Одним із аргументів на підтримку цього законопроекту представники ЛГБТ зазначають можливість отримання від держави матеріальної допомоги одному із гомосексуалістів, якщо його партнер загине на війні. Але це лише один із багатьох прикладів в активностях цієї цікавої спільноти.
Припустимо, що я взагалі не орієнтуюсь в цьому і не розумію чи важливо (або в жодному разі не можна) надавати одностатевим парам певне узаконення на якомусь рівні. І не знаю чи це правильно пропагувати в суспільстві такий тип відносин. Припустимо.
Але, як людина, яка ніколи не була осторонь всіх важливих процесів в Україні, вважаю, що ми повинні дивитися правді у вічі. А правда полягає в наступному:
Будь-яка незалежна держава, народ, нація (окрім самі знаєте кого) має право (на рівні більшості) на формування впродовж тривалого часу певних моральних і етичних правил, а також на їх захист, якщо вони є для спільноти (нації) важливими. Якщо певна меншина (дуже незначна) в певний момент вирішує, що сформовані впродовж тривалого часу моральні норми і правила порушують їхні права, то це не є підставою їм на догоду вносити зміни у ці правила. І головне, що мова не йде про звуження їхніх прав через якісь нові нормативні акти, а про бажання розширення їхніх прав за рахунок заходу “на територію” більшості, перегляду правил співіснування більшості.
Не секрет, що більшість мешканців України негативно ставляться до пропаганди одностатевих відносин, узаконення їх через нормативні акти органів влади, пропаганду цінностей ЛГБТ. Це знають також і представники ЛГБТ. Саме тому такою своєю агресивною і нав’язливою поведінкою намагаються “перебити” суспільне несприйняття. Роблять це двома шляхами: 1. Через позиціонування себе “жертвами”, або захисниками “жертв” (упосліджених, нерівноправних, дискримінованих, тощо) та водночас агресивні звинувачення у “нападах” на “жертв”. 2. Через подання захисту прав ЛГБТ через призму приналежності до цивілізованого світу (європейськості, тощо). Більше того, дуже часто прирівнюють антагоністів до московії і її цінностей, яка буцімто теж проти ЛГБТ. З цією метою активно використовують зараз патріотичну і антиросійську риторику. Намагаються вести свої інформаційні кампанії виключно українською мовою, щоб не дай боже хтось їх приписав до московських агентів впливу.
Не секрет, що практично всі активні структури, які просувають ЛГБТ цінності, працюють за кошти іноземних грантів. Більше того, у таких структурах представники сексуальних меншин становлять меншість. Тобто активність таких ЛГБТ-структур визначається рівнем фінансових “підживлень”. Те саме стосується публічних “адвокатів” таких спільнот (окремих блогерів, “лідерів суспільної думки”, політиків, Народних Депутатів), які очевидно також отримують з-за кордону кошти на таку адвокацію. І тому цей весь процес, вся ця інформаційна політика із захисту прав ЛГБТ, лобіювання їх прав в органах влади носить абсолютно неприродній, штучний характер. Це вже набагато більше, аніж захист чиїхось прав. Це все більше нагадує агресивне нав’язування власних правил.
Більшість населення не підтримує політику пропаганди ЛГБТ у суспільстві, але також і не висловлює публічно свого обурення, несприйняття. В тому числі через страх бути звинуваченими у “нецивілізованості”, порушенні чиїхось прав, непідтримці проєвропейського курсу України, тощо. Відтак, публічними репрезентантами таких настроїв суспільства є українські націоналістичні середовища, партії, молодіжні структури, парамілітарні середовища, футбольні фанатські рухи (загалом організовані структури). Як і в кожній державі, будь-які організовані структури (в т.ч. і ЛГБТ-пропагандисти) становлять меншість по відношенню до всього населення. Відтак, через цей факт неодноразово доводиться чути, що противниками ЛГБТ цінностей є націоналістична меншість, маргінальні середовища. Очевидно, що така думка є хибною через вищенаведені аргументи.
