Польська громада у місті Тернополі за часів Австро-Угорщини тривалий час не мала власного парафіяльного костелу. Перший римо-католицький храм у місті — костел святого Яна Хрестителя – був спалений турками. Для богослужінь тут довго використовували Домініканський костел (нині – Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ), будівництво якого разом з монастирем розпочалося за фундаторства коронного гетьмана Речі Посполитої Юзефа Потоцького всередині 18-го століття.
“Брак парафіяльного костелу 120 років відчували жителі міста Тарнополя, тому було створено товариство святого Юзефа, щоб зібрати внески. За 6 років було зібрано значну суму – 60 000 корон (орієнтовно 6 млн грн відповідно до теперішніх цін, – авт.)”, – писала у 1904 році газета Nowości Illustrowane.
Справа із спорудженням храму значно пожвавилася після призначення у 1902 році на парафію до Тернополя 38-річного львів’янина отця-прелата Болеслава Твардовського (згодом він став архієпископом РКЦ та львівським митрополитом). Молодий та ініціативний священник знайшов порозуміння з місцевою владою, домовився зі спонсорами і вже у вересні 1904 року було освячено наріжний камінь під будівництво храму в самому середмісті — на розі вулиць Руської та Міцкевича (тепер — бульвар Шевченка).
Отець Болеслав Твардовський, ініціатор спорудження храму. Nowości Illustrowane, 1904 рік
“Він (Болеслав Твардовський, – авт.) сміливо йшов вперед, розуміючи, що піддаючись труднощам, справа затягнеться на багато років. Новий парох вже на другий рік свого служіння розпочав будову нової Божої скинії. Як видно з малюнка, ця церква в перехідному стилі від романського до готичного стане справжньою окрасою Тарнополя, якій можуть позаздрити інші наші міста”, – писала газета, опублікувавши візуалізацію майбутньої новобудови.
Новий храм, який почали споруджувати за проектом відомого львівського архітектора професора Теодора Тальовського, дійсно навіть на малюнку виглядав дуже красивим. Майже таким самим, як і спроектований тим же архітектором костел святої Ельжбети у Львові (тепер – відомий неоготичний храм Ольги і Єлизавети на площі біля залізничного вокзалу). Тернопільський парафіяльний костел фактично був трохи нижчим ”близнюком” Ельжбети, адже Тальовський, щоб довго не вигадувати, скористався одним із невикористаних проектів для львівського костелу.
Рисунок майбутнього храму перед початком спорудження. Nowości Illustrowane, 1904 рік
До речі, будівництво обох костелів — у Львові та Тернополі — почалося майже одночасно у 1903-1904 роках. Але трохи більший за розмірами львівський храм будували на три роки довше.
Як відомо, костел Ельжбети вважається найвищою будівлею у Львові та здіймається над містом на висоту 88 метрів. Саме завдяки оглядовомиу майданчику на такій висоті цю споруду й полюбили останніми роками туристи. Стрункий шпиль костелу в Тернополі теж домінував над цілим містом, височіючи на 62 метри. Зважаючи на це, вежу храму використовували для пожежної охорони міста — як спостережний пункт.
Будівництвом костелу в Тернополі займався “головний інженер” Стефан Нойгоф.
Освячення наріжного каменю на будівництві костелу. Nowości Illustrowane, 1904 рік
“Роботи, які були розпочаті на початку літа, сьогодні увінчані цоколем, який біліє над землею, підкреслюючи і без того прекрасне розмаїття структур цієї чудової будівлі. 8 вересня разом з урочистістю з нагоди Різдва Діви Марії, Тернопіль святкував народження своєї парафіяльної церкви, адже цього дня архиєпископ Юзеф Більчевський урочисто освятив наріжний камінь для нової скинії Божої”, – повідомляла газета Nowości Illustrowane.
Посвячення парафіяльного костелу в Тернополі та офіційний перехід парафії із Домініканського костелу в новозбудований храм відбулося 11 листопада 1908 року. Містом пройшла багатолюдна процесія, до якої долучилися також римо-католики із сусідніх сіл. На чолі ходи несли образ Матері Божої Неустанної Помочі, на честь якої було посвячено храм.
Новозбудований “близнюк” львівської Ельжбети у Тернополі. Поштова листівка, 1909 рік
З року в рік інтер’єр храму збагачувався. У 1909-1910 роках парафія отримала щедрий подарунок від колишнього бургомістра Людвіка Пунцера – мармурові фігури Ісуса Христа Розп’ятого та Богородиці.
