Несподіваний візит Єнса Столтенберга у Київ мав би гармонізувати процес взаємодії України та НАТО, особливо напередодні знакового липневого саміту Альянсу у Вільнюсі. Амбітна і агресивна політика українського військово-політичного керівництва вже неодноразово ставила Альянс і його керівництво у незручне становище, як от підписання 30 вересня минулого року заявки на вступ у НАТО. Тож Столтенберг і приїхав до Києва, щоб узгодити, як форму взаємодії між Україною і НАТО, так і шлях її реалізації, щоб цю складну процедуру пройти з мінімальними внутрішніми конфронтаціями.
Те, що вступ України у НАТО не має альтернативи, це – зрозуміло, і Столтенберг про це чітко заявив, чим викликав неоднозначну реакцію проросійського угорського Орбана. Однак, до цієї визначеної цілі є складний шлях з великою кількістю поворотів, кожен з яких може бути критичним у досягненні потрібного результату. І перший та найголовніший ризик – це ситуація на полі бою. Тому однією з ключових тем розмови між Зеленським і Столтенбергом було озброєння, за допомогою якого ЗСУ мали б змогу як стримувати російський натиск на фронті та ракетні атаки, так і здійснювати успішні контрнаступальні дії. Тож, як ми бачили, візит Столтенберга був запаралелений з “Рамштайном”, на якому була оголошена подальша стратегія збройної підтримки України. Але про це трішки згодом.
Іншою важливою темою перемовин у Києві були гарантії безпеки Україні на шляху до вступу до НАТО. По-перше, це чітка відповідь, що Україна не вступить в Альянс найближчим часом і не отримає чітку перспективу щодо вступу. Шлях до вступу України до НАТО – це не лише певний період ратифікації усіма країнами-членами НАТО (а ми бачимо, як об Туреччину заштопорився вступ в НАТО Швеції), це і фіналізація російсько-української війни. Без крапки у війні (чи це вихід на кордони 91-го року, чи якась інша форма) НАТО повноправне членство Україні не надасть.
По-друге, члени НАТО добре розуміють важливість України на мапі світу та міць і цінність Української армії, чиїм потенціалом варто посили Альянс. Однак нестабільність фронту, залежність України від військової та фінансової допомоги країн-партнерів, ефективні дії рф у стримуванні суспільно-політичного хаосу та стабілізації економіки з подальшим вдосконаленням ведення бойових дій несуть високу долю ризику і змушують Альянс шукати нестійкий баланс. Імовірно, пошуком стабілізаційних конструкцій, які б могли стати фундаментальними принципами взаємодії України та НАТО на шляху до вступу під час ведення бойових дій проти росії і займалися НАТІвські генерали; тож візит Столтенберга міг бути способом обговорення цього напрацювання між ним та Зеленським у вузькому колі, з подальшим плануванням спільних узгоджених дій по їх реалізації. І одним з елементів цієї гармонізації процесів стала інформація, що Зеленський прийняв запрошення генсека НАТО Єнса Столтенберга взяти участь у саміті НАТО, який пройде у Вільнюсі у липні.
Як ми писали раніше, на минулому тижні відбувався пошук відповіді на питання про час завершення російсько-української війни. Візит Столтенберга вказує, що це станеться не скоро, а засідання “Рамштайну” – що до завершення війни українцям доведеться пережити ще одну важку зиму. Результати 11-их перемовин в форматі “Рамштайну” на авіабазі в німецькому Рамштайні свідчать про необхідність посилення української ППО, а, отже – до підготовки відбиття ракетних ударів. З огляду, що процес залучення в Україну нових систем, накопичення боєприпасів до них, а, найголовніше, підготовка персоналу – це процес не одного місяця, то створення надійного “залізного купола” над Україною буде завершене до середини осені. Це якраз час, за який росіяни можуть зібрати нові ракетні арсенали, щоб з допомогою зими та морозу спробувати “незламним” українцям влаштувати блекаутний “холодомор 23-24 років”, і змусити капітулювати. Ми писали про те, що минулоріч росіянам не вдалося це зробити не в останню чергу завдяки подарованій природою теплій зимі, однак, ризикувати і надіятися лише на погоду тепер уже ніхто не буде.
Питання посилення українського ППО – це рішення, які є окремою ціллю і не суттєво залежатимуть від ситуації на полі бою і наявної лінії фронту. Адже, навіть, якщо за росією залишиться кількадесят квадратних кілометрів Луганщини чи Донеччини, це не скує їхніх можливостей (і, відповідно, шансів) огризатися стратегічною авіацією з-над Каспію, розраховуючи, що замість них українців “на коліна” поставить мороз. А поки уся українська територія не буде звільнена, і наші війська не окопаються на кордонах (як це робиться, зокрема, на Волині і Поліссі) – доти війна триватиме і вступ у НАТО буде ускладнений. І це, з огляду на останні, описані вище події, може тривати аж до наступної весни.
