Солдат Віталій Щабленко (позивний «Їжак») – заступник командира бойової машини – навідник – оператор гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмової роти 10 ОГШБ Збройних Сил України. Після поранення переведений на службу до Червоноградського РТЦК та СП Львівщини, повідомляє пресслужба Львівської ОВА.
«24.02.2022 року був день, коли в голові була тільки одна думка: «Що потрібно захищати, допомагати, треба робити все щоб сім’я та рідні були в безпеці!».
25.02.2022 року зареєструвався в «Будинку воїна», бажав патрулювати місто. Згодом почав займатися волонтерськими перевезеннями по Україні, маючи власний великий вантажний бус. Потім мені зателефонували з ТЦК та СП (військкомату) та повідомили, що потрібно їхати. Довго не думаючи, спакував рюкзак та за короткий термін був вже в ТЦК. Мене відправили служити в роту охорони Червоноградського РТЦК та СП», – розповідає Віталій.
Через певний термін захисника перевели в 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду. Спочатку навчання відбулись на Франківщині, а потім в іншу область на полігон. Далі – на схід, де Віталій з побратимами почали виходити на позиції.
«Певний час був шоковий стан, відбувається інакше розуміння дійсності. Безпечні навчання закінчені і з повним багажем знань та навичок потрібно йти в бій. І правильно їх використовуючи та зберігаючи спокій, залишитися живими та досягти успіху. Дуже надавало натхнення те, що всі, абсолютно всі хлопці, які були поряд, були такими ж простими людьми, з такою ж метою. Ми підтримували одне одного, допомагали, ділилися, були одним цілим, прикривали одне одному спини», – ділиться військовий.
Одного разу на одній з позицій ворог вночі використав дрон з тепловізором та вдарив «АГСом» у бліндаж, де перебував, зокрема, Віталій. Внаслідок цього чоловік був поранений.
«Дякувати Богу, що це була не міна, бо було б все набагато гірше. Там я отримав вогнепальне осколкове поранення ноги та контузію. Ще 6 днів я був на позиціях з осколками в нозі. Згодом мене евакуювали в лікарню, потім перевезли в Дніпро. В лікарні я пройшов лікування та повне обстеження організму і в мене знайшли багатовузловий зоб шийно-загрудинної локалізації. Рекомендовано було тотальне видалення щитовидної залози», – зазначив захисник.
Незабаром Віталія перевели у Червоноградський РТЦК та СП для подальшого проходження служби. Під час повномасштабної війни у нього народилася донька. Віталій розповів, що після досвіду бойових дій у нього змінилося ставлення до життя. Каже, що найважливіше – це рідні люди та час, проведений з ними.
«Під час війни в мене народилася донечка. Це найбільше щастя в житті, це моя мотивація, це моя надія, моя душа. Промінь любові та світла в такий важкий час. Після того, що я пройшов, я дивлюся на речі зовсім по іншому, змінилося відношення до життя. Цінності, які є в людей в звичайному повсякденному житті, матеріальний стан, робота, квартири, автомобілі – це не головне. Важливий тільки час, який відведений, щоб жити з своїми рідними, бути поруч, захищати їх. Головне – це люди, підтримка, плече, яке тобі можуть підставити в важку хвилину та самому залишатися людиною», – наголошує Віталій.
Військовий каже, що розуміє, що люди бояться служити, проте зазначає, що потрібно змінювати тих, хто на фронті з самого початку, дати їм можливість відновитися.
«На рахунок мобілізації в мене відбувається внутрішній конфлікт. Я розумію, що люди не йдуть служити, тому що бояться. Страх паралізує і не дозволяє об’єктивно та з холодною головою дивитися на ситуацію, приймати правильні рішення. Але як же ті хлопці, які там з самого початку? Чому ніхто не думає про них? Їх потрібно міняти, вони такі ж звичайні люди, вони виснажуються, як фізично, так і морально. Їм потрібна допомога.
А як же шана до тих, хто в полоні, та тих, хто віддав своє дорогоцінне життя за нас? Як ті, хто переховуються, потім зможуть дивитися в очі тим, хто пройшов пекло? Можливо і не було б так важко, якщо б нас було більше. Більше тих, в кого одна ціль, хто бажає миру та перемоги нашій країні, без втрат, без болю, без тривог», – зазначив Віталій Щабленко.
Коментарі