Перша – росіянам залишилося вистріляти зовсім небагато радянських запасів, а потім тижнями збирати поточне виробництво, з якого ми збиватимемо 70% вхідних ракет.
Як тільки Iris-T та Patriot із NASAMS у нас побільшає, так і кожен наліт взагалі перестане бути цікавим росіянам по збитках.
У боротьбі 2% світової економіки з 50%, все надто очевидно: час грає на нас.
Дали американську ПРО Patriot, у них там добрих кілька десятків батарей на консервації, розгорнуть у країні європейську ПРО SAMP-T, наростять артилерійські системи проти дронів. По штату Німеччини полк на «гепардах» – 36 машин, а нам дадуть 50 лише німці, а ще обіцяли британці та італійці ствольні зенітки.
Пости з ПЗРК та мобільні групи працюють – підтверджених збитих КР за ціною від мільйона доларів десятки.
Не міг СРСР закидати ракетами Афганістан, та так, що Міністерство фінансів обсмикувало армію, не зможуть і Україну.
Цілком слушна думка – поділяю її, так і буде. Все більш старі ракети, більше відмов, місячне виробництво не встигатиме.
Друга – ракетна війна триватиме до кінця, і в момент переговорів про виведення військ або перетворення актуальної лінії бойового зіткнення на демілітаризовану зону за прикладом двох Корей прилетить пару тон чавуну по якомусь мільйоннику.
Просто тому, що народ-бурундук може.
Одягнуся на Новий рік у жовте та всім свято зіпсую – це буде костюм лайна.
А використовувати Москва у сенсі буде стратегію Червоної Росії проти Антанти.
«Вставай, страна огромная!».
Тоді, у 1918-му, усі теж дуже перевершували Росію за обсягами ВВП і технікою, окупували половину країни та зайнялися своєю іспанкою, своїми кризами, своїми революціями – своїми проблемами.
А вони цап-царап і перезібрали імперію.
Для цього будуть застосовувати все підряд – «точки», ракети до С-300, переробляти протикорабельні ракети, тягнути через прокладки західну електроніку, купувати в Ірану готові засоби доставки.
Цілком логічна думка – поділяю її, намагатимуться так робити.
Скажу чесно – можливі одночасно обидва варіанти. Чи можна лише його назвати третім, не впевнений.
Тобто так, не змогли подолати Афганістан, але й у якому стані був Афганістан на момент виходу – забувати не варто.
СРСР витратив понад 1000 «скадів», черпнув ними денце, та так, що на складах центру і в недоторканному запасі залишилося щось 170 штук.
І довелося використати стародавню «луну» зі зберігання – 2200 одиниць. Що літала з точністю кілька кварталів туди сюди.
Причому застосовували навіть не як експортний варіант, а як є, не змінюючи арматуру та кріплення голови – якийсь там Афганістан отримав ракети, що могли нести ядерну боєголовку. Лупили ними у 1989 році по 30 штук на добу, оголошуючи кожен завод цегли, ферму та сарай оперативною ціллю.
І не впоралися, вийшли і слали, слали, слали ракети братикам із Кабула.
Вже самі їли тирсу в 90-ті, а продовжували допомагати.
Поки Наджибуллу таліби не повісили трішки у 1996-му році на КПП палацу, протягнувши перед тим за джипом кілька кілометрів. Ось до того моменту і працювали «точками» та «скадами».
Можете собі уявити, в якому стані була країна?
Ми, звісно, не Афганістан, а 250 пускових, що залишилися від СРСР, найсучасніші у світі ЗРК на бойовому чергуванні в Україні і тил Альянсу мають значення.
Але збитків зазнаватимемо.
Бо в РФ 8-9 тисяч ракет до С-300 і вони їх виробляють у поточному режимі.
Новіші ракети виробляють, лінії працюють, не тільки зберігання.
Там не потрібна жодна особлива переробка для стрільби по землі чи воді – ми самі нещодавно випробовували С-125 як протикорабельну ракету. Лючок в іншому місці, щоб діставав промінь наведення і можна було ввести до РПН команди вручну.
І все – стрілятимуть, куди Путін пошле.
Це балістична ціль, перехоплювати її складно.
Прилетить 160 кг – мало не здасться.
Час від часу я цікавлюся коментарями – чи можемо ми знищити їх на землі? Особливо харків’яни та запорожці, яких трохи забебали сусіди своїми нальотами.
Можемо звичайно – хльоснути черговою батареєю реактивки, пустити «Харм» по РЛС, що працює, понад те – ми це робимо.
