Черепки надії: битва за сировину

Місто Слов’янськ на українському Донбасі ще називають керамічної столицею – там зосереджені найбільші глиняні родовища та підприємства керамічної галузі в країні. 

01.12.2023
Черепки надії: битва за сировину

На початку 2000-х в у Слов’янську налічувалось до 2 тисяч невеликих підприємств, які виробляли кераміку для простих покупців, курортних містечок, підприємств. Місцеві згадують, що печі для випалювання глини стояли ледь не у кожному дворі. Внаслідок кількамісячної окупації Слов’янська терористичною організацією «ДНР» у 2014 році деякі майстерні закрились самі чи були зруйновані, тим не менш виробництво кераміки у регіоні далі процвітало. Втім, через повномасштабну війну традиційне ремесло регіону опинилось під загрозою зникнення. 

Ірина разом із чоловіком та його другом заснували своє керамічне підприємство у 2016 році. Жінка виїхала із Слов’янська навесні минулого року, коли лінія фронту тільки почала наближатися до міста. У місті Нетішин в Хмельницькій області керамікам із допомогою влади міста і знайомих вдалось відновити виробництво. Підприємці перевезли печі, інше обладнання, разом із ними релокувалисись і деякі працівники. Процес був нелегкий, бо відстань між містами не мала. Складнощі виникли також і на етапі запуску виробництва.  

Ірина розповідає, що у Слов’янську все необхідне майстрам завжди можна було купити чи замовити поблизу, бо місто жило керамікою. У Нетішині з цим важче, пошуки небхідного обладання тривають довше. 

“У Нетішині є глиняний кар’єр, але масової заготівлі та переробки глини як Слов’янську немає. Там був організований процес, глину копали технікою, її перемішували у фракцію, і вона у вакуумі йшла до людей. У Кам’янці ж ми просто їздили в один кар’єр, який тут, на щастя, є, і самі копали глину лопатою. По якості сировина приблизно однакова, але є нюанси. У Слов’янську глина складається з дрібних частинок, вона більш пластична і тому краще підходить для посуду. Він у результаті виходить дуже витончений, і не товстий, і не тонкий. У родовищах Нетішина глина складається з більших часток, вона краще підходить для горщиків та вазонів”, розповідає жінка.

За словами Ірини, зараз їхня майстерня помалу наближається до рівня передвоєнних продажів. Водночас далеко не багатьом керамікам Слов’янська, які виїхали з міста, вдалось відновити виробництво на новому місці. Жінка каже, що серед її знайомих таких немає. Основною причиною, окрім складнощів пов’язаних із війною, є відсутність сировини або потужностей для її заготівлі. Оскільки Слов’янськ розташований поруч із лінією фронту, через обстріли, продовжувати працювати там небезпечно для життя. Регіон, який постачав сировину та готову продукцію виробникам в Україні і за кордон, зараз бореться за виживання. 

До 2022 року Україна була основним постачальником у Білорусь сировини (глини, каоліну, піску, кварцу тощо) для виробництва всіх типів кераміки, зокрема будівельної.

Сировину використовували і великі білоруські підприємства (наприклад, «Керамін», «Березабудматеріали») та дрібні ремісники.

З початком повномасштаної війни у 2022 році постачання сировини припинилося. Як це далося взнаки виробникам?

Білоруські чиновники не дають коментарів незалежним журналістам, а статистична інформація щодо зовнішньої торгівлі засекречена владою.

Про роботу великих підприємств в умовах, що змінилися, ми будемо робити висновки з публікацій у державних білоруських ЗМІ та їх звітності, а також проведемо власне невелике журналістське розслідування.

Директор «Кераміну» Дмитро Петруша у травні 2022 року в інтерв’ю газеті “СБ. Білорусь сьогодні” заявив, що з початком “спеціальної військової операції” використання української сировини стало неможливим. Він додав, що підприємство “перебуває в процесі переорієнтації виробництва на російську сировину — це хороші за якістю білі глини, каоліни, польовий шпат, їх родовища розташовані на Уралі”.

За словами Петруші, у першому кварталі 2022 року прибуток підприємства зріс (порівняно з аналогічним періодом 2021 року), а випуск товарної продукції був забезпечений на такому ж рівні.

Проте, кількість продукції – не показник її якості. У тому ж інтерв’ю директор «Кераміну» побіжно зауважив, що «кераміка для виробництва сантехнічних виробів є більш чутливою до сировини» і що мінімум рік знадобиться для того, щоб налагодити якісне виробництво раковин та унітазів з російських глин та каоліну.

