Зокрема, при дорозі Львів–Буськ біля Нового Милятина височіє стовп-каплиця, встановлений за наказом Яна III Собєського на згадку перемоги над турками під Хотином. Нині офіційно вважається, що на честь тієї першої, з 1621 року, але є підстави вважати, що насправді – на честь другої, з 1673-го.
Пам’ятник біля Нового Милятина
Таблиця на милятинському пам’ятнику
Ще один пам’ятник XVII ст. у вигляді колони, увінчаної кулею та хрестом, стоїть на узліссі біля Крехівського монастиря на Жовківщині. На його підніжжі написано, що пам’ятник встановлено на честь перемоги жителів довколишніх сіл над турецько-татарськими загонами біля Крехова у вересні 1672 році.
Пам’ятник біля Крехова
Раніше підпис під пам’ятником був дещо іншим: «Під час татарської облоги Львова розпустили татари спільно з Петром Дорошенком свої загони по прилеглій околиці. Після пограбування Магерова орда, що поверталася, розклала табір поблизу монастиря оо. Василіян, в стінах якого схоронилися люди різних станів зі своїм майном. Вистрілена монахом куля з фальконету [szmigownicy], що зберігся донині, вбила на цьому місці 22 вересня 1672 р. в наметі татарського хана. Внаслідок цього неприятелі розбіглися. На згадку про це встановлено пам’ятник».
Колона з околиць Журавна
Колона з хрестом з околиць Журавна не була збудована в XVII столітті, але повстала завдяки тодішнім подіям. На монументі напис польською мовою: “На пам’ять перемоги на полях Журавенських, яка відбулася з 26 вересня по 16 листопада 1676 року. Перемогу здобув Ян III Собеський на чолі 16-тисячної армії над стотисячною турецькою армією під керівництвом Ібрагіма Шайтана”. Щодо часу побудови колони в літературі одностайності нема. Дехто відносить його до 1772 року. Безсумнівною є участь у побудові (чи перебудові) тодішньої власниці Журавна Евеліни Хаєцької (1848). Відтак пам’ятник двічі ремонтували (у 1921 і 2004 рр.).
На Горбі біля Комарна
Подібний (але набагато більший) пам’ятник зберігся на східній околиці міста Комарна. Встановили його у XVII столітті на вершині 309 м над рівнем моря на колишньому Верхньому передмісті біля розгалуження вул. Діброва та дороги, що веде до колишньої МТС (машинно-тракторної станції). Його координати: 49,62 о північної широти; 23,72 о східної довготи. Включений як «Придорожній пам’ятник (мур.) 1663 р.» під охоронним №420 до Державного реєстру пам’яток архітектури.
Пам’ятник на сателітарній мапі
В «Географічному словнику Польського королівства» написано: «На схід від Комарна, неподалік села Кліцько, височіє на узгір’ї гарний і високий постамент з кам’яних плит. На кількох кам’яних ступенях стоїть чотиригранна, вирізьблена з каменю, основа, заввишки у 4 стопи, а на ній піраміда, заввишки до 3 сажнів, завершена хрестом. Між основою і пірамідою читається напис: “Mea mors tua vita”, вміщений таким чином, що з кожної сторони стоїть одне слово, з якого можна починати читання. З боку міста на камені вирізьблені роки 1641 та 1663. За переказами має бути цей стовп пам’ятником бою з татарами двох братів, який вцілілий із них поставив полеглому. Інші вважають, що це пам’ятка про дідича Комарного, вбитого татарами. Експерти стверджують, що пам’ятник збудований з такого самого каменю, що й костел. Також і згадані вище дати це ніби підтверджують» .
Костел Різдва Пресвятої Богородиці в Комарному датується 1656–1658 роками, тепер він належить УГКЦ. А найвідоміша битва біля Комарна сталася 9 жовтня 1672 року, коли великий коронний гетьман Ян Собеський розгромив татарське військо нуреддина-султана (другого спадкоємця кримського хана).
Австрійська мапа 1879 р. (висота 309 – на схід від Львівського передмістя)
Латинський напис «Mea mors tua vita» в перекладі означає: «Моя смерть – твоє життя». Можливо, йшлося не лише про загибель у битвах і воєнних походах. Адже смерть від епідемій також забирала поважну кількість мешканців Галичини. Дослідниця Лукія Харевич підрахувала, що у XIII–XVIII ст. Львів охоплювали понад 50 смертельних епідемій. Найчастіше це траплялося в середині XVIII століття: у 1642, 1648, 1650, 1651, 1652, 1653, 1660, 1661, 1662, 1663 роках. Не оминали епідемії й інші міста і села Галичини.
