17 червня 2023 року пізно ввечері Францію, у буквальному розумінні, почало трясти: особливо постраждав район Приморська Шаранта, а найбільші коливання (магнітудою від 5,2 до 5,8) спостерігалися на відстані 127 кілометрів від міста Нант, де чимало пошкоджено будинків, шкіл і храмів. Кажуть, що епіцентр французького землетрусу був на глибині дванадцяти кілометрів.
Ми тут у Львові, чи в Тернополі, поки що не чуємо того зловісного підземного гулу, який зауважують напередодні чи не кожного землетрусу. Але пробудження підземних поштовхів у Франції, все таки пробуджує у нашій підсвідомості якусь затаєну і ще неусвідомлену небезпеку з якою ми раніше не так часто стикалися.
Погодьмося, нині мало хто з нас боїться землетрусів, бо майже ніхто не пригадує, як багато літ тому “трясло” по всій Галичині. Хоча, мушу вам сказати, що страх у галичан перед землетрусами, колись таки був. Бо землетруси у нас повторювалися, їх описували, але от спрогнозувати ніяк не могли. І боялися тих могутніх трясінь землі не лише галичани, але й усі інші народи.
Ось кілька фактів землетрясінь у Галичині в минулому:
Перший – із письмово зафіксованих землетрусів у Львові – занотовано більш як 500 років тому у “Львівському Літописі” під 1578 роком. Під цією датою читаємо: “…Того ж літа земля тряслася”. У тому ж літописі двадцятьма роками пізніше (під 1596 роком) написано, що у Львові “…у Світлу П’ятницю земля тряслася”, тобто напередодні Великодніх Свят. І, врешті, третя згадка про один із найдавніших (із письмово зафіксованих) землетрусів у Галичині, який відчули й у Львові, і який трапився двома роками пізніше (у 1598 році), то про нього написано: “… На дахах, по домах, щось писало і падало на землю, що і люди чули, як об землю чимось вдарило, а також худоба почала швидко помирати”.
Після цього, якихось двадцять років про землетруси в Галичині ніби не було чути, але ось під 1619 роком, львівський літописець записав: “… У час суботньої днини земля тряслася о годині 20-ій, із вікон шиби випадали, склянки зі столів падали і люди були у великому страху”. Близько 200 років тому письмові свідчення про землетруси стають частішими. Так, 15 жовтня 1834 року о 7.30 годині ранку черговий землетрус прокотився нашим краєм, але на цей раз із заходу на схід. Він тривав 2-3 секунди, але у ньому тоді було помічено два сильних підземних поштовхи. Про усі ці випадки із “львівськими землетрясіннями” писала львівська газета “Нова Зоря” у 1934 році.
Через чотири роки після цього землетрусу, у Львові 23 січня 1838 року ввечері о 19.15 годині знову почало “трясти”: як пишуть очевидці, від першого підземного поштовху, почали хитатися лише ікони на стінах, а металеві і скляні предмети чомусь почали видавати приглушений звук. Після цього, як пише очевидець “…по хвилині наступив сильніший удар. Стіни кам’яниць задрижали так, що аж годинники на стінах помешкань на верхніх поверхах перестали ходити, а склянки і пляшки, які стояли на столах, почали перевертатися. Після короткої перерви наступив третій удар, але настільки потужний, що перестрашені львів’яни почали вибігати на вулиці, будучи переконаними, що валяться їхні будинки. Все те тривало дві-три хвилини. Рівночасно відчули потрясіння землі у Чернівцях і то таке сильне, що аж шиби тріскали у вікнах. При тому зауважили тільки два удари та підземний гуркіт…”
І, вже зовсім недавно – наприкінці березня 1934 року, хвиля землетрусу як пише тогочасна преса, сягнула “…також Східної Галичини. Відчули його наприклад у Чорткові й Заліщиках. Подекуди на метр пересунулися навіть такі тяжкі меблі як фортеп’яни…”
Отож, лягаючи нині ввечері до ліжка, перед відходом до сну все ж задаймо собі питання: а, чи аж настільки я впевнений у тому, що посеред ночі мене раптом не зірве на ноги приглушений підземний гул, тріск розбитого скла у креденсі чи розгойдувана люстра..?
І наша сім’я похапцем, у чому є, вискакуватимемо на сходову клітку та разом із сусідами чимдуж бігтимо донизу, щоби поскоріше покинути оте моторошне місце, яке ще пару хвилин тому було для всіх нас затишною домівкою, а зараз звідусюди завалюється падаючою цеглою і розтрісканими панелями… Кажете, це все вигадки і ніколи нас таке не спіткає? Дай-то, Бог… Я, як і всі інші, теж щиро на це надіюся…
Автор: Микола Бандрівський
Коментарі