Звісно, нині українці очікують на цьогорічний весняний контрнаступ, який мав би і звільнити земляків з-під окупації, і додати позитивного настрою втомленому війною та зимою населенню, однак, поки не завершилося весняне водопілля і не настала так звана “зеленка”, говорити однозначно про це складно. Як і про території, де наш наступ може початися, хоча згідно із повідомленням Генерального штабу ЗСУ на Запорізькому та Херсонському напрямках упродовж двох останніх тижнів ворог займається виключно обороною. Що ж, очікуємо нестандартних кроків, які б мали знівелювати усі побудовані ворогом фортифікації.
А що в Україні несподівані повороти – річ звична, свідчить нещодавнє інтерв’ю екснародного депутата від “Європейської солідарності” і одного з “облич” цієї партії у Парламенті Михайла Забродського, у якому той вишукано “прогнувся” перед керівництвом держави, до якого нещодавно він перебував у чіткій опозиції. Невже “слуги” підготували заміну Залужному?
На Львівщині політичне затишшя триває, але це лише в публічній площині. Насправді, політичні процеси, як у Львівській обласній раді, так і у Львівській міській раді, зараз знаходяться у дуже гарячій фазі. І найближчим часом вони всі вистрелять у публічну площину.
Першими вистрелять процеси Львівської міської ради, де у четвер, 27 квітня, відбудеться чергова сесія Львівської міської ради. Саме тоді стане зрозумілим, хто буде грати першу скрипку у розсвареній фракції “ЄС” Львівської міської ради – дует заслужених юристів України – Ломага і Різник, чи поки ще чинний голова фракції – Петро Адамик. У перших дуже жорсткий конфлікт із Андрієм Садовим, але багато бізнесових проектів у Львові і бажання стати народними депутатами України на найближчих парламентських виборах. У Адамика завжди були конструктивно-ділові відносини з Садовим і немає амбіцій покидати Львів. Тому перші будуть ініціювати розпуск виконкому, а другий пообіцяв голоси частини підконтрольної йому фракції “ЄС” за ухвалу по славнозвісному кредиту.
Але, як би там не склались події після четвергової сесії, Андрій Садовий у будь-якому випадку вийде переможцем, бо кредит все одно отримає і фракцію “ЄС” остаточно розсварить. А це ще більше укріпить його одноосібну владу у Львові.
У Львівській обласній раді практично всі процеси поки що відбуваються непублічно. І це правильно. Нова більшість взяла публічну паузу у всіх процесах, щоб спробувати постратегувати і спланувати свою подальшу діяльність.
Єдиними публічними двіжами, які ми пережили минулого тижня, стали – “парад” звільнень найбільш одіозних працівників апарату обласної ради та чергове невдале засідання Львівської обласної виборчої комісії, де мали прийняти рішення про приведення до присяги нових депутатів облради від фракцій “ЄС” та УГП. Витрачати свій і ваш час на ці двіжі ми не будемо, бо вони реально не будуть мати жодних наслідків для політичних процесів на Львівщині.
А от за закритими дверима нової більшості відбуваються більш цікаві речі. Як ми і прогнозували у попередніх наших оглядах, відставка Ірини Гримак не була запланована, тому жодного плану дій на наближчі тижні і місяці у “більшовиків” не існує. Його тільки зараз почали формувати і одразу наразились на велику кількість підводних каменів, бо домовлятись на сімох – це дуже складний процес.
Прізвище нового голови облради поки найважче узгоджується, адже багато-хто хоче, але ніхто не може, тому Євгеній Гірник, скоріш за все, ще довго виконуватиме роль голови облради.
Набагато легше йдуть справи із іншими ініціативами. Уже фактично узгоджене 30-відсоткове скорочення апарату Львівської облради, тому всіх, хто не захоче добровільно написати заяву на звільнення, буде просто скорочено. Приблизно стільки ж працівників управління майном спільної власності Львівської облради теж буде скорочено, а начальником цього управління майже напевно стане Андрій Білоус, який зараз працює на цій посаді, але з приставкою в.о.
На завершальній стадії перебуває процес тотального перезавантаження постійних комісій Львівської облради – всі представники фракції “ЄС” втратять свої керівні посади в комісіях. Хоча точніше сказати, що майже всі. Єдиний єесівець, який може зберегти посаду голови постійної комісії – Віталій Свіщов, який, як нещодавно виявилось, проголосував “за” незадовільну оцінку діяльності Ірини Гримак упродовж 2021-2022 років.
До підпорядкованих закладів, установ і підприємств “більшовикам” ще руки не дійшли. Окрім керівників найбільших медичних установ, яким автоматично продовжили контракти до завершення воєнного стану.
Є і інші питання, які зараз розглядаються новоствореною більшістю обласної ради, але поки що ми про них писати не будемо, бо там прогрес практично відсутній. Спостерігаємо…
Аналітичний центр “POLITI.KO”
Коментарі