Про те, як Львівщина очищується від комуністичних символів в інтерв’ю для ІА Король Данило розповів радник очільника Львівської ОВА, член з комісії деколонізації та декомунізації області Олег Радик.
– Процес декомунізації на Львівщині проходив хвилеподібно. Попри те, що пам’ятники головному комуністичному ідеологу прибрали із центральних площ міст та містечок області ще на початку 90-их, решта радянської символіки продовжувала спокійно існувати на своїй території. З прийняттям відповідного закону процес очищення знову активізувався. Чи можемо ми сказати, що свій пік він уже пройшов?
– Зараз ми можемо сказати, що декомунізація у нашій області уже на 90 відсотків завершена. Якщо я не помиляюся, 264 вулиці перейменовано останнім рішенням очільника Львівської ОВА Максима Козицького. Це ті вулиці, які не захотіли чи не змогли перейменувати самі громади, хоча мали на те усі права. Закон про декомунізацію завершив свою чинність, та, на щастя, є певні люди, які будуть лобіювати його продовження. Бо хоч у нас із тим порядок, та в інших областях є проблеми, і якщо на пів року його продовжити – було б добре. На Львівщині теж ще залишилось кілька моментів. Зокрема у Львівській громаді це кілька вулиць. Та була домовленість, що цей процес завершить міська рада. Є кілька вулиць, ми про них знаємо, передали список. Це маленькі, дрібні вулиці, однак цей процес потрібно завершити. Є ще вулиця Дідушка. Цікаво, що вона перейменована у 1993 році. Я особисто цікавлюсь, хто це перейменування у 1993 році лобіював, адже хоч за документами Дідушок йшов як командир УГА, а насправді він продався совєтам, москалям, служив у НКВС, згодом його розстріляли. Він також пробував підкупити Коновальця. Отака цікава історія. Ми звернулися до організації Національні інформаційні системи (НІС), звірили вулиці, бо про деякі, часто через бюрократичні моменти, не знали ані ми, ані громади. І зараз упевнено можна сказати, що на 99,9 відсотка ми усі вулиці, що підлягають декомунізації, знайшли. Не вистарчило трохи часу, бо ми мали надію, що громади самі впораються із циним питанням. Але сподівання виявились марними. Тож ми уже самі зайнялись перейменуванням. Наприклад, давали назви Захисників Вітчизни, Соборності України тощо. Шкода, бо можна було б цю роботу провести більш якісно. Наприклад, назвати вулиці іменами місцевих героїв.
– Це щодо вулиць. А чи очистилась Львівщина повністю від таких комуністичних символів, як стели та пам’ятники?
– Ані у Львові, ані в області комуністичних пам’ятників чи стел уже немає. Лише на початку вулиці Зеленої, біля колишнього кінотеатру “Зірка”, залишилась якась незрозуміла конструкція. Зараз ведуться консультації щодо того, як її краще прибрати, хоча нічого такого особливого у собі вона не несе. Звісно, я допускаю, що десь у якихось хащах ще можуть бути якісь приховані обеліски. Наприклад, на зараз ми отримали два сигнали, які потребують перевірки. Наче вони хоч і перемальовані у жовто-блакитні кольори, та попри це є совєцькою спадщиною. Звісно, що навіть у такому вигляді ми їх не залишимо. Усі комуністичні пам’ятники були ще й аварійними. І ніхто мене не переконає в іншому. Усі вони робилися у 50-60-их роках і часто не надто якісно. Якщо на пам’ятнику радянським солдатам написати “Українським визволителям”, він не стане “оберегом” для місцевої вати. Ми навіть думали, коли хто буде дуже впиратися, подати в суд за блюзнірство та наругу над кольорами державного прапора. Бо прикрашати радянське одоробло українськими кольорами – це злочин. На щастя, до того не дійшло.
– А як щодо пам’ятних знаків радянським воїнам на кладовищах?
