Юрій Макаров розповів що стоїть за цим його рішенням в інтерв’ю RFI.
Раніше ви повідомляли, що номінації вирішили доповнити додатковою «За внесок у перемогу» і оголосити раніше визначених лауреатів та нових разом 22 травня. Чия це була ініціатива?
Вона носилася в повітрі, я її озвучив. Було кілька пропозицій схожих, більш-менш оформлених, у тому числі, у розмові з моїми колегами, різними буквально. Вони висловлювали невдоволення щодо того, що цьогорічна премія фактично залишилася поза актуальністю. Тому що, за умовами положення про премію офіційного документу, яким ми керуємося, розглядаються роботи, оприлюднені не пізніше ніж за пів року до подання. Це означало, що в нас за бортом залишається вся та неймовірна активність творчо-мистецька, яка відбулася впродовж минулого року від початку великої війни.
Бажання було нібито чистим і прозорим, але воно наштовхнулося на певні невротичні реакції в суспільстві, що, у принципі, можна пояснити. Тому що суспільство стресоване. З одного боку, у нас безпрецедентно підвищилася довіра до горизонтальних зв’язків в українському суспільстві. Коли ніхто нікого не питає, а хто ти такий? А кого ти представляєш? Давай зберемо, там, на снайперську гвинтівку, дрон, супутник. Усе, що завгодно. З другого боку, недовіра до інституцій будь-яких в Україну підвищилась. Ідеться і про бізнес, і про громадські організації, на жаль, і про владу, звісно. Тому будь-яка пропозиція пов’язана з владою, передусім викликає скепсис або агресію.
Ви ж знаєте, що шлях у пекло вимощений добрими намірами. Мені здавалося, що ця ідея не може викликати ніякого спротиву. Виявилося, що викликала. Крім того, крім такої відчутної агресії в суспільстві, я зустрів опозицію і серед членів комітету. А члени комітету, з якими ми працювали останні чотири років, довели, що вони люди, які мають свою думку, вони принципові, у них є свої критерії, на них неможливо впливати з будь-якого боку, але і переконати їх так само важко. Тому, оскільки я заварив всю цю кашу, у мене не залишилось іншого вибору, як подати у відставку з почесної посади голови. Це ж не робота, а громадська активність. І сподіваюсь, що коли я випаду з цієї схеми взаємодії, можливо, буде легше дійти згоди решті складу.
Шевченківська премія
Тобто, ви подали у відставку через внутрішні конфлікти у самому комітеті, через дату перенесення?
Передусім через свою ініціативу нагородити додатково людей, які відзначились останнім часом. Я поясню трохи свою думку. Сергій Жадан влаштовує концерти в Сполучених Штатах. Учора чи позавчора він був у Бостоні. У нього на три чи чотири концерти за тиждень розкупили всі квитки. Я не думаю, що в Штатах дешеві квитки. Інший приклад, коли у червні минулого року в Мадриді був саміт НАТО і туди був запрошений грати Kyiv Symphony Orchestra. Здавалося би, нічого такого особливого політичного чи актуального. Оркестр грав симфонію Березовського і мелодію Скорика. І голови держав, включно з президентом Макроном, президентом Байденом, прем’єр-міністром Джонсоном підтанцьовували під Березовського.
Мені здається, що ось такий вплив і така м’яка сила, яка переструктуровує громадську думку за кордоном, сприяє зрештою не лише моральній підтримці, а й тому, що західні країни посилюють свою допомогу, постачають зброю. Власне це не моя думка, це президент 9 березня, коли ми зустрічалися, сказав. Я підхопив уже. Притому, що мене важко назвати членом фан-клубу Володимира Олександровича Зеленського, із яким ми знайомі понад 25 років. Я, можливо, не лояльний до якихось окремих постатей, але я безумовно лояльний до інституції та інституту президента. Тому, власне, так легко нібито на першому етапі моєї пропозиції порозумілися.
Що стосується активностей творчих, то я лише закордонні згадав. А у нас є приклади, коли письменники, поети або актори їдуть на фронт. Не кудись там на прифронтові території, а вони зустрічаються з бійцями безпосередньо на взводному опорному пункті, в окопі. І вони підтримують бійців. Вони на щойно деокупованих територіях підтримують місцеве населення, та навіть просто люди, які або виїхали, або залишились у Києві. Мій товариш Матвій Вайсберг щодня малює якісь пронизливі та надзвичайно енергетичні роботи. За цей рік у нього відбулося двадцять п’ять виставок, остання відкрилася три дні тому в Гаазі. У галереї навпроти будівлі Гаазького суду, де колись, сподіваюся, буде судовий процес над очільниками РФ.
