Це був один з найгучніших судових процесів тогочасної Європи. У вбивстві одного з найвищих посадовців Польщі було звинувачено “терористичну”, як писали тодішні польські газети, Організацію українських націоналістів.
На лаві підсудних опинилися 12 діячів ОУН, на допити було викликано десятки свідків, обвинувальний висновок налічував понад сотню сторінок, а засідання у Варшавському окружному суді тривали ледь не щодня упродовж майже двох місяців.
“У справі про вбивство міністра Перацького бракує тільки одного — безпосереднього вбивці Григорія Мацейка. Однак тут є всі ті, хто підмовив на злочин цього просто чоловіка, який був тільки його виконавцем, а організаторами були найвищі члени ОУН на чолі з її крайовим провідником”, – заявив в обвинувальній промові, яка тривала аж три дні, прокурор Владислав Желенський.
Міністру Перацькому, який був відповідальним за політику “пацифікації” (примушування до миру) українського населення Галичини та Волині, справді був винесений смертний вирок Революційним трибуналом ОУН ще у квітні 1933 року. Атентат мав стати актом помсти за жорстокі репресії проти українців і був схвалений на конференції ОУН в Берліні.
На той час ОУН вже здобула реноме грізної сили, яка активно протидіяла польській владі шляхом терору та диверсій у Львівському, Станиславівському, Тернопільському та Волинському воєводствах, а також на південній частині Полісся та Холмщини – на етнічних українських землях, які після поразки в українсько-польській війні 1918-19 років увійшли до складу нової польської держави.
“Не можна закривати очі на дві речі. Перший факт – це існування на теренах Речі Посполитої серед українських громадян терористичних груп та організацій, які вороже налаштовані до польської держави і вдаються до різних вчинків проти неї. Другим фактом є існування поза межами Польщі бойових груп, які підтримують терористичний рух в Польщі. Осідком цих організацій раніше була Німеччина, де у Берліні має свою штаб-квартиру відомий зверхник тих рухів і провідник українських націоналістів Коновалець”, – цитувала слова прокурора на Варшавському процесі Gazeta Lwowska.
Діячів ОУН польська влада намагалася в будь-який спосіб вистежити і за першої нагоди ув’язнити. До провідника ОУН полковника Євгена Коновальця та інших керівників організації поляки дістатися не могли, оскільки ті перебували в еміграції – в Женеві, Празі та Берліні. Тож арешти загрожували насамперед тим, хто безпосередньо виконував диверсійну та пропагандистську роботу на території Польщі під керівництвом Крайового проводу ОУН.
Польська поліція раніше неодноразово затримувала 26-річного студента Львівської політехніки Степана Бандеру, який з вересня 1933 року був крайовим провідником ОУН. Але завдяки добре налагодженій конспірації серед підпільників слідчим жодного разу не вдалося довести його причетності до гучних політичних вбивств та нападів на польські держустанови.
Як повідомляла, описуючи перебіг Варшавського процесу, Gazeta Lwowska, Бандера тільки одного разу був притягнутий до адміністративної відповідальності за незаконний перетин кордону.
Черговий арешт Степана Бандери відбувся саме напередодні убивства міністра Перацького, яке він перед тим ретельно спланував та організував. Виконавця атентату Григорія Мацейка було забезпечено саморобною бомбою, потужність якої дорівнювала вибуху 4-5 ручних гранат, та револьвером калібру 7,65 мм іспанського виробництва. Для нього приготували план втечі після вбивства за кордон із нічлігом на конспіративних квартирах. А за міністром Перацьким у Варшаві було влаштовано стеження, щоб вивчити його побутові звички та обрати місце для атентату.
Про те, що організатор вбивства польського міністра уже перебуває за гратами, слідчі зрозуміли не одразу. У поліції спершу не було жодної зачіпки, адже виконавець атентату був невідомий – Григорію Мацейкові, який після невдалої спроби підірвати бомбу трьома пострілами в голову убив Броніслава Перацького, вдалося втекти.
Першими слідами, які вказували на причетність до вбивства українських націоналістів, були знайдена на місці вбивства синьо-жовта кокарда і специфічна бомба, матеріали для виготовлення якої поліція виявила під час обшуку в арештованого члена ОУН Ярослава Карпинця.
