“…Ну що там з контрнаступом – у квітні чи в травні?” – питають мене, моїх друзів рідні в телефонних розмовах чи в експертів та “експертів” в телевізорі чи комфортному ютубчику.
І з одного боку – дуже добре розумію, бо якщо не мріяти про перемогу і не вірити в неї, тоді навіщо все це ? Але – хто вам сказав, що все вже вирішено? Ви бачили хмари з сотень сучасних літаків в небі над Бахмутом? Чи може тисячі Абрамсів і Леопардів, які маршовим темпом наближаються до Кремінної ? Чи батальйони й дивізії підрозділів НАТО, які штурмують російські укріпрайони на південному напрямку? Не бачите?
І якби ви знали, від скількох факторів – часто випадкових, але частіше – ціною НАДзусиль, НАДвеликих жертв, кров’ю, зціпленими зубами, сльозами й матюками дається навіть не перемога, а просто – уникнення поразки й краху всього. Якби ви уявили, наскільки кожен день протягом минулого ми близькі до прірви, і як недалеко відійшли від неї сьогодні…
І навіть перемога, хто б що не вкладав в це слово, – вона ще нічого не гарантує. Бо ми вийдемо з цієї війни зі знищеною економікою, виснаженими й знекровленими. І цей світлий день означатиме лише те, що нам всім треба буде працювати так, як не працювали ще ніколи до того.
Загалом, мабуть, це властиво для людей – віддавати такі важливі речі на “промисел Божий” чи якісь інші невидимі механізми – Deus ex machina в формі натівських генералів чи європейських чиновників. Але того разу все по дорослому – усе самим.
Попереду боротьба і важка праця.
Тому ще раз – ще нічого не вирішено. Єдина гарантія нашої перемоги – ми б’ємось за своє життя. Програємо – зникнемо. Переможемо – отримаємо шанс на життя.
Віктор Біщук
Коментарі