В чому різниця між націоналістами і ЛГБТ-пропагандистами (яких є в сотні разів менше)? В тому, що перші у своїй риториці і діях відстоюють інтереси більшості, інтереси нації, держави, а другі відстоюють свої інтереси і “права”. І “велика” війна (після 24 лютого) дуже гарно показала пріоритети цих двох активних середовищ. Українські націоналісти ніколи не були абсолютно ідеальними, але я кожен день читаю у стрічці новин про загибель на війні чергового футбольного фаната, рядового свободівця, азовця, унсовця, бійця “Правого сектору”, тощо. Тотальна більшість представників націоналістичних структур і середовищ пішла ризикувати своїми життями на війну проти москви. І ще жодного разу не чув про загибель когось з активної спільноти ЛГБТ-пропагандистів чи представників сексуальних меншин. Я взагалі не виключаю, що в українській армії десь можуть бути присутні геї чи лесбіянки. Але скільки їх? Де вони воюють? І чи вони самі є частиною цієї штучної тусовки ЛГБТ-пропагандистів? Чи всі вони підтримують такий активний “захист їхній прав”?
А тепер про рівність і цивілізованість, до якої так люблять апелювати лобісти прав сексуальних меншин. Будь-які зміни до законодавства, що мають суперечливий характер, мають несприйняття в частини суспільства, резонують, у цивілізованих державах проходять етапи суспільного і політичного дискурсу. У цивілізованих державах опоненти і противники якихось змін і нововведень мають право і можливість на публічне заперечення, дискусію, протест проти таких змін. Яку можливість мають сотні тисяч українських захисників (представників організованих націоналістичних структур), які сидять в брудних окопах під артобстрілами, в госпіталях без кінцівок, в гробах і в полоні, в той час як Інна Совсун лобіює свій законопроект і публічно відстоює “права” ЛГБТ??? Де тут рівність, про яку так люблять говорити всі ці грантові заробітчани? Де тут цивілізованість і європейськість, про яку всі так кричать? Такі речі під час війни є верхом цинізму. Це плювок на могили тих, хто міг би заперечити, але вже ніколи цього не зробить. Більше того. Намагаючись “відстоювати” права ЛГБТ всі ці люди, включаючи Інну Совсун, які в часі війни ведуть таку діяльність, ставлять веселкові аватарки, приділяють більшу увагу геям, аніж війні, породжують ще більшу ворожнечу і ненависть до ЛГБТ. Бо вони це роблять поза спиною, знаючи, що їхні опоненти зараз помирають за їхнє право цим всім займатись. Це дуже небезпечно і вкрай огидно. А також має всі ознаки андитержавної діяльності, виходячи із теперішнього контексту.
Ну і про цивілізованість і європейськість. Цивілізовані країни нас у цій війні підтримують і дають зброю не тому, що сподіваються від нас захисту прав ЛГБТ, а тому, що ми їх захищаємо від держави-терориста. Вони хочуть нашими руками перемогти москву (і я їх тут розумію). Тому ми їм дякуємо за зброю і спокійно можемо захищати в себе вдома наші моральні рамки, які формувалися не одним поколінням українців. Непідтримка тих чи інших законодавчих ініціатив щодо “захисту” прав ЛГБТ взагалі ніяк не вплине на євроінтеграційні рухи (в ЄС) і рух в НАТО бо є ряд держав у цих структурах, які також дотримуються власних усталених норм і не приймали жодних законів по ЛГБТ. А поведінка Ватикану, “Емнесті інтернешнл” та інших європейських, а-ля правозахисних інституцій по відношенню до України в контексті війни з москвою взагалі актуалізує потребу у більш прискіпливій нашій перевірці цих всіх європейських (і не лише) інституцій на предмет співпраці з москвою (роботу на москву).
Автор: Антон Петрівський, військовослужбовець 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ
Коментарі