Звичайно, то найлегше здвигнути плечима і подумки промовити: “Та, мабуть, ще за давньоруських князів… Хоча, хто його знає… Може, де й раніше…” І тут ви цілком праві, бо історія бронежилету на теперішніх українських землях нараховує щонайменше 2700 років.
.
А тепер, як все – коротко:
.
До останнього часу на Галичині і прилеглому Покутті під час розкопок було знайдено залишки 11-ти металевих захисних обладунків т. зв. ранньоскіфського часу. Однак кожен із цих панцирів був представлений у найкращому випадку кількома десятками бронзових чи залізних продовгуватих пластин від захисних обладунків лускатого типу, на яких тисячі маленьких пластин і пластинок заходили одна за одну як риб’яча луска (на виготовлення одного панцира йшло понад 3,5 тис. таких металевих лусок).
.
Пробити такі обладунки було дуже важко. Від такої лускатої броні рикошетили не лише стріли, її не пробивали навіть кавалерійські списи. Тому особа, захищена таким лускатим “бронежилетом”, ставала практично невразливою. До того ж такий панцир не сковував рухів, коли треба було рубатися з коня чи стріляти з лука.
.
І от, на залишки саме таких (не дуже потривожених пізнішими грабіжницькими вкопами) захисних обладунків я натрапив під час своїх розкопок великого 35-метрового у діаметрі кургану біля села Швайківці неподалік Чорткова на Тернопільщині, який був відкритий пів року перед тим тернопільським археологом Василем Ільчишином.
.
Тоді у мене на розкопі відробляли навчальну археологічну практику студенти ІІ-ІІІ курсів історичного факультету Тернопільського педуніверситету (хоча, у плані дисципліни серед того студентського шаленства – причому як у полі, так і після повернення на базу – траплялися, іноді, “проколи”. Ну, не прив’язувати ж кожного з них, щовечора… ).
.
То ж розкопочні роботи просувалися доволі швидко, і вже через п’ять-шість тижнів перед нами відкрилися рештки великої монументальної поховальної споруди, склепінчастий верх якої просів до середини і придавив собою усе те, що знаходилося там, усередині.
.
Фактично, це була “споруда у споруді”, центральна частина якої, що опиралася на 12-ть стовпів-опор, була вимощена кам’яними плитами, які поверх були обмазані п’ятисантиметровим шаром рідкої глини. Власне у цій центральній споруді у різних місцях й були розчищені найцінніші знахідки: дві залізні бойові сокири, великий бронзовий казан, етруське бронзове ситечко для відціджування вина, великий асортимент керамічного посуду, навершя від піхви на спис, гребінь із зображеннями двох конячих голів та інше.
.
Особливий інтерес становили залишки захисних обладунків лускатого типу, із яких один був підвішений на стовпі (після завалу конструкції, він впав донизу і згодом, коли дерево зотліло, частини панцира опустилися до стовпової ями, де його рештки були знайдені разом з трухою). Дві частини іншого панцира лежали розпростертими на долівці перед входом до цієї поховально-поминальної споруди і повністю перекривали собою вхід до неї. Залишки чотирьох схожих (за технологічним виготовленням) лускатих панцирів розкопано у Тейшебаїні (територія держави Урарту, яка була ворогом Асирії) та на Передкавказзі – на території сучасної Кубані.
Здобуті на розкопках у Швайківцях знахідки дають підстави для припущення, що тут віднайдено найбільший із відомих на сьогоднішній час на території “Скіфського Світу” комплекс захисного озброєння, який датується не пізніше другої половини 7 століття до народження Христа.
Також я, поки що, утримуюся від трактування кургану у Швайківцях і всього того, що у ньому знайдено саме як “скіфського”, оскільки саме поняття “скіфська археологічна культура” як і все, що пов’язане із поняттям “скіфський”, має до сьогоднішнього дня ще надто невизначену і розпливчасту оцінку.
.
P.S.
Кілька слів про конструкцію закріплення металевих пластин на панцирі: такі маленькі металеві пластини розміром в середньому 1,7 х 2, 6 см (які мали по три наскрізних отвори на горішньому кінці і ще по кілька отворів – на одному із боків), нашивали горизонтальними рядами знизу вверх у той спосіб, що кожний верхній ряд, приблизно, на 1/3 довжини пластини, перекривав собою нижній ряд. Крім того кожна пластина ряду закривалася сусідньою на половину її ширини.
Микола Бандрівський
Коментарі