Свої версії подає й місцевий історик Богдан Мариконь: «Нам невідомо, хто збудував цю фігуру, але за розповідями можна судити, що це пам’ятка початків християнства, мовляв, через Христову смерть наше життя. Інший переказ передає, що тут орали два брати і побилися на смерть. Той, який залишився живий, поставив цю фігуру… Два брати Іван і Андрій боролися проти турків. Андрій загинув, рятуючи свого брата Івана. Тяжко поранений Андрій ледве промовив брату слова і помер. В честь свого брата Андрія Іван збудував цей пам’ятник і його іменем назвав село Андріянів» .
Не виключено, що десь в архівах чи старих книгозбірнях віднайдуться ще відомості про цю загадкову споруду.
Радянська мапа 1989 р. (на місці пам’ятника, розташованого біля дороги на МТМ, стоїть особлива позначка)
Тим часом на початку Першої світової війни до підніжжя згаданого монументу доля занесла мобілізованого до австро-угорського війська видатного українського письменника Осипа Маковея. Пам’ятник з його написом так вразив літератора-вояка, що той присвятив йому окремий нарис: «Під Комарном на горбі коло лїса стоїть у загородї високий, мурований, білий памятник у видї колюмни з дивним написом під самим верхом; з одного боку написано там: меа mors, а з другого боку: tua vita. Тому що не знати, де початок гадки, можна напис читати: mea mors tua vita і tua vita mea mors. Сяк чи так напис має своє значінє і лякає прохожого своїм зловіщим змістом. Кажуть, що сей памятник поставлений ще зa нападів Турків на Галичину, за короля Собіского, і він, очивидно, мав нагадувати потомкам турецьку небезпеку: коли Туреччина житиме, Польща пропаде, а смерть Польщі дасть Туреччині житє. Давні часи, давні небезпеки і давні думки про них….».
Комарнівський пам’ятник у 1930-х
Сумні обставини перших днів війни (початок окупації Галичини росіянами) і дивний напис наводять письменника на історіософію: «Кажуть, істория повтаряє ся. Може бути. Ролї лишають ся ті самі, як у траґедиях Шекспіра, тілько актори зміняють ся. Колись були Турки пострахом Европи… Тепер уже Турки Европі не страшні, tua vita не є вже mea mors, магомеданїзм се вже признана і нашою державою віра… Ролею давних Турків периняли ся ті, що їх побідили і підлїзли їм під сам бік – ісповідники Христової віри. Давні грубі релїґійні ріжницї заступлено доґматичними тонкостями між православєм і католицтвом та протестантизмом… Давну фізичну неволю заступлено й без війни в Росиї далеко тяжшою неволею духа, котру тепер підчас війни ще збільшено. Свобода, славянолюбство, борба з ґерманїзмом – пусті звуки, котрим нїхто не повірить. Нїмцї і Славяни з Росиї борють ся з Нїмцями і Славянами з Нїмеччини і Австро-Угорщини. Свободи в Росиї не було нїколи і нема, а боротьба москалїзму з ґерманїзмом в імя якоїсь уроєної висшости супротив “гнилого западу” – се давно вивітрілий московський лїтературний квас. З таким противником справді “mea mors – tua vita“, хоч і не бажає ся йому, щоб він також загиб, аби ми жили. Нехай і він жиє, тілько треба навчити його розуму».
Міркуючи про росіян, автор не забуває й про давніх ворогів – турків: «Ми шукаємо приязни з Турками в надїї, що їх житє буде й нашим житєм, без того давного страху, що його увіковічнено памятником під Комарном… Моя смерть не завсїгди була, є і буде твоїм житєм, твоє житє може придати ся менї, а моє – тобі. Ми додумали ся до того, до чого вже і предки давно дїйшли. На памятнику під Комарном треба би дописати: “Се не докір Туркам-бузувірам, тілько Москалям-християнам”…»
Пам’ятник біля Комарна
«Нам, галицьким Українцям, очевидно дуже гірко, що росийське війско тепер розтаборило ся у нашім краю і ми мусимо завсїгди нагадувати собі слова: mea mors tua vita, однак із загального становища подивившись, якими-ж то великими здобутками може у сїй війні Росия похвалити ся? Скілько землї заняла, стілько (менше-більше) втратила – і то яким величезним коштом, по яких страшних зусилях!.. На ріжні лади змінювали ся наші почутя підчас сеї війни, однак завсїгди горою була у нас думка: tua vita – mea mors. Не дамо ся!», – згадуючи про дивний пам’ятник під Комарним, Осип Маковей намагався додати надії землякам-галичанам у січні 1915-го.
Ігор МЕЛЬНИК
Джерело: Фотографії старого Львова
Коментарі