“Ще в переддень убивства у Львові та Кракові було проведено низку арештів осіб, яких підозрювали у причетності до терористичної Організації українських націоналістів. В одного із затриманих Карпинця у Кракові виявили хімічну лабораторію. Експертиза підтвердила, що бомбу було виготовлено з матеріалів, які були у Карпинця. Таким чином підозра у вбивстві впала на ОУН”, – переповідала перебіг досудового слідства Gazeta Lwowska.
Степан Бандера, як завжди під час арештів, не визнавав своєї причетності до ОУН і, зрозуміло, заперечував свою вину в організації вбивства Перацького. Однак, заявити про це на суді йому не дозволили, позбавивши права давати покази, послуговуючись українською мовою.
Головуючий суддя вимагав відповідати польською мовою, оскільки вона є мовою судочинства в польській державі і підсудні нею володіють. Однак Бандера продовжував говорити виключно по-українськи.
“Я хочу відповідати тільки українською!” – цитувала газета слова крайового провідника ОУН. Дійшло до того, що Степана Бандеру на тиждень вилучили із залу судових засідань. Робити це довелося силоміць, при чому підсудний опирався своїм конвоїрам.
Такої ж мовної позиції дотримувалися майже всі підсудні оунівці, а також більшість свідків, яких доставляли з в’язниць Львова та Кракова, де їх тримали за звинуваченням у причетності до ОУН.
Діячка ОУН Віра Свінцицька не тільки відмовилася давати покази польською мовою, але й на виході із залу суду привітала звинувачених вигуком “Слава Україні!”.
“За цей вигук, яким було виявлено неповагу до суду, Свінцицьку було покарано одним днем темниці”, – повідомляла Gazeta Lwowska.
Дехто зі свідків, які на досудовому слідстві зізналися у причетності до ОУН і вказували на Бандеру як на крайового провідника, на суді відмовлялися від своїх попередніх показів, стверджуючи, що робили це під тортурами та з примусу.
Зокрема, так зробив свідок Андріян Горницький, який вибачився перед підсудними за свою слабкість, після чого, за твердженням польської преси, почав “вихваляти ідеї ОУН”. Свідка силою вивели із зали суду, але він продовжував вигукувати українські гасла, за що заробив 2 дні темниці.
Головним доказом у справі проти Бандери та його соратників став так званий “архів Сеника” – 5 томів переписки керівників проводу ОУН, вилучений у Празі та переданий польській поліції. Адвокат Володимир Горбовий, який захищав Бандеру і ще кількох підсудних, заявив, що ці документи несправжні, а сфальсифіковані, бо доказів їх правдивості немає. Прокурор Желенський за ці слова вимагав притягнути адвоката до кримінальної відповідальності за наклеп, але суд постановив лише оштрафувати його на 200 злотих.
У своїх промовах на суді захисники підсудних зверталися до тогочасних історичних реалій, коли після Першої світової війни утворювалися молоді держави, та ідея державотворення захопила серця молодих українців. Але навіть в історичних екскурсах, які робив у своїй промові адвокат Шлапак, суд розгледів приниження гідності польського народу, і оштрафував захисника на 300 злотих.
“Через три дні у всіх українських церквах будуть прощатися зі старим роком і вітатимуть новий рік. Полинуть до грецького Бога і Мати Божої прохання, щоб троє суддів у Варшаві винесли справедливий вирок оскарженим, прислухаючись до свого серця. Хай ваше серце врятує вас від суддівської помилки”, – звернувся до суддів Варшавського окружного суду адвокат Лев Ганкевич.
Та вирок суду був дуже суворим і повністю задовольнив вимоги прокурорів. Степана Бандеру, Миколу Лебедя та Ярослава Карпинця як головних організаторів вбивства було засуджено до смертної кари, яку замінили на пожиттєве ув’язнення через амністію, яка саме цього року була оголошена для всіх в’язнів і пом’якшувала їм покарання.
Усі інші були засуджені на різні терміни позбавлення волі, але ніхто з них не відбув в ув’язненні повний термін через початок Другої світової війни, внаслідок якої перестала існувати польська держава і всі в’язні вийшли на свободу.
Богдан Скаврон
Коментарі