Питаєте: чому “кривавий..? Відповідаю: бо влітку того року османський візир Ібрагім Шишман маючи під орудою 60 тисяч турків і 100 тисяч татар хана Селім Гірея, вторгся у Галичину дощенту плюндруючи і все спалюючи на своєму шляху.
Над ранок 7 вересня 1675 року турецьке військо, будучи перед тим розбите у Лисиничах під Львовом, вирушило з Плугова до Підгаєць на Тернопільщині. А вже звідти турки повернули на Теребовлю і 19 вересня взяли її в облогу.
Українці з поляками у ті дні стійко обороняли теребовельські міські укріплення, але сили були явно нерівні, бо Теребовлю захищав невеликий підрозділ під орудою капітана Яна Самуеля Хшановського. Цей підрозділ налічував всього 80 піхотинців та дві сотні мешканців міста та селян із довколишніх сіл яким роздали мушкети. Про особливості тієї оборони талановито описав Андрій Козицький.
Ви будете здивовані, але Теребовля, навіть у такому – неспіврозмірному із військовою потугою ворога – кількісному стані, майже три тижні мужньо оборонялася.
Але, всі ми – слабкі люди і отой дух невірства у свої сили часом висмоктує з нас залишки нашої впевненості і тоді… Сумно, одним словом…
Ось, приблизно, саме у такий стан розпачу й впав тоді – судячи з усього – вищезгаданий капітан Ян Самуель Хшановський. Писемні документи того часу свідчать, що в якийсь момент він почав схилятися до того щоб… здати місто ворогові і тим врятувати собі й іншим життя.
Так от, усі ті речі діялися у всіх на виду і всі про все знали. Саме тому хроніст у ті дні записав, що коли дружина капітана Я.С.Хшановського, Анна Дорота Хшановська (німкеня з походження) довідалася, що її чоловік хоче здати місто туркам, то вона взявши два кинджала увірвалася на військову нараду яку проводив її чоловік з усім офіцерством і заявила, що якщо він справді вчинить таку підлість, то одним кинджалом вона заколе його, а іншим позбавить життя себе (я перепровіряв цей факт. Він справді мав місце і про це пишуть численні письмові джерела).
Після цього відважна жінка тут же при всіх привстидала офіцерів, які ладні були вже піти на угоду з ворогом і виступила перед ними з блискучою, хоча й емоційно забарвленою, промовою. Можливо, на офіцерів тоді подіяв не так встид, як холодний аналіз тих розважливих аргументів, які виклала перед ними Анна Дорота. Одним словом, на тій нараді було прийнято рішення й надалі чинити спротив ворогові і оборонятися до останнього.
Тут ми мусимо уяснити собі одну річ: тим своїм результативним виступом на нараді Анна Дорота досягнула головного – виграла час для гарнізону Теребовлі й усіх тих, хто на оборонних стінах відбивав щоденні напади ворога. Бо вже через чотири дні після тієї наради, на якій виступила Анна Дорота, війська короля Яна Собеського вирушили на допомогу обложеній Теребовлі. Зачувши цю звістку, у ніч на 11 жовтня 1675 року турецький візир Ібрагім Шишман віддав наказ своїм військам відступити від стін Теребовлі.
картина “Королівський хорунжий”
(Юзеф Брандт, близько 1890 року)
Приблизно у таких військових строях виступало королівське військо у 1675 році проти турецьких підрозділів у Лисиничах під Львовом та Теребовлею
І чомусь саме того дня, згідно із офіційною версією придворних хроністів султана Мехмеда IV, коли вищезгаданий візир Ібрагім Шишман почав відводити свої війська від Теребовлі, у нього раптово стався серцевий напад і він відійшов до Вічності. Але, вже тоді серед турецького війська поповзли були чутки, що то хтось підсипав отрути до його напою…
Вигляд на одну із оборонних башт замку Теребовлі
Що ж до самого Я.С.Хшановського, то його підвищили у званні до підполковника (у королівському Указі тоді написали: “…за виявлену під час оборони Теребовлі відвагу і рішучість”) а сейм у Варшаві надав йому ще й грошову винагороду у сумі 5000 злотих. Більше того, через чотири роки Я.С.Хшановського король призначив комендантом міста Львова, а сама родина Хшановських мешкала у Львові на Ринку у кам’яниці під №5.
Вигляд зі середини на одну із оборонних башт замку Теребовлі
… А, яку ж відзнаку від короля отримала сама Анна Дорота Хшановська, яка своєю рішучістю і відвагою на тій військовій нараді, вберегла свого чоловіка і тих офіцерів від державної зради і вічного сорому..? На жаль, архівні матеріали цю тему стидливо замовчують…
Автор: Микола Бандрівський
Коментарі