Ось, наприклад, цілий заступник командира дивізії ППО Олександр Крилов загинув у Херсонській області. Любив постріляти по Миколаєву. Але комплексів С-300 у них вистачає на зберіганні, і вони їх виробляють, знімуть із трави, розбавлять мобілізованими – ми так зробили після 2014 року, і вони зроблять.
У росіян у запасі повно «точок» – нагадаю при СРСР вони були в кожній дивізії, ракет як у дурня фантиків, вони їх виробляють у Коврові на заводі. Випустити в день зо два десятки, якщо ґедзь вкусить – взагалі не проблема.
Ну і скажу, що вони обов’язково наростять виробництво «калібрів» та інших «іскандерів».
Так, є вузькі місця – військова хімія, лопаті турбовентиляторних двигунів, електроніка. Але купуватимуть, робитимуть обхідні шляхи, качатимуть виробництво.
Шойгу нещодавно їздив до Іжевська, на концерн «Калашников». Там німецький верстат з японським корінням заліпили російською наклейкою – і нічого, працює імпортозаміщення.
Привезуть, дістануть, затягнуть паски – поїсти січки та планувати звільнити Іспанію у Росії завжди любили.
Тому хоч як би я не любив не найоптимістичніші прогнози, але істина дорожча – будуть бити.
2023-й теж пройде під звуки сирен і вибухів.
Все, що збиватиметься в нашому небі, падатиме вниз, завдаючи супутньої шкоди.
Нехай не сотнею ракет кілька разів на тиждень, але будуть. Скільки їх перехоплять, якщо одна з них прилетить особисто моїй сім’ї у під’їзд, вже й не дуже важливо.
300-400 млн за обстріл, може, і не спроможуться вистрілювати довго, але накопичувати виробництво і кілька разів на місяць довбати по об’єднаній енергетичній системі будуть.
Більш ніж впевнений, що наші удари у відповідь дронами за 700 км по Енгельсу – тільки початок. Скоро ми почнемо виробляти довгу руку самі.
Україна – не Палестина, а наші можливості якось більші за можливості арабів, які за допомогою Ірану на території 360 кв кілометрів утримують підземні цехи для збирання та виготовляють до 15 тисяч ракет.
Адже й вони можуть випускати системи не лише аналоги «смерчу», а й поодинокі ракети, що літають на 200 км.
Так, їх збивають, але це вічна гонитва меча та щита обтяжує економіку Ізраїлю.
Чи в Україні, чи в Східній Європі релокуємо та локалізуємо, закупимо – не важливо, але отримаємо свої ракети та свої важкі дрони.
Так працює будь-який затяжний воєнний конфлікт.
Загалом, недаремно росіяни ставлять тактичне ППО у снігах під Москвою.
Але не важливо, скільки бавовни розквітне в РФ, скільки РЛС і нових батарей поставить нам Захід – все перехопити неможливо і перетворити Росію на філію місячної бази нашими можливостями теж.
Тому еволюціонувати доведеться у розосередження; у сховища; у будівельні норми, коли сховища з броньованими вікнами та потужними стінами обов’язкові на кожному поверсі; у систему оповіщення.
На вчора потрібні були рішення щодо цивільної оборони.
Місцевій владі треба менше фотографуватися з волонтерськими генераторами і більше рапортувати, що відновили радянське укриття, ось адреса.
Пункти незламності варто відкривати не у фойє шкіл, а в підвалах, роблячи там пункти обігріву, закуповуючи ємності для зберігання води, ховаючи там балони з газом для теплових гармат.
Реально готуватись до ударів.
Не чекайте, що станеться якесь постачання – ПРО, JDAM, літаки, і все вирішиться. Ми маємо цю хворобу з 2014-го року.
Ура, «джавеліни», ура «нептуни» та «гарпуни». А це – просто цеглини наших Сил Оборони.
Ті ж кілька десятків західних літаків будуть величезною підмогою, але й росіяни на рік зроблять пару десятків сучасних, а до них потрібні ДРЛО, борти РЕБ, автоматичні системи управління.
Перемагає лише та система, яка працює. І її потрібно буде збудувати.
Зиму ми, як держава, переживемо, наше ППО зростатиме і залишиться одним із найсильніших у Східній Європі, РФ уже програла у тій війні, яку вони спланували.
Завдання стоїть пережити її особисто кожному з нас. Ракетна війна продовжиться, але РФ не зможе виконати у ній свої завдання. Проте нам усім ще багато для цього належить зробити. Бережіть себе!
Кирило Данильченко
Джерело: LB.ua
Коментарі