) чех Ян Гус і англієць Джон Вікліф. Як знаємо, Яна Гуса тоді – 6 липня 1415 року живцем спалили на вогнищі, а його послідовника – Ієроніма Празького віддали вогню наступної весни – 30 травня 1416 року.
На цій картині відтворено спалення Яна Гуса. Саме у той час, коли представники від королівств Червоної Русі і Галичини брали участь у Вселенському соборі в Констанці, то саме тоді учасниками собору були засуджені (за “реформаторські” погляди) чех Ян Гус і англієць Джон Вікліф. Як знаємо, Яна Гуса тоді – 6 липня 1415 року живцем спалили на вогнищі, а його послідовника – Ієроніма Празького віддали вогню наступної весни – 30 травня 1416 року.
Чи брали участь наші родовиті галичани, як повноправні учасники собору, в обговоренні “єретичних” поглядів Яна Гуса і його послідовників, невідомо. Не знаємо також, чи були особисто присутні наші високодостойні земляки у той момент, коли інквізитори підносили палаючі смолоскипи до куп хмизу і дров, які з німецькою акуратністю були поскладані в ногах, прив’язаного до стовпа, чоловіка…
Чи брали участь наші родовиті галичани, як повноправні учасники собору, в обговоренні “єретичних” поглядів Яна Гуса і його послідовників, невідомо. Не знаємо також, чи були особисто присутні наші високодостойні земляки у той момент, коли інквізитори підносили палаючі смолоскипи до куп хмизу і дров, які з німецькою акуратністю були поскладані в ногах, прив’язаного до стовпа, чоловіка…
Микола Бандрівський
Коментарі