Розвідувальна експедиція, організована Королівським географічним товариством і Британським альпійським клубом, тричі йшла на приступ, прокладаючи маршрут там, де досі не ступала нога людини. У червні 1924 року цей похід закінчився поразкою та загибеллю альпіністів Джорджа Меллорі та Ендрю Ірвін, яких востаннє бачили на висоті за 250 метрів (по вертикалі) від вершини Евересту, після чого вони зникли, породивши досі нерозгадану таємницю — підкорилася їм найвища гора світу чи ні.
Одразу після завершення останньої експедиції британців, про яку багато писала преса тогочасної Австро-Угорщини, львівський інженер, аеронавт, фотограф, пристрасний популяризатор науки та техніки Едмунд Лібанський видав книжку присвячені цій події “Боротьба за вершину світу”. У своїй праці він ретельно описав труднощі перших експедицій, цитуючи звіт її керівника – полковника Говарда Бюрі.
Зокрема, Лібанський нагадав про те, що відбувається з людським організмом через зменшення атмосферного тиску з підйомом угору, описавши симптоми так званої “гірської хвороби”, коли людина відчуває біль голови, запаморочення, у неї може не тільки піти кров носом, але й можуть з’явитися криваві сльози та піт. Також навів приклади аеронавтів, до яких і сам належав, які піднімалися до висоти 8 тисяч метрів над рівнем моря і вище та помирали від задухи у розрідженому повітрі.
Саме тому, наголошував Лібанський, альпіністи в Гімалаї беруть із собою кисневі балони та маски, а перед стартом члени експедиції пройшли тренування у спеціальних камерах, з яких викачували повітря до того рівня, який приблизно відповідає вершині Евересту — у той час його висоту визначали у 8 844 метри (тепер — 8 848 м).
Тогочасна віденська газета Das interessante Blatt опублікувала фото спорядженого до штурму Евересту члена британської експедиції з кисневими балонами за спиною, так описавши цю конструкцію: “Апарат складається із чотирьох балонів, кожен з яких вміщає 240 літрів стиснутого повітря, його вага 14,5 кілограмів і він кріпиться до спини як рюкзак”.
Альпініст, учасник експедиції із кисневими балонами, Das interessante Blatt, 1922 рік
Під час першої експедиції 1921 року підкорення Евересту не планувалося, дослідники хотіли лише вивчити місцевість, скласти її детальні плани і розробити маршрут, яким повинна була штурмувати вершину група альпіністів у 1922 році. Тож у складі розвідників були топографи, геологи і навіть ботанік.
Організатори першої британської експедиції на Еверест, Das interessante Blatt, 1922 рік
Група вирушила в дорогу, нав’ючивши сотню мулів, членів експедиції супроводжували 40 місцевих носильників, які дивували європейців своєю витривалістю і здатністю спати прямо на снігу. На всі приготування і дорогу було витрачено 10 тисяч фунтів стерлінгів (на той час, як писав Едмунд Лібанский, це було близько мільйона злотих). Наслідком експедиції стало картографічне та геологічне дослідження 36 квадратних кілометрів раніше незнаної території Тибету.
Маршрут підйому на Еверест, Das interessante Blatt, 1922 рік
Саме тоді відбулося одне перших знайомств європейців із “сніговою людиною”. Ось, як цю зустріч описувала газета Das interessante Blatt:
“Наступного дня дослідники дійшли до самого хребта. Вони виявили сліди кроликів і лисиць у цій повністю дикій крижано-сніговій пустелі, а поряд – слід босої ноги людини. Слід сфотографували. Налякані тибетські кулі (помічники-носильники, – авт.) розповіли про дику волохату людину, яка нібито живе у Гімалаях. Англійці припустили, що це був невідомий різновид людиноподібної мавпи. Поки слід вивчали, наступила хуртовина, яка змусила експедицію швидко відступити”.
Зустріч учасника експедиції з мешканцями Тібету, Das interessante Blatt, 1921 рік
З глибоким подивом інженер Лібанський переказував зустріч європейців у буддійському монастирі Ронгбук із 140-річним монахом, який вражав не тільки своїм віком, але й тим, що споживав лише десять ячмінних зерен в день, запиваючи їх водою. Принаймні, так про нього говорили.
Поблизу монастиря британці розбили свій табір, з якого пара альпіністів-розвідників Мелорі та Буллок робила вилазки, для пошуку можливого маршруту на вершину. Зрештою, кілька місячні мандри довкола Евересту закінчилися — для підйому на Еверест було обрано шлях уздовж льодовика Східний Ронгбук через перевал Північне сідло й далі по північному гребеню з виходом на передвершинну ділянку північно-східного гребеня.
Карта експедицій 1921-24 років, Walka o szczyt świata, 1924 рік
“Експедиція буде повторена наступного літа, і її учасники сподіваються підкорити вершину, використовуючи шляхи, виявлені цього року. Які труднощі доведеться подолати цій експедиції, свідчать слова одного з її членів, який заявив, що експедиція на Північному полюсі – це прогулянка проти сходження на гору Еверест”, – писала тоді віденська газета Das interessante Blatt.
Однак, здійсненню цих намірів завадила негода та трагічний випадок на підступах до вершини Евересту. Пройшовши розвіданим раніше маршрутом, альпіністи розбили свій табір всього за 500 метрів від вершини, але подолати цей останній відтинок не змогли.
Останній табір другої експедиції на висоті 8 348 метрів, Das interessante Blatt, 1922 рік
“Експедиція на вершину Евересту, найвищої вершини світу, яка здіймається на 8 840 метрів, не досягла місця призначення. Трохи нижче вершини, на висоті 8 348 метрів над рівнем моря сміливим дослідникам довелося повернутися назад. Останній відрізок у неповних 500 метрів виявився неподоланим. Люта буря з небаченої сили вітром унеможливила підйом на круті скелі, до того ж лавини, розрідження повітря, жахливі напруження вичерпали сили дослідників. Вісім тибетських носіїв загинули під час негоди, решта – відмовилися йти далі”, – писала у 1922 році Das interessante Blatt.
Остання спроба цієї експедиції підкорити Еверест відбулася у 1924 році і завершилася ще більшою трагедією. Незмінний учасник усіх експедицій Джордж Меллорі та його напарник Ендрю Ірвін піднялися на висоту, від якої залишалося ще 250 метрів до вершини, але спершу пропали з поля зору, а потім зникли назавжди.
Альпіністи Мелорі та Ірвін, які загинули під час останнього сходження, Das interessante Blatt, 1924 рік
Тіло Джорджа Меллорі виявили аж через 75 років після сходження – 1 травня 1999 року це зробила американська пошукова експедиція (Mallory amp; Irvine Research) на висоті 8155 метрів. Обірвана мотузка, якою був обплутаний альпініст та характер тілесних ушкоджень свідчили, що причиною його загибелі стало падіння після зриву зі скелі.
. Повідомлення в пресі про останню спробу британської експедиції підкорити “вершину світу”, Światowid, 1924 рік
На тілі альпініста було виявлено багато тогочасних артефактів (альтиметр для вимірювання висоти, сонцезахисні окуляри, маска від кисневого апарату), а також особисті документи, зокрема листи. Проте, при ньому не виявилося фотографії його дружини Рут і прапора Британії, які він мав намір залишити на вершині Евересту у випадку успішного сходження. Це дотепер дає підстави припускати, що саме Джордж Меллорі першим з людей ступив на вершину світу, загинувши під час спуску…
Богдан Скаврон
Коментарі