За офіційною версією, яку переказувала тогочасна галицька преса, французькі аеронавти сплутали вкритий туманом прикарпатський Станиславів (Івано-Франківськ) із околицями морського побережжя і здійснили передчасну посадку.
Проте, повернувшись додому, Дюбонне розповів місцевим газетярам, що був змушений приземлитися, оскільки аеростат обстріляли австрійські солдати, прийнявши його за шпигунський апарат. Два дні французів утримували під вартою в готелі, поки проводилася перевірка.
Така пильність жандармів у той час пояснювалася тим, що перед початком Першої світової війни на прикордонних територіях Австро-Угорщини діяла потужна мережа російських шпигунів, які вивідували інформацію про стратегічно важливі транспортні (насамперед, залізничні) мережі. На кордонах імперії раз у раз затримували розвідників-“кротів”, які продавши державні секрети, намагалися втекти до Росії. В умовах передвоєнного часу австрійські жандарми особливо прискіпливими були до іноземців.
…17 листопада 1913 року мешканці Станиславова та довколишніх сіл стали свідками небаченого раніше видовища: у сутінковому небі повільно пливла, опускаючись на землю, повітряна куля із двома аеронавтами на борту.
Місцем раптової посадки аеростата стали схили Вовчинецьких гір на північній околиці міста. Окрім допитливих селян, які збіглися на таку дивовижу, до місця висадки поспішили й австрійські жандарми. Прибульцям, які буквально звалилися з неба, наказали повністю випустити газ із кулі, після чого літальний апарат тимчасово конфіскували, а повітроплавців відвезли до Станиславова, де фактично взяли під арешт.
Як виявилося, повітряна куля, яка прилетіла на Прикарпаття, за два дні перед тим піднялася у повітря у столиці Франції. Здійснювали цей політ 30-річний французький аеронавт Еміль Дюбонне та його колега, 38-річний агент із продажу шампанських вин Велбі Журден.
Повітроплавці стверджували, що мали на меті встановити новий світовий рекорд із дальності польоту на повітряній кулі, подолавши 2 400 кілометрів з Парижа до Одеси.
Еміль Дюбонне на той час був європейською знаменитістю. Він прославився не тільки як повітроплавець, але й як один із піонерів світової авіації. У 1909 році Дюбонне отримав ліцензію пілота №47, а вже через рік здійснив другий в історії політ над Парижем на моноплані. Згодом він встановив рекорд безперервного польоту, пролетівши на літальному апараті конструкції Тельє 109 кілометрів за 1 годину 50 хвилин.
Як свідчать архіви французького аероклубу, Еміль Дюбонне був учасником багатьох міжнародних змагань із повітроплавання, зокрема, тричі боровся за найпрестижнішу нагороду серед аеронавтів – Кубок Гордона Беннета.
У січні 1912 року він встановив світовий рекорд із дальності безперервного польоту на повітряній кулі, подолавши 1954 кілометри від французького Комп’єна біля Парижа до української Соколівки – села біля Умані.
“Панове Дюбонне і Дюпон, які піднялися на сферичній повітряній кулі “Кондор ІІІ” у Парижі, зі швидкістю близько 100 км на годину пролетіли через простір між Парижем та Україною і за 30 годин приземлилися в селі Соколівка під Уманню.
Вони здійснювали свою подорож під час сильного шторму, від якого сильно постраждали, так як не звикли до морозного клімату. Не пошкодивши повітряну кулю, вони приземлилися в пустельному місці і після години ходьби дісталися до самотньої хати, в якій жив російський єврей. Там вони переночували, а наступного дня потягом вирушили у зворотний шлях. Зупинилися на один день і у Варшаві.
Своїм польотом вони побили рекорд, долетівши від Парижа до Соколівки вдвічі швидше, ніж потяг-експрес“, – писала про цього повітроплавця в лютому 1912 року газета Nowości Illustrowane.
Через півроку це досягнення перевершили повітроплавці Б’янеме та Румпельмеєр, які пролетіли без посадки 2 200 кілометрів – з німецького Штутгарта до російської Рязані.
Політ з Парижа до Одеси, що так несподівано перервався на Прикарпатті, повинен був стати реваншем Еміля Дюбонне, який хотів повернути собі титул рекордсмена. Але долетіти до місця призначення французьким аеронавтам не вдалося.
“Підлітаючи до Станиславова, вони побачили під собою густий туман і, гадаючи, що вже наблизилися до моря, спустилися на землю. До дезорієнтації спричинилися також електричні ліхтарі на станиславівському вокзалі, які вони прийняли за морські маяки”, – повідомляв офіційну версію раптового приземлення місцевий тижневик Kurjer Stanislawowski.
Разом з тим тогочасні краківські та львівські газети зауважили, що представники австрійської влади одразу запідозрили повітроплавців у виконанні шпигунської місії.
За даними преси, містом поширилися чутки, що мандрівники були російськими розвідниками, в яких виявили важливі секретні документи та велику суму готівки в німецькій, французькій та російській валюті, а також кредитні чеки на півмільйона франків.
Розслідуванням справи зайнялися армійські чиновники під керівництвом майора Гуденуса.
Упродовж 36 годин, поки тривало слідство, знаменитий повітроплавець та його супутник перебували у недавно збудованому готелі “Уніон” (тепер – бізнес-центр “Київ” на початку франківської “стометрівки”, – авт.). До них було приставлено охорону, при чому жандарм не покидав готельний номер навіть уночі, на що згодом Еміль Дюбонне дуже нарікав.
Невдоволення аеронавта також викликав рахунок, який після завершення розслідування пред’явила їм австрійська влада за перебування в готелі та збереження повітряної кулі – близько 300 корон (приблизно 60 тисяч гривень за нинішніми цінами, – авт.).
Та всі ці скарги були дрібницями. Найголовніше, повернувшись додому після невдалого польоту, Дюбонне повідомив журналістам сенсаційну причину свого раптового приземлення на Прикарпатті.
“Пролітаючи на висоті 500 метрів біля Станиславова повітряну кулю обстріляв підрозділ австрійських піхотинців”, – цитувала повітроплавця віденська газета Neues Wiener Journal.
Хоча австрійська влада заперечувала таке звинувачення повітроплавця, його пояснення видається правдоподібнішим, ніж припущення, що мандрівники сплутали залізничний вокзал в Станиславові із морським портом в Одесі.
Зрештою, Еміль Дюбонне та його напарник цілком могли мати до цієї мандрівки над Галичиною не тільки спортивний інтерес.
Після початку Першої світової війни досвідчений авіатор одразу пішов на військову службу і допомагав удосконалювати французькі бойові літаки. У 1931 році за видатні заслуги перед нацією Еміль Дюбонне був відзначений найвищою нагородою країни – орденом Почесного Легіону.
Щодо Велбі Журдена, який був супутником знаменитого повітроплавця у цій подорожі, в архівах аероклубу не збереглося жодної інформації. Не виключено, що він був агентом не тільки з продажу шампанських вин…
Збита повітряна куля біля Вовчинецьких гір поблизу Станиславова, Nowości Illustrowane
Богдан Скаврон
Коментарі