Для початку, хочу, щоб усі, хто читає цей допис, зрозуміли з ким мені як міському голові, парафіянам храму, мешканцям громади, керівництву органів влади різного рівня – приходиться мати справу впродовж кількох років.
Пан Тарас часто називає себе культурологом і політологом, хоча не має профільної освіти з жодної із цих галузей. Закінчив механіко-технологічний факультет у Львівському політехнічному інституті. Для мене, як для науковця, який займається політологічною наукою 12 років – доктора філософії за спеціальністю політологія, соромно, коли людина, яка не має жодного відношення до політології – самопроголошує себе політологом. Промовчу про культуролога, адже і до культурології в даному випадку дуже далеко. Гадаю, що наукове товариство і колеги-практики погодяться.
Дивним захопленням пана Возняка є міцний алкоголь. Те, що він полюбляє оковиту – видно із його фото чисельних застіль, опублікованих на сторінці у соціальній мережі Facebook. Направду скажу, що в нікого більше не бачив стільки фото із алкоголем. Випиває він регулярно, в робочих стінах і в робочий час. Що також можна побачити. Жоден приїзд директора Галереї до Жовківського замку не починався/закінчувався без накритого столу і звісно із пляшечками чогось міцного. Одного разу, прийшовши до них на нараду (по реставрації церкви Трійці – це були початки), одразу був запрошений за приготований стіл, де отримав пропозицію від Возняка випити з ними горілки. Коли вельмишановний директор почув, що я відмовляюсь, то обурився і сказав: «ти що не козак, хіба з нами не випʼєш…?». З того часу до них на «наради» я більше не ходив. Не було змісту слухати пʼяне ностальгування про колишні, переважно радянські часи.
Ймовірно, не зовсім на тверезо пан директор веде свою сторінку та сторінку Галереї у соціальній мережі Facebook: публікує тексти мовою російських вбивць; насміхається з українців; використовує без дозволу фото військових; забороняє людям фотографуватися біля культових споруд, що побудовані їхніми предками та робить багато інших дурниць, які в адекватному стані особа не могла б робити.
Цинічно одягає на себе медалі і ходить з ними між людьми, не побувавши за 10 років війни жодного разу на фронті.
Останньою дивиною і дикістю від «цього Тараса» (як його називають деякі співробітники Жовківського замку) став момент поведінки, коли нещодавно до мене приїжджали колеги, з якими вчились у Лондонській школі економіки. Ми хотіли провести стратегічну сесію у Гетьманській залі Жовківського замку (балансоутримувачем якого є Галерея). Подзвонив до Возняка запитати чи можна, на що він мені дослівно відповів: «спочатку гроші, потім зала», і попросив оплатити рахунок на 9 тисяч гривень. Після того, як провів оплату власними коштами, скинув квитанцію, тоді мені було дозволено у проведенні заходу.
Це політичний фрік, який у 2014 році балотувався до Верховної Ради України по нашому 122-му виборчому окрузі. Яким чудом, уродженець села Сваричів Рожнятівського району Івано-Франківської області, мешканець міста Львова, що не мав жодного відношення до Жовківщини і Яворівщини, тут намагався обратись – невідомо. Зрештою, отримав від виборців ствердне «ні», закінчивши (по суті і не розпочавши) свою політичну карʼєру.
Про історію, яким чином він потрапив на посаду директора Галереї та його зневагу до колишнього керівника – світоча українського мистецтвознавства, академіка, Почесного громадянина Львова – Бориса Возницького – можна багато прочитати у різних публікаціях. Дуже шкода, що Борис Григорович не дожив до наших днів, було б все по іншому. Церква б точно була відкритою для парафіян та гостей і усі б мали вільний доступ до замку. Так у 2016 році описав конкурс щодо обрання директора галереї член правління Українського фонду культури, член правління ГО «Конгрес української інтелігенції» Валерій Потюк: «Пан Возняк не має жодної підстави бути директором Галереї мистецтв. Освіта – політехнічна, спеціальність – інженер-механік. Він не має стажу роботи у музеї, наукового звання, державних нагород, стажу роботи у цій галузі. Міністерство культури в особі пана Нищука не мало права прийняти його документи до конкурсу. Це все одно, що він піде у лікарню швидкої допомоги керувати».
Тепер основне. Щодо майбутнього відкриття відреставрованої памʼятки ЮНЕСКО – деревʼяної церкви Пресвятої Трійці у Жовкві. Одразу розставлю всі крапки над «і» щодо спекуляцій окремих осіб з Галереї в твердженнях завдяки кому вона відновлена.
У 2022 році, я мав зустріч із другом Жовківської громади – Олександром Ткаченком, тодішнім Міністром культури та інформаційної політики України. В цей час наша церква стояла розібраною під відритим небом більше року, адже в Галереї не було коштів на продовження реставраційних робіт. Усі розуміють що б могло статись, якби вчасно не почали відновлювальні роботи. Отож, в ході нашої розмови з Міністром, він запитав мене: «яка зараз найбільша проблема в сфері історико-архітектурних пам’яток у вашій громаді?». На що я відповів: «потрібно негайно реставрувати церкву Пресвятої Трійці у Жовкві, бо вона перебуває на межі знищення. Для цього просимо виділити кошти з державного бюджету». Тоді пан Олександр запевнив, що зробить усе можливе для цього. Так і сталось – дуже швидко Міністерство надало фінансування у розмірі 10,5 млн грн для повної реставрації святині. В час повномасштабної війни з росією, було важко уявити, що таке можливе і усе вдастся. Але, завдяки саме Олександру Ткаченку і його команді з Мінкульту сьогодні ми маємо відреставровану пам’ятку ЮНЕСКО, яка вже скоро (після завершення робіт Галереєю із настінними розписами) відчинить свої двері. Для цього зроблено все можливе, зокрема отцем Василем, парафіянами та Жовківською міською радою. За що усім велика подяка!
До слова, храм збудований у 1720 році мешканцями Жовкви. У 1999 році, відповідно до договору між Львівською обласною державною адміністрацією і парафією Пресвятої Трійці – переданий як національна пам’ятка у безоплатне безтермінове користування. Договір та його умови є чинними. Галерея виступає лише як балансоутримувач приміщення. Тому, ні директор, ні підпорядкована йому установа не в праві заборонити парафіяльній громаді молитися і здійснювати релігійні служіння у своїй святині, тим більше думати робити з неї музей. Віримо, що ближчим часом справедливість буде відновлена. Бо з нами Бог.
А наостанок, дам Тарасу Возняку кілька життєвих порад:
1. Зніміть нарешті пломби з дверей та віддайте ключі від храму парафіянам.
2. Перестаньте зловживати оковитою. Спробуйте робити свої «обряди» у вільний від роботи час, в невеликих дозах. Тоді і світ стане милішим.
3. Зупиніться у власних бажаннях принижувати людей.
4. Визначіться зі своїм віросповіданням. Перестаньте глузувати і цькувати інших за їхнє віросповідання.
5. Підіть до сповіді. Рекомендую до отця Василя Батюка, під час відкриття оновленої церкви Пресвятої Трійці у Жовкві.
6. Подякуйте Богу за все, що маєте. Задонатьте на ЗСУ.
7. Звільніться. Передайте управління Галереєю комусь із молодих і прогресивних колег, наприклад Андрію Гулію чи Ігорю Зінкевичу. Насолоджуйтеся життям на пенсії.
Олег Вольський
Коментарі