От чому у 1943 році українці Волині підняли велике постання проти поляків?
А тому, що Варшавський сейм 17 грудня 1920 року одноголосно ухвалив “Акт про надання землі воякам Війська Польського”.
Цей Акт передбачав безоплатне (!!!) надання земель польським військовим на Східних Кресах – Східній Галичині, Поділлі та Волині – особливо тим добровольцям, які служили на фронті, та інвалідам (ст. 2). Інші вояки та інваліди могли купувати землю за плату (ст. 3). Однак площа ділянки, що надавалася одному польському військовослужбовцю, не могла перевищувати 45 (!!!) га (ст. 5). Військові поселенці-Osadnicy wojskowi мали сплачувати податок тільки через 5 років після початку користування.
З огляду на те, що Східна Галичина та Поділля були густонаселені, то землі польським воякам-осадникам почали роздавати головним чином на Волині. Українське населення Волині це сприймало вороже, бо на їхніх землях почали масово заселятися польські військові з родинами, які сприймалися як вороги та окупанти.
Адже регулярне Польське Військо воювало проти Української Галицької Армії та військ Західноукраїнської і Української Народної республік, де було багато українських вояків, що народилися на Волині.
Зважаючи на те, що у 1920-х – 1930-х роках Волинь була повністю під окупаційною (хоча й визнаною міжнародними угодами) владою Польщі, то виступи місцевого сільського люду проти іноземців не мали спочатку масового характеру й відразу придушувалися польською жандармерією.
Однак, коли розпочалася Друга Світова війна і у 1941 роках на Волинь прийшли німецькі війська, ситуація тут докорінно змінилася, бо Польща втратила свої владні інститути і жандармерію на Волині. Але польський уряд знаходився в еміграції у Лондоні звідки намагався керувати діями підпільної Армії Крайової.
Натомість у 1942 році на Волині виникає Українська Повстанська Армія, яка стала на захист українських селян, що потерпали від місцевої влади, яка вже була німецько-польською у багатьох випадках. Польська шуц-поліція на службі в нацистів, що брала участь у «пацифікаціях» українських сіл, становила приблизно 2000 осіб.
Отже через два десятиліття після ухвалення Варшавським сеймом “Акту про надання землі воякам Війська Польського” 1920 року на українській Волині спалахнуло національно-визвольне повстання 1943 року проти такого несправедливого закону у результаті якого у збройній боротьбі загинуло, за різними підрахунками, від 10 до 15 тисяч польських військових осадників та членів їхніх родин, яких сучасна польська історіографія чомусь трактує тільки як “мирне населення”.
Насправді, це були військові поселення поляків на українській Волині і кожен малий поляк з дитинства вчився військовому ремеслу.
Під час Волинської трагедії 1943 року від рук військових німців та поляків загинуло близько 80 000 – 100 000 українців, в т. ч. українські жінки і діти.
Потрібно ще ретельно дослідити і великий вплив спецслужб більшовицької Москви та сталінської Росії-СРСР, що призвів до вбивства тисяч і тисяч українців та поляків у тих і справді жахливих подіях Волинської трагедії 1943 року, яку у Польщі назвали “різаниною”…
Ото така вона трагічна наша спільна історія Польщі та України!
Тарас Чухліб, доктор історичних наук
Коментарі