У 1911 році фасад будівлі прикрасили мармурові фігури Івана Євангелиста та святого Йосипа, створені відомим львівським скульптором Петром Войтовичем. Різьбу в інтер’єрі виконала Яніні Рейхерт, якій допомагав місцевий майстер Назарко з Товстолуга.
У 1912 р. у бічній каплиці було розміщено полотно з панорамою чудового вертепу. Його автор — художник Бернард Ярошевич, викладач Тарнопольського реального училища.
Та вже у 1915 році, коли під час Першої світової війни російські війська покидали окуповане місто, тернопільський костел став німим свідком руйнування міста. Росіяни спочатку нищили військові об’єкти, а згодом громадські споруди та житлові будинки. Великі пожежі палали чотири дні. У полум’ї згоріли кращі поверхові будинки на вулицях середмістя, пошкоджено вогнем було також вежу парарафіяльного костьолу та його інтер’єри.
Парафіяльний костел Тернополя у 1930-х роках. Lwowskie wiadomości parafialne, 1936 рік
У міжвоєнні роки храм відновили та прикрасили заново. Вівтар з алебастру і теребовлянського каменю в 1933 році виконав інженер Лавр Дайчак, вітражі — Фелікс Витживальскі. Стінопис костьолу зробив Ян Бужовскі в 1938-1939 роках. Тоді ж вежа костелу, окрім функцій пожежної охорони, стала ще й міським “годинником” — з неї передавали сигнал точного часу, який транслювався із Кракова по радіо.
7 вересня 1939 року вежа костелу в Тернополі вперше за кілька останніх років не сповістила точного часу — польський Краків, з якого транслювався сигнал, уже було окуповане гітлерівськими військами. До самого ж Тернополя уже наближалися війська Радянського Союзу — тогочасного союзника нацистської Німеччини.
Як повідомляла тогочасна галицька преса, при в’їзді в місто радянські танки обстріляли шпилясту вежу костелу.
“Зведений у найбільш репрезентативному місці за проектом творця львівського костелу святої Ельжбети, архітектора Тальовського, цей храм формою своєї основи та багатим оздобленням приємно асоціює лінії романського та готичного стилів, та височіє над містом чудовою вежею, яку доповнює гарний купол, увінчаний шпилем. Цей храм викликає у всіх захоплення та водночас обурення і презирство до більшовицького дикунства, яке залишило витвір мистецтва пошкодженим та важко відновлюваним після пострілів гармат їхніх танків. Пошкоджень зазнали стіни, розбито декоративні скульптури, знищено дах. Дах уже відремонтували, решта чекає післявоєнних часів, що буде зручніше ремонтувати пошкодження”, – писала у листопаді 1942 року Gazeta Lwowska.
Але свого відновлення храм так і не дочекався. У квітні 1944 року Тернопіль пережив руйнівний штурм радянської армії. Сотні бомб та артилерійських снарядів буквально стерли старе місто. Орієнтиром для далекобійного гарматного вогню була висока вежа парафіяльного костьолу.
Зруйнований після Другої світової війни пам’ятка. Фото із соцмереж.
У повоєнні роки радянська влада винесла вирок “близнюку” львівської Ельжбети. У 1949 pоці актом обстеження костел було визнано аварійним стані. Потрібен був металевий каркас для вежі і шпиля, але ремонтувати культову споруду в центрі міста ніхто не збирався.
У доповідній записці уповноваженим Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР та УРСР зазначалося: “За генеральним планом відбудови і реконструкції міста Тернополя, затвердженим Радою Міністрів УРСР, вказаний костел підлягає знесенню, і на місці костела повинен бути центральний міський парк”.
Будівництво універмагу на місці парафіяльного костелу. Фото із соцмереж
Старожили Тернополя пригадують, що в 1954 році колишній парафіяльний костел Матері Божої Неустанної Помочі зруйнували кілька направлених вибухів. На румовищі почалося будівництво Центрального універмагу, відкриття якого відбулося у 1959 році, до чергової річниці “великої жовтневої революції.
Візуалізація храму на місці, де тепер розташований ЦУМ. Скриншот відео
Через понад 110 років від часу освячення наріжного каменя під храм, 10 вересня 2017 року, в сквері імені Шевченка навпроти ЦУМу встановили бронзовий макет костелу. А наприкінці минулого року тернополянин Павло Цицорін відтворив на відео 3D-модель окраси старого міста, за допомогою комп’ютерної графіки встановивши його на місці теперішнього ЦУМу.
Богдан Скаврон
Коментарі