Спершу для тих, хто “не в темі”: Аттіла – один з наймогутніших володарів Європи близько 1500 років тому. Завойовуючи одну державу за іншою, Аттіла зі своїми гунами поставив на коліна майже всі великі європейські держави й дійшов аж до Риму. Ні до, ні після того гунського нашестя, історія нашого континенту, не знала настільки сильного і впливового вождя.
.
Сотні книжок і фільмів написано і відзнято про цю непересічну особистість. Майже кожна сучасна європейська держава може похвалитися своїм доробком на “гунську тематику” окрім… України.
.
Ще з радянських часів, була негласна заборона якось виокремлювати гунський період у давній історії УРСР (а, тим більше виділяти археологічну культуру чи хоча б тип пам’яток, які б могли належати власне гунам, а не їх численним союзникам і ворогам). Натомість українським археологам “милостиво” дозволялося оперувати у своїх працях лише назвою “пізньоримський період”. І ця тенденція майже в незмінному вигляді зберігається до сьогоднішнього дня.
.
На додаток, за час Незалежності у нашій країні не вийшло майже жодної статті, жодної монографії й не захищено жодної дисертації у назвах яких фігурували б слова “гуни” чи “Аттіла”. Щобільше, з подачі російської школи археології, яка сьогодні у неймовірних масштабах тиражує міфи про ніби-то центроальноазіатське походження скіфів і гунів, нам і далі вперто нав’язують концепцію тюркського або ж угро-фінського походження Аттіли і гунів в цілому, що йде всупереч свідченням пізньоантичних і ранньосередньовічних істориків.
.
Уявіть собі: на сьогоднішній день ніхто не може з впевненістю вказати на основні ознаки гунської матеріальної культури. При чому не лише у нас, але й в інших країнах. Навіть ті дослідники, яких інші деколи вважають “світилами у науці” (гунського періоду) нічого нового, окрім повторюваних історіографічних кліше, досі на цю тему так і не написали…
.
Можу навіть сказати, що гунська тематика в Україні як і у решті країн Європи, до сьогоднішнього дня все ще перебуває ніби у напівмістичному стані: про гунів всі чули й майже все знають про їхні основні військові рейди (навіть підраховано, скільки тисяч осіб могло бути задіяно у тій чи іншій збройній кампанії), а от тикнути пальцем на карту і сказати: “осьо, з цього місця здійснювалися атаки гунів у ті роки” чи: “саме тут була держава Аттіли” (а не тимчасова його ставка), досі ніхто так і не спромігся аргументовано довести.
.
Іншими словами: гуни з Аттілою на сторінках пергаментів – є, а у музеях їх речей – немає. Окрім того, сама археологічна культура гунів, досі залишається невідомою… (ті речі з гунського часу які виставлені у вітринах, так і підписані, що походять з гунської епохи чи періоду).
.
А тепер до суті допису. Питання гунської етнічної присутності на заході сучасної України, а ширше – у Північно-Східних Карпатах і на прилеглому Придністров’ї, в останні роки чим раз більше привертає увагу дослідників. Так, на науковому семінарі 2017 року в Чернівцях, присвяченому проблемам археології Буковини мною поставлено питання про ймовірний зв’язок гунської навали і появи «комплексів престижу» на Середньому Придністров’ї і волино-подільському пограниччі, які включають значну кількість високомистецьких предметів із дорогоцінних металів та шляхетних каменів рідкісної краси. Того ж року, подібне питання піднімалося мною і на Міжнародній науковій конференції «Міграції та інновації: у пошуках первинності ідей, речей і людей» у Винниках біля Львова.
.
І, ось тепер проблема ймовірної присутності гунів між Дністром і Карпатами виходить на новий рівень. Більше десятиліття тому Ю.Гайда виявив у відділі рукописів Львівської національної бібліотеки ім.Василя Стефаника НАН України, невідоме до того, рукописне повідомлення знаного австрійського краєзнавця й археолога Антоні Шнайдера про ймовірне місцезнаходження «гробу Аттіли» в Північно-Східних Карпатах. Це дев’ятий аркуш у його рукописі «Пам’ятки історії та культури» в якому скорописом, польською, є запис, який в перекладі звучить так:
.
«Риків, сліди поховання в лазах, так зване Гробище до Глинського Кута і Гробище Ватащини. Мав то бути гріб Аттіли. Тоді долиною Ільника була колись дорога до Угорщини» (відділ рукописів ЛННБ ім.В.Стефаника, №9 (ОН)2718).
На сьогодні в Українських Карпатах відомо два села з однаковою назвою: Риків, один з яких у Сколівському районі, інший – у Турківському. Отож, про який саме Риків згадував Антоні Шнайдер у цитованому рукописі? З огляду на те, що поряд з Риковом Антоні Шнайдер згадує ще два села – Вовче і Нижнє Висоцьке то мова у рукописі може йти лише про село Риків, що у сьогоднішньому Турківському районі. Це припущення підтверджується також й згадкою Антоні Шнайдера (при описі Рикова) так званого Гринського Кута «на риківських гробищах», а про урочище «Ватащина» мовиться як про місце гробу самого Аттіли. І, ще одна немаловажна деталь на яку вперше звернули увагу у своїй праці Ю.Гайда і В.Шуптар: Антоні Шнайдер спеціально підкреслює, що саме Ільницькою Долиною (тобто вздовж русла річки Ільничок яку нині називають також Завадка) пролягав транскарпатський шлях на Угри.
.
З метою перевірити подані Антоні Шнайдером відомості, 13 серпня мною (за участі Михайла Яворського і Олександра Писанчина) була проведена розвідка на місці безпосередньо в Рикові та його околицях, з метою зіставити розміщення згаданих Антоні Шнайдером урочищ з реально існуючими на сьогодні, тамтешніми топонімами й прозондувати особливості теперішнього розташування русла ріки Завадки.
.
З численних більш і менш достовірних письмових джерел знаємо, що поховання Аттіли було здійснено на дні русла ріки, для чого перед тим воду відвели. А після його захоронення, воду знову впустили у старе русло.
Цей обряд знаходить прямі паралелі з прийомом поховання сорокалітнього готського можновладця Аларіха І, якого пів століттям раніше (у 410 році) на його 28-му році правління, поховали біля міста Консенсії (суч. Козенца) на дні ріки Бузент (сьогодні Бусенто, в Калабрії) відвівши перед тим в аналогічний спосіб її води.
.
В процесі обстеження місцевості вздовж русла швидкоплинної і широкої ріки Завадки в Рикові, мені вдалося виділити два найбільш перспективних місця для пошуків. Зокрема на місцевому рельєфі у верхній течії ріки Завадки, злокалізовано дві місцевості найбільш придатні для короткочасного скинення вод за іншим маршрутом.
.
Надіюся, що розпочаті розвідувальні роботи в Рикові вже незабаром проллють світло на одне з найбільш інтригуючих питань археології пізньоримського часу, а саме: ймовірне місце захоронення одного з найбільш могутніх володарів Європи від однієї згадки про якого тремтів увесь пізньоантичний світ…
Микола Бандрівський
Коментарі