І так є і буде не тільки в шахах. Звісно, що під час війни з мокшанським окупантом по дорозі загубимо більше талантів, аніж би це було в мирний час.
Шаховому світові абсолютно байдуже до війни в Україні, що вилилося в масове голосування більшості федерацій за російське керівництво світової шахової організації – ФІДЕ. Але не байдуже нам, засновникам і першопрохідцям всесвітньовідомої Львівської шахової школи. Наша функція тепер не тільки дивитися зі стін, а й посильно підтримувати молодь на шляху до майстерності.
Більшість російських шахістів, на жаль, підтримує війну. Особливо гросмейстери Карпов, Карякін, Шипов… І, що дивно, багато жінок, зокрема колишня дружина Василя Іванчука, одна з шахових зірок минулого Аліса Галлямова. Є й інші – десь сорок гросмейстерів підписали лист проти війни. Один шахіст з Владивостоку написав: нам за цю війну горіти в пеклі! Простіть нас!
З початку війни практично вся жіноча збірна України миттєво виїхала за кордон. Можливо, це і зберегло їм нерви. Бо виграти світову Олімпіаду в Індії можна було лише при абсолютній концентрації і максимальній віддачі. Сестри Музичук проживають в іспанській Валенсії, Юлія Осмак – у Франції, Анна Ушеніна також за кордоном. Наталія Букса в Баку в чоловіка.
Велика кількість молодих шахістів покинула Україну з мамами, і починаються масові переходи нашої молоді до інших федерацій. А це чемпіонки і призерки чемпіонатів Європи Марія Манько та Софія Гризлова. Швейцарці тут же встановили приз в кілограм золота для шахіста до 20 років, який першим виконає гросмейстерський норматив!
Надя Штанько перейшла в словенську федерацію. Багато юніорів попереходили в федерації країн, куди їм довелося виїхати з батьками. І то лише початок процесу, бо ласі очі вже давно дивляться на нашу жіночу збірну. Та й надії великої немає, бо дівчата не підтримали ідею бойкоту російських шахістів, який ініціювала чоловіча збірна. На українські шахи вже був великий злодійський наліт “русні” 10 років тому, коли вони просто перевели до себе Олімпійських чемпіонів Карякіна та Лагно. При потуранні тодішнього президента ФІДЕ Кірсана Ілюмжинова не заплатили ні копійки з сумарного відшкодування 100 тисяч євро. На провідних хлопців теж серйозно зазіхають. Один з лідерів збірної України наш найбільший талант уже на вильоті. Суперзарплата і два особисті тренери – про таке у нас мріяти не можна… Така ситуація не тільки в шахах – українські таланти дуже бажані повсюди в Європі.
Хлопцям набагато складніше. Мало того, що з часу ковіду зменшилась серйозно кількість комерційних змагань та й упав призовий фонд в більшості інших. Чоловіки мали проблеми з виїздом на турніри і по закону могли виїхати тільки на офіційні змагання, як, для прикладу, чемпіонат Європи. Після ж чемпіонату в березні в Словенії практично вся чоловіча збірна теж в Європі. Легенда українських шахів Василь Іванчук два роки ковіду пересидів у бункері і тільки влітку минулого року з’явився на людях. Запросили його зіграти в болгарській лізі. Майже пенсіонер Василь з купою паперів сів в автобус і на кордоні з Румунією його викинули назад. Я собі тільки можу уявити ту картину! Потім дозвіл на участь в чемпіонаті світу в Ізраїлі було отримано і після трирічної перерви Василь кинувся грати. Але жоден спорт не прощає таких перерв. Невпевненість в таких випадках губила багатьох колишніх чемпіонів. Та я сам вже проходив період старіння – граєш з молодим, бачиш, що з десяток років тому роздер би такого, як жабу, а тут мучишся, думаєш нервуєш.. І, зрештою, програєш. Тому сумно дивитись на його гру. Треба дивитись на гру простіше і грати тільки на техніку. Тепер я почав розуміти, чому великі ветерани минулого Бент Ларсен і Ратмир Холмов грали в ті роки з кулеметною швидкістю.
І трохи приємного, як кажуть, крізь сльози. 80-річчя відсвяткував знаний історик львівських шахів, журналіст Іван Яремко. Ми з гросмейстером Олександром Білявським маємо близько сімдесятки і можемо поїхати на змагання. От виступили на чемпіонаті Європи з швидких шахів і обоє перемогли в заліку ветеранів понад 65 років! Хоч я був і на крок попереду. Та й наша молодь зі школи “Дебют” виступила прекрасно. Олег Романишин зіграв в Меморілі Марселя Дюшана в Ріо-де-Жанейро. Ми маємо Гросмейстерський клуб, бо у нас в місті проживає 23 гросмейстери – чи не найбільше на світі! Зараз можемо зустрітись час від часу тільки ветерани у Маргейра Петурссона… Дивлюсь на передвоєнні фото нашого клубу і клубок стоїть в горлі – яка наша молодь і наша гордість була щаслива. А війна розметала їх по цілому світу…
Гросмейстер Адріан Михальчишин
Коментарі