Люди з невиліковними хворобами – я знаю і таких в армії. Гіпертоники, як я, або люди з проблемами з хребтом, як у мене (або значно гіршими проблемами, я хоч броник тягаю значно рідше) – це взагалі значна частина людей в армії віком за 45-50+. Навіть несерйозно про це говорити під час війни.
Мені дуже подобається мирний Київ. Мене не дратують люди, що тусують в кафе. Може, мене б тригерило, якби я був штурмовиком, не знаю. Але як дивлюсь на них, і розумію, що і їх скоро мобілізують. І найкраща порада, яку б я їм дав: йдіть на цивільні курси з тактики, стрільби і такмеду. Це те, що я не зробив перед 24 лютого 2022 року, і це було тупо тупо.
Якщо ви в армії опинитесь в логістиці, РАО чи продслужбі – те навчання все одно не завадить. Вас в армії навчатимуть, але попередній досвід дасть вам перевагу. Якщо доведеться воювати – це підвищить ваші і так доволі високі шанси дожити до перемоги. Так, я поховав багато людей, і це мій біль, але чисто статистично – переважна більшість вийде з цієї війни живими і неушкодженими.
Хвороби, які робили вас непридатними в мирний час, на війні – вже не привід. Якщо ви ви в мирному житті ходите на роботу, їздите за кермом, дієздатні – що ж, в армії вам точно є робота. Поруч з вами в штабі служитиме ветеран з ампутацією, і повірте – йому буде не легше. Економічний фронт – це звучить круто, але ніт. Волонтерка – це важливо, але і ви потрібні армії.
Нам точно не жопа, ми на зло минулорічним прогнозам наших західних друзів реально перемагаємо чисельнішого ворога. Але нам треба за це взятись усім. Врешті, коли ми разом, ми завжди перемагаємо.
Автор: Євген Манженко, військовослужбовець
Коментарі