“Рано в суботу, коло сьомої години ранку, після останніх прощань з родичами, відвели Чабака зі зв’язаними руками на місце страти. Там стояв простий стовп, біля якого зібралися члени судового трибуналу на чолі з радником Йонашем, який проводив судовий розгляд справи, прокурор, адвокат, трохи далі – група судових службовців та журналістів.
Екзекуція, виконувати яку прибув з Відня кат Йозеф Ланг із двома помічниками, тривала недовго. На шибениці повис холодний, посинілий труп.
Справедливості стало більше”, – писала 10 квітня 1909 року газета Nowości Illustrowane
Тодішні газети називали їх “бандою шакалів”. Вони так само підступно нападали уночі та безжально вбивали заради мізерної здобичі.
Усі учасники банди належали до однієї родини, яка походила з околиць Городка на Львівщині, але останнім часом вони мешкали у Львові.
Мати із сином, зятем та ще одним далеким родичем робили нічні вилазки, нападаючи на самотні придорожні корчми, які в той час орендували здебільшого євреї. Від їхніх рук загинули два корчмарі, ще троє людей були поранені. Весь злочинний здобуток банди склав якихось кілька сотень корон.
“Виходять за здобиччю, волочаться цілими милями пішки, ночують в придорожніх канавах, переходять через невідомі їм села та вітаються з людьми, терплять голод і палюче сонце, а ночами грабують та вбивають, виносячи кілька корон, декілька булок і пляшку горілки чи пачку цигарок”, – писала про цих бандитів щоденна газета “Кур’єр Львівський”.
Найстаршій учасниці банди Марії Чабак було 53 роки. Вона була сліпа на одне око, працювала наймичкою і після смерті чоловіка любила заглянути в чарку. Під час нападів на корчми вона здебільшого стояла “на шухері”, пильнуючи, чи ніхто не йде дорогою.
Її 27-річний син, Петро Чабак був верховодою злочинної зграї. Він пройшов військову службу в столичному Відні, був різником і тримав м’ясну крамницю в Брюховичах. На злочини йшов із револьвером Ланкастер калібру 7 міліметрів. Саме з цієї зброї були убиті та поранені всі жертви нападів.
Чоловік сестри ватажка банди, 28-річний Теодор Тишик був сиротою, після одруження купив земельну ділянку і коня, заробляв фірманкою до 100 корон на місяць. На грабунках був головним підручним Чабака.
Ще один учасник банди, молодий 20-річний парубок-наймит Степан Галушка був переважно на підхваті, особливими звірствами не вирізнявся і, зрештою, за свою участь у злочинах отримав лише 20 корон із награбованого.
Свої напади “шакали” здійснювали завжди однаково: уночі розбивали шибку вікна у корчмі молотком, спершу вимагали горілки, а тоді стріляли у господаря та вдиралися всередину. З диявольською спритністю Чабак умів знаходити сховки із грішми, але ніколи здобич не бувала великою. Часом вони напередодні заходили до корчми, яку планували пограбувати, пропиваючи там награбоване і приглядаючись до обстановки.
Після того, як упродовж десяти днів було скоєно шість нападів на придорожні корчми, поліцейські агенти почали активні пошуки банди й досить швидко натрапила на їхній слід. Теодора Тишика затримали на вокзалі в Городку, де його впізнали жертви одного з нападів. А Петра Чабака взяли в ресторації у Львові, де він протринькував свою здобич.
Під час досудового слідства, перебуваючи під арештом, Петро Чабак та його спільники дізналися про хитрий спосіб уникнути покарання: вдавати з себе божевільних. Якщо Тишику та Галушці забракло акторського хисту, щоб довго прикидатися вар’ятами, то верховода банди тримався до останнього.
Навіть після психіатричної експертизи, яка не виявила у підсудного жодних відхилень, Петро Чабак поводився як несповна розуму. На запитання судді він реагував невиразними вигуками та звірячим гарчанням, а коли починав говорити розбірливо, то бурмотів щось про цісаря та Бога.
Коли йому запропонували впізнати інших членів банди, зокрема, його матір, він раптом закричав: “Моя мама у Відні!”. А тоді, перевівши погляд на стіну, де висів портрет імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа, вигукнув: “А ось і мій батько!”.
Щоб не підігрувати комедіантові, головуючий на суді більше не звертався із жодними запитаннями до Петра Чабака. Упродовж кількох днів, поки тривали судові засідання, той просидів на лаві підсудних з придуркуватим виразом обличчя та бездумним поглядом, блукаючи очима то по стелі, то по долівці. У такому ж стані він вислухав вирок, вдаючи, що не розуміє, що з ним відбувається.
20 вересня 1908 року присяжні кримінального суду у Львові засудили Петра Чабака та Теодора Тишика до смертної кари через повішення, Степан Галушка отримав 6 років, а Марія Чабак – 5 років ув’язнення.
Богдан Скаврон
Коментарі