Як розповів співробітник «Кераміну», перехід на російську сировину дається «Кераміну» непросто. На підприємстві є спеціальна піч, призначена для повторного випалу виробів із браком, який можна виправити, і якщо під час роботи на українській глині бракованих виробів було мало і піч недозавантажували, то тепер, коли використовується російська сировина, піч регулярно завантажується на всі 100%.

До Уралу відстань значно більша, ніж до України, збільшилася, відповідно, і вартість транспортування сировини, і терміни доставки.

Ми не маємо даних щодо зовнішнього обігу сировини в Білорусі 2022 року (статистика приховується владою), даних про постачання сировинних ресурсів Росією у відкритому доступі також немає.

Спробуємо зробити приблизні розрахунки зростання вартості закупівель сировини у російських постачальників на підставі даних зовнішньої торгівлі Білорусі 2021 року. Розрахунок зробимо на прикладі каоліну – одного з найцінніших та найдорожчих сировинних матеріалів (код товарної групи 2507).

Отже, відповідно до даних Белстату, середня ціна 1 тонни українського каоліну у 2021 році становила близько 37 доларів за тонну, а російського – приблизно 122 долари, тобто була у 3,3 рази вищою.

Дивно, що й обсяги постачання були відповідними: українського каоліну у 2021 році білоруські виробники закупили 61,3 тис. тонн, а російського – лише 6,6 тис. тонн або вдесятеро менше.

Чи зможуть забезпечити білоруські підприємства кераміки конкурентоспроможність своєї продукції, якщо їм доведеться закуповувати сировину за вартістю, яка втричі вища, ніж у попередні роки? І чи надовго вистачить у них ентузіазму?

Війна в Україні далася взнаки і на поставках глин і каоліну не тільки в країни СНД, а й у країни ЄС. Білоруські держпідприємства сподівались, що зможуть скористатися ситуацією і розширити обсяги поставок кераміки в західні країни.

У тому ж інтерв’ю Петруша озвучив, що «керамічна галузь Італії, основного законодавця плиткової моди, найбільшого європейського виробника та самої плитки, та обладнання для її виробництва, зараз зазнає значних труднощів. Логістичні ланцюжки постачання сировини з України порушені, а вельми енергоємне виробництво через ціни на газ виявляється надто витратним. Тому Білорусь зі своєю керамікою та увагою до модних тенденцій цілком здатна «посунути» її на ринку».

Не зрозуміло тільки на якому ринку – внутрішньому білоруському, російському, європейському? Чи, можливо, взагалі на світовому?

Великі виробники кераміки мають набагато більше можливостей для диверсифікації постачання сировини. А ось для дрібних виробників і, зокрема, для ремісників, відсутність української сировини стала великою проблемою.

Один із таких ремісників, каже, що зміни у постачаннях змусили білоруських керамістів шукати нові джерела матеріалів та розробляти стратегії, які б дозволили їм зберегти свою творчу діяльність в умовах складної ситуації на ринку сировини.

У Білорусі до санкцій та війни в Україні був великий вибір керамічних мас (глини) з українського Донбаса. Вартість такої глини була дуже низька. Усі керамісти використовували цей матеріал для виробництва керамічних виробів, з ним проводили майстер-класи. Проте, на поточний момент, постачання глини з України зупинилось і сировину білоруські майстри замовляють в інших країнах, найчастіше в Туреччині. 

Зміни в постачанні глини вплинули на витрати і, зрештою, викликали зростання цін керамічних виробів білоруських ремісників.

Деякі з них, зіткнувшись з недоступністю матеріалів та високими цінами, вирішили переїхати до інших країн, наприклад, до Польщі, і вже там здійснювати виробництво.

Коментарі

09:47
Львівʼянин може втратити високу посаду у футболі
УЕФА відкрив справу проти віце-президента Української асоціації футболу Олександра Шевченка, який є мешканцем Львова, і головою обласної футбольної асоціації.
09:01
“На службі” у проросійських депутаток й аферистів?
ТСК, яку очолюють депутатки Юлія Яцик та Анна Скороход, спершу спричинились до відкриття кримінального провадження проти курсанта Академії Сагайдачного, а згодом на темі його звільнення влаштували дискредитаційну кампанію проти навчального закладу.
11:37
Для облаштування пункту пропуску «Краківець» на Львівщині виділили 2 млн грн
Кошти будуть спрямовані на матеріально-технічне забезпечення Львівської митниці для покращення соціальної інфраструктури міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Краківець».
11:32
Представник омбудсмена прийде на засідання комісії УАФ щодо можливого насилля Олександра Шевченка проти фінансового директора Євгенії Сагайдак
В Українській асоціації футболу створили цілу комісію щодо конфлікту між поважним Паном зі Львова віце-президентом УАФ, голови Львівської асоціації футболу Олександром Шевченком та фінансовою директоркою Євгенією Сагайдак.