Так що мені здалося, що відзначити цю активність, маючи такий потужний інструмент, як Шевченківську премію — це цілком природний потяг, цілком нормальний імпульс. Виявилося, що, окрім мого ентузіазму і відгуку Офісу Президента, потрібно ще дотримання процедури, протоколу і таке інше. Я не легіст (людина, яка керується буквою закону — ред.), але в очах моїх колег такі надзвичайні рішення підривають легітимність традиційної Шевченківської премії. Ми залишаємось кожен на своїх позиціях. Я шаную безмежно важкий характер моїх уже колишніх колег за Шевченківським комітетом, але ось така колізія склалась. І крім того, мене, звісно, передусім мене особисто, звинуватили в тому, що це пропагандистська кампанія Офісу Президента, що я прогинаюся під владу, що я куплений і все таке інше. Тому, власне, у мене був єдиний нормальний вихід для того, щоби припинити всі ці балачки — це скласти повноваження. Ось і все. Я думаю, що Шевченківська премія існуватиме і надалі. Я сподіваюся, я тішу себе думкою, що ми підняли її престиж і трохи розсудливі її такі старосвітські традиційні рамки. Ми додали туди свіжі течії та імена. Тобто, мені не соромно, геть не соромно за те, що ми робили впродовж цих років. Головне, у принципі, не зациклюватися на власних рефлексіях, а думати, як буде краще для справи.
Якщо коротко, то проблема в тому, що ваші опоненти покликаються на бюрократизм, консерватизм премії і просто небажання щось змінювати? Тобто, претензія не конкретно до вашої пропозиції, а до процедури?
Якщо загострювати, то, напевно, так. Але це ви так сформулювали. Я трішечки обережніше формулюю, тому що я просто люблю своїх колег, але, по суті, ви маєте рацію.
Яка взагалі процедура обрання та нагородження номінантів на Шевченківську премію? Що вона дає лауреатові?
Традиційно процедура дуже складна, продумана, вона існує роками. Лауреатам вона дає, крім загальної шани, суспільної уваги, ще і досить відчутну, принаймні за українськими масштабами, суму. Це не Гонкурівська премія, де дають 10 євро. У нас зараз 400 із чимось тисяч гривень. Це десять тисяч євро. В українських умовах це серйозна допомога. Але, звісно, не це головне. І для мене не це головне.
Коли ми відзначаємо лауреатів, то в нас є певна недорозвиненість інших способів суспільної репрезентації культури і мистецтва. У нас у дуже зародковому стані критика як така. І тому така премія дає певні орієнтири і суспільству, і творчій спільноті: от дивіться, це тренд, не бійтеся, робіть, працюйте в цьому напрямку. От у цьому пафос премії. А щодо порушення процедури, то вони мені кажуть, що премія існує ще з 1961 року, хто вам дав право щось змінювати. Знаєте, 61-го року в нас не було такої війни. Мені здається, що надзвичайні обставини дозволяють робити надзвичайні тимчасові зміни правил. Але це моя думка. Люди, які більш занурені у сувору прозу життя, у тому числі закони і правила, вважають інакше. Я їхню думку поважаю, але залишаюсь при своїй.
Юрій Макаров та цьогорічний лауреат Шевченківської премії Михайло Назаренко
Згідно з процедурою, переможців офіційно оголошують після того, як указ про нагородження, підписаний президентом, опублікували. Та цього року такий документ на сайті глави держави так і не з’явився.
Переможців частково назвав Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка 11 березня, зокрема:
- Катерина Калитко, поетеса, за книгу поезій «Орден мовчальниць»;
- Тарас Компаніченко, Максим Бережнюк, Северин Данилейко, Ярослав Крисько, Сергій Охрімчук, виконавці гурту «Хорея Козацька», за аудіоальбом «Пісні Української революції»;
- Михайло Назаренко, літературознавець, за книгу «Крім “Кобзаря”. Антологія української літератури. 1792-1883» у двох частинах;
- Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, за публіцистичні статті та виступи останніх років;
- Ірина Цілик, режисерка, за документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин».
Не були названі переможці в номінаціях «театральне мистецтво» та «візуальне мистецтво».
Шевченківська премія — найвища творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва в Україні. Її вручають із 1961 року до дня народження Тараса Шевченка — 9 березня.
Нагадаємо, лауреат Шевченківської премії перекладав книги для російського видавництва.
Коментарі