– Воїнам – це ще пів біди, є повсюдно пам’ятники генералам НКВС. Звісно, що зірки потрібно буде зняти. Цим повинні зайнятися місцеві громади. Так, дискусії щодо цього тривають, адже це пам’ятники катам українського народу, людям, які керували колоніальною адміністрацією на Львівщині, таких достатньо, наприклад, на Личаківському цвинтарі. Хтось каже що їх можна продати москалям чи обміняти на військовополонених. Та я не впевнений, що самим москалям вони потрібні. Можливо, після дискусій такі поховання і варто забрати із центральних алей. От досі триває полеміка, а що ж робити із прахом Кузнєцова? Ну, по-перше, потрібно зробити аналіз ДНК чи це дійсно Кузнєцов, бо є різні версії, а по-друге, такі рішення повинно приймати СБУ спільно із територіальною громадою. Хоча отого мертвого російського “общєствєнніка” на живих українців я б поміняв.
Могила радянського агента-розвідника Миколи Кузнєцова у Львові
– Декомунізація на Львівщині пройшла успішно. А чи траплялись якісь неординарні випадки у її процесі? От нещодавно ми спостерігали, як мешканці одного міста перетворили пам’ятник Леніна на пам’ятник Шевченку.
– Наскільки я знаю – це вже не перший такий випадок в Україні. Бачите, інколи людська глупість не має меж. Щодо випадку на Львівщині, то на згадку приходить, як у Нижанковичах я віднайшов пам’ятник на якому значилось: “Тут покоитса Радик І.І”. І невідомо, чи це Ірина Іванівна, чи Іван Іванович.
Перероблений пам’ятник: Шевченко замість Леніна, село Котлярка, Житомирщина, 2 липня 2024 року
– Дивлячись на приклад Львівщини, інші області теж беруть із неї приклад?
– Як які. На Франківщині тривають якісь процеси, але дуже мляво. На Тернопільщині взагалі нічого не рухається. З пам’ятниками – то взагалі біда. От Закарпаття дуже добре провело декомунізацію, Волинь підтягується, в Одесі хлопці гарно попрацювали, хоча там Труханов чинить спротив. У нас Андрій Іванович пробував говорити, що це ОВА має вносити пропозиції. Але це не пропозиції, а перейменування. Бо те, на що він мав десять років і не зробив, то ми зробили за рік. Ще зауважу, що ми перейменували усі вулиці Дружби народів, Возз’єднання, які несли абсолютно російські, комуністичні, колоніяльні наративи. Тому що колись будуть жити наступні покоління, які можуть сказати: “Ось ця вулиця Миру названа у 1967-му році, а тоді керували москалі і комуністи. То що, вони були за мир, виявляється?” До речі, якщо хтось знає про якісь місця на Львівщині, які підлягають декомунізації, прошу телефонувати та повідомляти.
– Тож Львівщина декомунізована?
– Я вважаю, що декомунізація на Львівщині завершена. Проведена колосальна і дуже скрупульозна робота. Так, на мою думку, можна ще дещо доробити та покращити. Наприклад, я вважаю, що вулиця Винниченка у Львові має бути перейменована. Звісно, що після дискусій. І не те щоб Винниченко дуже завинив, хоча він наприкінці свого життя “згнидився”. Ця вулиця – знакова. На ній знаходяться органи влади, а Винниченко не заслуговує аж такого вшанування. Тим паче, що до Львова він має дуже мізерний стосунок. Є ще зауваження до Петра Панча і до низки інших вулиць. Але це вже робота на майбутнє. Люди часом не розуміють суті. Наприклад, нас переконували, що вулиця Лютнева названа на честь Лютневої революції, але це не так. Вулиці із такими назвами ми ще залишили, як мовиться “у запасі”, адже, на жаль, у нас ще будуть герої, але, на щастя, будуть достойні люди, які вартуватимуть вшанування. Бо попри поширену думку, що Львів розбудовується, Львів не розбудовується, а забудовується. І нових вулиць немає. Так що треба щось залишити і для наступних поколінь.
Коментарі