Перед вами дві світлини: на першій – два поважних чоловіка сидять у купе поїзда, а на другій світлині – всім нам відомий будинок на площі Галицькій, 15 (там ще донедавна був Галицький центр кіномистецтва навпроти підземного переходу). Що може бути спільного між цими двома фотографіями..?
Почну з того, що чоловік – який на світлині ліворуч – це граф Володимир Дідушицький, який ще за Австро-Угорщини був поважною особою, колекціонером і засновником Природничого музею у Львові. А праворуч на тій же світлині – Владислав Зонтаг – головний охоронець цього музею. За вікном вагона – 1878 рік і обоє цих чоловіків їдуть зі Львова до Парижа на Всесвітню виставку, яка тоді тривала до кінця листопада (про її масштаби і значення свідчить хоча б те, що за кілька місяців цю виставку відвідало близько 13 мільйонів осіб з усього світу).
.
А тепер прошу звернути увагу на дві досить нетипового виду валізи, які судячи з усього додатково з усіх боків укріплені і лежать одна на одній. Як ви гадаєте: що у цих валізах..?
.
З огляду на те, що на виставці в Парижі вже згадані Володимир Дідушицький і Владислав Зонтаг демонстрували перед присутніми золоті коштовності з Михалкова, то припускаю, що у тих двох валізах у той момент й знаходилися ці унікальні раритети 2700-літньої давнини, які були викопані на Тернопільщині близько двох місяців перед тим.
.
Нагадаю, що для закупівлі цих золотих речей на місце виїхав… правильно – вищезгаданий кустош (охоронець) музею Владислав Зонтаг, який й закупив з рук тамтешньої вдови дві діадеми, нашийну гривну, чотири браслети, 12 фібул-застібок (зокрема чотири зооморфних), сім нашивних блях, дві пастових, одну скляну, одну бурштинову і понад 2000 золотих намистин, навершя ритуального жезла, чотири чаші та інші предмети. Загальна вага офіційно придбаних Дідушицькими у 1878 році скарбів у Михалковому становила понад 7,5 кілограмів золота.
.
Так от, власне ці коштовності з Михалкова й знаходяться у тих двох валізах, які бачимо на світлині і які акуратно покладені біля Владислава Зонтага.
.
Після повернення отих двох мужів з Франції до Львова, справи у графства Дідушицьких почали складатися чомусь кепсько. Причому настільки зле йшли ті їхні справи, що у 1900 році (одразу на наступний рік після смерті графа Володимира Дідушицького) його родина вклала увесь Михалківський золотий скарб до Іпотечного банку у Львові маючи на меті отримати ломбардний кредит (а власне тоді згаданий Іпотечний банк й розміщувався у кам’яниці на теперішній площі Галицькій, 15). І знаходилися ці михалківські золоті коштовності у банку, наскільки про це можна судити із архівних матеріалів щонайменше до 1936 року а можливо й до весни 1940 року коли вони, за словами Ярослава Пастернака були вивезені до радянської росії.
Про справжню вартість Михалківського скарбу здогадувались вже тоді, але більш-менш точну оцінку їх вартості визначили згодом.
.
Так, наприклад, у листі В. Дідушицького від 11 лютого 1932 року до Міністерства Віровизнань і Громадської освіти у Варшаві йде мова, що «…як нинішній ординат Родинної ординації гр. Дідушицьких, а отже й власник Музею ім. Дідушицьких у Львові, пропоную до придбання т. з. Михалківський золотий скарб, таким, яким його нині посідає наш Музей, згідно з описом, поданим у праці проф. д-ра Кароля Гадачека «Михалківський золотий скарб»…Ціну купівлі визначаю у 3.000.000 зл.пол. у золоті» (зазначу, що три мільйони зл. пол. золотом на той час було еквівалентом 506 кг золота – М.Б.).
.
Однак, і ця сума не була тою ціною, в яку оцінювали Михалківські скарби. Скажімо, вже через рік на Міжнародному з’їзді істориків у Польщі всесвітньознаний історик і фахівець стародавнього мистецтва професор Михайло Ростовцев оцінив Михалківські скарби в межах від 3 до 7 млн. швейцарських франків, що станом на 1933 рік становило більш як дві тони золота (2032 кг).
.
… Давно вже немає ні Австро-Угорщини, ні ІІ-ої Речі Посполитої, канув у небуття радянський союз, а проблема Михалкова – як повернути ці скарби в Україну – залишається все такою ж нерозв’язаною.
.
От цікаво: чи спроможеться наш Президент і сучасний Кабмін, після вивчення усіх нюансів даної справи, поставити це питання на міжнародному рівні, а саме: голосно і аргументовано заявити про право України на золоті Михалківські скарби і домогтися їх повернення нашій державі..?
Микола Бандрівський
Коментарі